Корабельна катастрофа
Шрифт:
— Ну, коли так… — відповів Вікс. — 3 журналом і документами у мене повний порядок, тут не підкопаєшся.
І, гукнувши товаришам, щоб вони спокійно зачекали, він спустився за капітаном Трентом до нього в каюту.
— Сюди, капітане Керкап, — сказав той, — і не ображайтесь на мене за обережність, я не мав наміру ображати вас: після цих китайських річок нерви завжди здають — тільки й того. Просто я хочу впевнитися, що ви — саме той, за кого себе видаєте. Це мій обов'язок, сер, і ви на моєму місці вчинили б так само. А крім того, я ж не завжди був капітаном, а був також банкіром, а це заняття теж привчає до обережності.
Трент
— Ще питання? — не витримав нарешті Вікс.
— В цій лагуні можна кинути якір? — несподівано спитав Трент, наче Вікс натиснув якусь пружину.
— А чого ж, — відповів Вікс. — Є кілька обмілин, але взагалі місцина досить пристойна.
— Я хочу зайти в цю лагуну, — сказав Трент. — В Китаї я поставив новий такелаж, його треба підтягти, бо я побоююсь за щогли. Гадаю, до завтра впораємось. Ви, либонь, не відмовитесь допомогти нам?
— Ну звісно! — відповів Вікс.
— Отже, домовились, — закінчив Трент. — Витратиш хвилину — заощадиш годину.
Вони повернулись на палубу. Вікс оповістив своїх товаришів по намір капітана. На бригу поставили фор-брамсель, і «Летючий шквал», ведучи на буксирі вельбота, що танцював на хвилях, швидко пройшов вузькою протокою і ще до восьмої години кинув якір біля острівця Середній Брукс. Команда «Багатої нареченої» піднялася на борт, усі поснідали, речі потерпілих підняли на борт і склали на шкафуті, і почалась перевірка такелажу. Робота тривала від ранку до вечора, і команди обох суден змагалися між собою в силі й майстерності. Обід улаштували на палубі: офіцерам — на кормі, а матросам — на носі. Трент був веселий, він розпорядився видати всім матросам грогу, а офіцерам поставив пляшку вина й повідав гостям численні подробиці своєї фінансової діяльності в Кардіффі. Він сорок років провів у морях, п'ять разів потрапляв у корабельні катастрофи, дев'ять місяців просидів у в'язниці якогось злого раджі, бував під обстрілом на китайських річках. Але єдине, чим він пишався і що йому видавалось вартим оповіді — його кар'єра лихваря в нетрищах приморського міста.
Це був тяжкий день для команди «Багатої нареченої». Геть зглучені безсонними ночами та тривогами минулого тижня, всі виконували нелегку роботу лише силою нервового збудження.
Коли Трента врешті задовольнив стан його такелажу, всі стали нетерпляче очікувати наказу вийти в море. Ало капітан, здавалось, не поспішав. Він задумливо гуляв по палубі, а потім покликав Вікса.
— У вас щось на зразок торговельної компанії, чи не так, капітане Керкап?
— Так, ми всі беремо участь у нашому ділі на паях, - відповів той.
— Тоді, з вашого дозволу, я запрошую всіх вас до себе в каюту на чай, — сказав Трент.
Віке здивувався, але, звісно, не перечив, і незабаром усі шестеро потерпілих з «Багатої нареченої» сиділи поряд із Трентом та Годдедаалем за столом, на якому стояли банки й тарілки з повидлом, маслом, грінками, консервованим язиком та чашками з гарячою кавою, їжа була не вельми смачна, і я певен, що Нейрс докинув би з цього приводу якесь уїдливе слівце, але зголоднілим морякам
Нарешті він сказав, глипнувши на свого кока-китайця:
— Вийди.
Провівши кока поглядом, Трент звернувся до гостей:
— Мені відомо, панове, що у вас компанія на паях, тож запросив я вас сюди ось чому. Я маю разом з вами дещо з'ясувати. Ви самі пересвідчились, що мій бриг — судно добряче і що матроський харч у мене добрий.
Залунали незграйні слова схвалення, але всіх зацікавило, що вони почують далі, й ніхто, не сказав нічого певного.
— Так ось, — провадив Трент, качаючи кульки з хліба й похмуро втупившись у стіл, — я, звісно, радий допомогти вам дістатись до Фріско. Моряк повинен допомогати морякові — ось мій девіз. Але так уже склалося в цьому світі, що за все треба платити. Я не хочу через власну доброту зазнавати збитків, — додав він, невесело й уривчасто засміявшись.
— Ми розуміємо вас, капітане, — сказав Вікс.
— Ми, звісно, заплатимо скільки треба, — додав Картью.
У відповідь на це Годдедааль непомітно штовхнув Картью ліктем під бік, і обидва помічники обмінялися значущими поглядами. За цю безмовну мить Картью устиг зрозуміти справжню сутність капітана Трента.
— «Скільки треба»… — повторив Трент. — Я цього чекав. Але скільки саме — тут вирішую лише я сам. За мною останнє слово. Якщо вам треба позики, ви мусите за це заплатити… — Він поспішив виправитись — Якщо ви хочете, щоб я доправив вас до Фріско, вам треба буде заплатити стільки, скільки я скажу. Це буде по-діловому, я гадаю. Ви мені не потрібні. Це я потрібен вам.
— Ну гаразд, сер, — погодився Картью, — то скільки ж ви хочете?
Капітан так само качав кульки з хліба.
— Свого часу ви взяли за горлянку того торговця з островів Гілберта, але я на вашому місці витиснув би з нього більше, — сказав він. — Ви зіграли на його безвихідному становищі. А тепер моя черга. Отже, все справедливо. Ви ж не зжалились над тим торговцем! — злісно вигукнув він раптом і знову холодно хихикнув: — Та я вас і не ганю: в коханні та в бізнесі все дозволено.
— Отже, сер? — знову спитав Картью.
— Отже, це моє судно, чи не так? — різко сказав той.
— Я теж такої думки, — зауважив Мак.
— Я кажу, що це моє судно, сер! — визвірився Трент, наче розпалюючи себе. — Якби я скористався з вашого становища, я забрав би всі ваші гроші — до останньої монети. Але дві тисячі фунтів із чотирьох належать не вам, а я людина чесна. Ви віддасте мені ваші дві тисячі, а я доправлю вас до Фріско і там видам кожному по п'ятнадцять фунтів, а капітанові — двадцять п'ять.
Годдедааль низько схилив голову, мов людина, яку гризе сором.
— Ви жартуєте! — вигукнув Вікс, побагровівши.
— Жартую? — перепитав Трент. — Як собі знаєте. Вас ніхто не примушує. Судно належить мені, а цей острів Брукс — він не мій, і ви можете сидіти на ньому хоч до смерті. Мені байдуже.
— Але ж увесь ваш пречудовий бриг не вартий двох тисяч фунтів! — вигукнув Вікс.
— Така моя ціна, — твердо мовив Трент.
— І у вас вистачить нахабства висадити нас на цей острівець помирати голодною смертю? — обурено спитав Томмі.