Корабельна катастрофа
Шрифт:
— Так, без ризику тут не обійтися, — відповів капітан. — Ставайте за стерно і будьте насторожі. Якщо будуть дві різні команди, слухайтесь моєї. Кока пошліть на фок, а ще двох — до грота, і хай не ловлять гав.
На тім слові капітан підкликав лоцмана, вони вдвох видобулись на рею, і незабаром у лагуні прозвучала довгождана команда опустити вітрила.
Так різдвяного ранку, близько дев'ятої години, шхуна кинула якір в лагуні атолу Бутарітарі.
Перший рейс «Багатої нареченої» виявився надзвичайно вдалим. Вона приставила товарів на дві тисячі фунтів саме туди, де вони були найпотрібніші, і капітан Вікс (чи
— Ходімо звідси, хлопці, — мовив він, і коли вони опинились серед пальм, якимсь чужим голосом додав звичний вислів з давньої гри в крібедж: — У мене на руках всі двадцять чотири очки.
— Тобто як? — спитав Томмі.
— Я продав наш товар, — відповів Вікс. — Власне, частину товару, бо залишив нам усю солонину, а також половину борошна й сухарів. Отож тепер маємо припасів ще на чотири місяці.
— Ого! — вирвалось у Гемстеда.
— За скільки ж ви його продали? — ледве спромігся вимовити Картью, мимоволі переймаючись схвильованістю капітана.
— Не питайте мене! — вигукнув Вікс, розстібаючи комір сорочки. — Дайте мені розказати все по порядку, бо я не витримаю… Я ж не лише продав товар, хлопці, я ще й зафрахтував шхуну до Фріско і назад. І на своїх власних умовах! Спочатку я йому збрехав, що мені потрібна копра, — адже я знав, що це буде для нього удар. І як тільки він починав сперечатись, я знову розводився про копру, і він здавався!.. Мені, бачте, потрібна копра, і край! Тож ми отримали максимум можливого дзвінкою монетою, коли не рахувати двох невеликих чеків на Фріско… А тепер про суму. Так ось, нам це плавання, включаючи дві тисячі кредиту, обійшлося в дві тисячі сімсот з лишком, — і все це ми вже повернули. За тридцять днів плавання ми встигли оплатити шхуну і товар! Ви чули коли-небудь про таке? Але це ще не все! — капітан вимовляв слова, ніби забивав цвяхи: — Ми можемо поділити між собою тисячу триста фунтів чистого прибутку. Я нагрів його на чотири тисячі! — вигукнув він по-хлоп'ячому дзвінко.
Кілька секунд компаньйони, наче остовпівши, дивились на капітана зачудовано й недовірливо. Томмі перший утямив, що сталося.
— Послухайте, — сказав він сухим діловим тоном, — повертаймося до шинку. Я маю напитись.
— Вибачте мені, хлопці, — серйозно сказав капітан, — але мені зараз не можна. Якщо я вип'ю хоч кухоль пива, боюсь, мене грець поб'є! Усе це змагання з Топеліусом, цей неймовірний успіх… я ледве тримаюсь на ногах.
— Ну, тоді гукнемо тричі «ура!» на честь нашого капітана! — запропонував Томмі.,
— Не треба, хлопці, — попросив той, — згадайте нашого суперника й згляньтесь над ним. Коли вже я у такому стані, то що вже зараз робиться з Топеліусом! Як він почує, що ми тут горланимо, його неодмінно грець поб'є.
Однак Топеліус сприйняв свою поразку досить спокійно, а ось матроси з затонулої шхуни «Леслі», залишившись без судна, були не в найкращому настрої. Вони злісно позирали на команду «Багатої нареченої» й лаялися. Якось з веранди шинку вони
Однак ніщо не могло притамувати радості удачливих компаньйонів. П'ять днів шхуна стояла в лагуні, поки тубільці, найняті Топеліусом, розвантажували її та підвозили баласт. Крім Томмі й капітана, всі були вільні, і час спливав, як у приємному сні. Вечорами мандрівники обговорювали свій успіх, а вдень гуляли вузьким острівцем, милуючись краєвидами, як міські жителі, що вирвалися на природу. Та ось першого січня «Багата наречена» підняла якір і взяла курс на Сан-Франціско. Гарна погода обіцяла щасливе повернення додому. Шхуна без затримки пройшла екваторіальну штильову смугу. Повіяв ходовий вітер, і швидкість судна, завантаженого кораловим баластом, перевершила всі сподівання; а команда була тим більше вдоволена, що тягар і без того незначних обов'язків ще більше зменшився, завдячуючи новому членові екіпажу — боцманові з «Леслі». Він посварився зі своїм капітаном, устиг розтринькати зароблені гроші в шинках Бутарітарі і, хоч усі його товариші вирішили не проситись на «Багату наречену», таки запропонував свої послуги капітанові шхуни до першого-ліпшого порту.
Це був уродженець Північної Ірландії, чоловік емоційний, грубуватий; з гучним голосом, не позбавлений почуття гумору; крім того, надійний, досвідчений моряк. Однак настрій боцмана відрізнявся від настрою його нових товаришів: вони вигідно завершили торгову операцію, а він утратив місце. Крім того, йому дуже не сподобався раціон, а стан шхуни сповнював його справжнісіньким жахом.
Якось заїло двері однієї з кают, і Мак (так усі його називали), натиснувши плечем, виламав їх разом із завісами.
— Ах ти, боже мій! — вигукнув він. — Шхуна ж геть гнила!
— Воістину так, синку, — відгукнувся капітан Вікс.
Наступного дня Вікс помітив, що новий матрос стоїть, задивившись угору.
— Не раджу дивитися на ці щогли, — озвався капітан, — а то в голові запаморочиться і недовго й за борт перекинутись.
Мак повернувся до капітана і кинув на нього розгублений погляд.
— Таж фок-щогла, либонь, прогнила наскрізь… Їй-богу, вдар кулаком — і він так туди і вскочить.
— А якщо стукнути лобом, то, гляди, і вся голова пролізе, — мовив Вікс. — Та нащо стромляти свого носа туди, куди не варто?..
— Так-так, я виявився справжнім ослом, поласившись на таку наречену… — задумливо мовив Мак.
— Ну що ж, я й не хвалився, що вона міцна, — відповів капітан. — Я лише сказав, що вона може показати п'яти будь-якій шхуні. А крім того, я зовсім не певен, що те місце таке вже гниле. Ану швиргони лаг, це тебе втішить.
— Такого капітана, як ви, пошукати треба… — зауважив Мак.
І звідтоді він більше не починав розмов про стан шхуни, за винятком тих випадків, коли Томмі видобував зі свого погреба ще одну пляшку.
— За ваш плавучий утиль! — проголошував Мак, здіймаючи свого кухля з хересом.
— Невже у тебе нема іншого тосту? — спитав його якось Томмі.
У відповідь Мак почав розповідати довгу історію про торговельні справи свого дядька, називаючи неймовірну кількість дійових осіб, і раз у раз пересипаючи свою оповідь лайками та прокльонами.