Козак Мамарига
Шрифт:
А в цьому домі жили страшні змії, тільки їх вдома не було — воювали десь. От зайшли Іван з богатирями до того дому, коней до стайні завели, самі на ночівлю розмістилися.
— Сьогодні ти підеш на міст вартувати, — каже Іван одному богатиреві, — а ти, — другому каже, — біля коней ляжеш, а я в будинку спатиму. Та гляди ж, — першому каже, — не спи, брате, уважно стережи…
Пішов той богатир на міст, ходив-ходив, а потім ліг та й заснув міцним сном. А Іван опівночі прокинувся, вийшов на міст, бачить — спить
— Стій, не чмихай, не трусись! Проти нашої сили нема нічого. Є тільки Іван — мужичий син, та його й кісток сюди ворон не занесе!
— Ворон кісток не занесе, а добрий молодець сам зайде! — каже Іван.
— Чи битися, чи миритися прийшов?
— Та вже ж битися, не миритися!
— Ну, — каже змій, — бий ти перший.
— Ні, — Іван відповідає, — бий ти.
Шестиголовий змій як ударив, то Іван
тільки з місця трохи здвигнувся, а тоді як вдарив змія своєю палицею, то заразом усі шість голів зніс.
Посік він змія, спалив кістки і на вітер попіл пустив, а сам пішов у дім і спати ліг. На ранок і питає того, що на мості вартував:
— А що, добре стеріг?
— Так стеріг, що мимо й птиця не пролітала, — каже той.
На другий день послав другого вартувати на мості, а того на стайню. Той по мості походив, походив та й заснув під мостом. А Іван прокинувся, дивиться — нас іти. Пішов і став на мості. Коли це чує — вітер гуде, земля двигтить, дев'ятиголовий змій летить!.. Каже змій своєму коню:
— Стій, не тремти, проти нашої сили нема дужчої на землі. Є тільки Іван — мужичий син, та сюди й ворон його кісток не занесе!
— Брешеш, — Іван каже, — добрий молодець сам зайде!
— Чи битися, чи миритися прийшов?
— Авжеж битися, не миритися!
— Ну, бий!
— Ні, бий ти перший!
Дев'ятиголовий змій як ударив — так по кісточки Івана в землю й увігнав. Але Іван як ударив змія — заразом сім голів одрубав. Вдруге замахнувся — останні дві голови зрубав… Посік тоді змія, спалив кістки і попіл за вітром пустив. Пішов у дім і спати ліг.
На ранок і того спитав:
— А що, добре стеріг моста?
— Так стеріг, що й миша не пробігла.
На третю ніч покликав Іван обох богатирів, повісив на стіні рукавичку й сказав:
— Піду я сам стерегти моста, а ви глядіть на мою рукавичку — як буде з неї піт капати, то пускайте мого коня. А як потече з неї кров, то самі на допомогу мені поспішайте.
Богатирі пообіцяли все те зробити, та тільки Іван пішов до мосту, вони спати полягали та й позасинали міцним сном.
Став Іван під мостом. Опівночі чує — земля двигтить, листя на дубах осипається. Це найстарший змій, дванадцятиголовий, летить на тому коні, що жар може їсти, а полум'я пити. Летить він і каже до свого
— Стій, не спотикайся, проти нашої сили нема дужчої на всьому світі. Є десь Іван — мужичий син, ну, та він сюди не зайде, сюди й ворон кісток не занесе.
А Іван на те:
— Ворон кісток не занесе, а добрий молодець сам прийде!
— Битися прийшов чи миритися?
— Не за тим добрий молодець прийшов, щоб миритися, а за тим, щоб битися!
— Ну, бий, — говорить змій.
— Ні, ти бий перший, ти ж найдужчий.
Як ударив змій, як ударив Іван — бились, бились… Вже в змія з дванадцяти голів тільки три зосталось. А Іван вже по самий пояс у землю загнаний, от-от зовсім охляне…
В домі з Іванової рукавички піт капотить, а богатирі сплять, нічого не чують. Тут Іван з останніх сил з руки другу рукавичку стягнув та як кине навідмаш! — і розбив стайню. Кінь його як вирвався, як прибіг до нього, став копитами бити, землю розриває…
А ті богатирі прокинулись, бачать — з рукавички кров ллється! Треба Іванові на допомогу поспішати, а вони бояться: для чого свої голови під небезпеку підставляти?!
А кінь тим часом землю оббив, вихопився з землі Іван і каже змієві:
— Тепер я тебе вб'ю!
— Хоч і вб'єш, — засичав змій, — хоч і коня чарівного забереш, та не доведеш його додому: є ще в мене три сестри, й мати, і батько цар Ірод. Вони тобі за мене відплатять, з світу зживуть!
Відрубав останні голови Іван, задумався — як йому нової небезпеки позбутися?
Тим часом ота бабуся, що він кінськими шкурами її хату вкрив, почула, що на Івана біда насувається. Бо та бабуся чародійниця була і все знала, що на світі діється. От вона й послала до нього свого песика. Прибіг песик до Івана та й каже йому:
— Як їхатимете ви додому й схочете пити, то побачите праворуч криничку — вода як скло чиста. Не пийте ж її, а лише вдар по ній навхрест палицею, то й побачиш, що з неї буде. Як поїдете далі, схочеться вам їсти — стоятиме край дороги яблуня, вкрита наливними яблуками. Не їжте їх, а лише вдар по ній навхрест палицею — побачиш, що буде. А ще далі поїдете — побачите копицю м'якого сіна. Як схочеться вам на ньому спочити, то не лягайте, а тільки вдар навхрест палицею — побачиш, що буде.
Вислухав це Іван, подякував песикові, забрав того чарівного коня і разом з двома богатирями поїхав додому. їдуть вони, їдуть, і схотілося їм пити. Коли це бачать — біля дороги криничка, — вода як скло чиста.
— Нап'ємось, — кажуть богатирі.
— Е, ні, не можна! — каже Іван. Та як вдарить навхрест по цій криниці своєю палицею — так кров і потекла! Бо то була не криничка, а змієва сестра.
Поїхали далі. Схотілося їм їсти. Коли це стоїть яблуня, вся вкрита наливними яблучками. Богатирі до тих яблук, а Іван каже: