Козак Мамарига
Шрифт:
— А де ж ви будете орати? Я не знаю.
Брати кажуть:
— Ми будемо тягти скибу від дому аж до тієї ниви, де оратимем, то ти за тою борозною й іди.
Пішли вони в поле, потягли скибу.
А Змій, що жив за полем у лісі, взяв ту
борозну засипав, а іншу протяг до свого палацу. От сестра, як понесла братам обідати, то й пішла за тією борозною. Ішла, йшла і прийшла до Змієвого двору. Там її Змій і вхопив.
Повернулися брати ввечері додому та й кажуть
— Ми весь день орали, а ви нам не прислали обідати.
— Як то не прислала? — каже мати. — Адже Оленка понесла, та й досі нема її. Чи не заблукала?
Брати кажуть:
— Треба йти шукати її.
Та й пішли всі шестеро за тією борозною і прийшли до Змієвого двору. Коли це сестра їх зустрічає:
— Ой, братики мої милі, ховайтеся швидше! Зараз змій прилетить та вас усіх поїсть!
Тільки вимовила, а вже Змій летить.
— А, — каже, — людським духом пахне! Чи битися прийшли, хлопці, чи миритися?
— Авжеж битися! — кажуть вони.
Почав Змій із ними битися. Та не довго й
бились: як ударив Змій, так і попадали всі шестеро ледь живі. Забрав їх Змій та й закинув до глибокої темниці.
А батько з матір'ю ждуть та й ждуть своїх дітей — нема їх. Так і зосталися жити самі. Живуть, бідкаються, що ото було в них аж семеро діток, а тепер нема нікогісінько.
Одного разу пішла жінка до річки прати, коли дивиться — горошинка по дорозі котиться. Жінка взяла ту горошинку та й з'їла.
Згодом народився в неї син. І назвали його Котигорошком.
Росте й росте той син, як з води. Небагато літ, а вже великий виріс.
Одного разу копали батько з сином колодязь, докопалися до великого шматка заліза — на сім пудів. Побіг батько людей скликати, щоб допомогли те залізо витягнути, а Котигорошко взяв та й витяг сам. Прийшли люди, здивувалися, що в хлопця така сила. А він ще й підкинув угору те залізо та підхопив — аж поторопіли всі.
Якось питається Котигорошко в батька й матері:
— Чи то правду люди кажуть, що були в мене брати й сестра?
— Е-е, були, синку, в тебе аж шестеро братів і сестра, та не стало їх! — кажуть батько й мати. І розповіли Котигорошкові, що їм трапилось.
— Ну, — каже він, — так я піду їх визволяти.
Батько й мати умовляють його.
— Не йди, синку! Шестеро пішло, та загинули, де вже тобі самому?
— Ні, таки піду! Як же таки своїх рідних братиків і сестричку не визволити?
Узяв він те залізо, що викопав, і одніс до коваля.
— Скуй, — каже, — мені булаву, міцну та велику!
От і скував коваль булаву. Взяв її Котигорошко, як махнув, як кинув угору, та й каже до батька:
— Ляжу я спати, а ви
Та й ліг. Дванадцять діб минуло, на тринадцяту добу гуде, летить назад ота булава! Збудив батько сина, він схопився, підставив руку. Булава як ударилась об руку, так і розскочилась надвоє.
— Ні, — каже Котигорошко, — з такою булавою не можна йти братів і сестру визволяти!
Поніс її знову до коваля.
— Перекуй, — каже, — щоб була міцніша!
Перекував коваль булаву. Котигорошко шпурнув її знову вгору, а сам спати ліг на дванадцять діб. На тринадцяту добу летить назад ота булава, гуде — аж земля дрижить. Підставив руку Котигорошко — булава як ударилась об неї і ціла зосталася.
— Ну, — каже він, — з цією булавою можна йти братів і сестру визволяти! Печіть, мамо, буханці та сушіть сухарці, — піду!
Узяв ту булаву, буханців та сухарців у торбу, попрощався і пішов.
Знайшов він оту давню борозну, що ще трохи знати було, і пішов за нею. Пройшов через поле, через великий ліс, іде та й іде і приходить до Змієвого двору. Коли це виходить йому назустріч дівчина.
— Ой, — каже, — хлопче, чого ти сюди Найшов? Прилетить Змій, то він тебе з'їсть.
— А може, й не з'їсть! — каже він. — Ти хто така?
— Я, — каже дівчина, — Оленка, мене Змій украв, а шестеро братів пішли визволяти мене та потрапили до Змія у темницю.
— То ти ж моя сестра, — каже він, — а я Котигорошко, твій менший брат. Тепер я й тебе, і братів наших визволю!
Тут пішов він у льохи-темниці глибокі, відімкнув своїх братів, а вони вже ледь живі.
— Збирайтесь, — каже, — братики мої милі та сестричко Оленко, та тікаймо швидше додому!
Тільки проказав — коли вже Змій летить.
— Гей-гей, — каже, — хлопче, то й ти прийшов, у неволю схотів?
— Ні, — Котигорошко відповідає, — не в неволю схотів, а з тобою битися!
Та як змахне своєю булавою, аж земля загула!
Як уздрів Змій оту булаву, бачить, що непереливки, та враз Оленку підхопив і звився вгору, аж під хмари.
— Е, — каже Котигорошко, — ідіть, братики милі, додому, до батька й матері, а я піду сестру визволяти!
Забрали тут брати золото та срібло, що було в Змієвому палаці, і пішли додому. А Котигорошко булаву свою на плече взяв і пішов Змія шукати.
Іде собі, коли дивиться — відтіль гора і відсіль гора, а між ними чоловік: руками й ногами у ті гори вперся та й розпихає їх.