Крах чорних гномів
Шрифт:
Від цих думок у Ерлера одразу поліпшивсь настрій, і він запитав:
— Що порадить мій молодий друг?
Мауке розгадав тактику штурмбанфюрера. Та нехай думає, що йому вдалося обдурити простачка гауптшарфюрера. У вирішальний момент Ерлер усе ж одержить мат: у Мауке знайдуться друзі, які відкриють очі групенфюреру фон Вайгангу, а якщо знадобиться, і самому Гіммлеру. А тепер нехай товста свиня трохи потішиться. Смішно дивитись, як вона намагається блиснути ерудицією.
— Мені здається, — вкрадливо розпочав гауптшарфюрер, — ви вже прийняли рішення і лише хочете перевірити свою думку. Адже ж ви гадаєте, що не слід відразу затримувати цих двох комуністів,
Ерлер задоволено погладив облисіле чоло.
— Ви не ясновидець? — голосно зареготав. — Звідки ви все це знаєте?
— Я вірю у прозорливість свого начальства. — відрізав Мауке, віддано дивлячись у вічі штурмбанфюреру, — і знаю: воно завжди обере найкращий варіант!
“Якщо Ерлер проковтне це, — подумав, — він більший йолоп, ніж вважаю навіть я”.
Ерлер проковтнув. Масні щоки його розтягла вдоволена усмішка.
— Дійте, мій молодий друже, — мовив поблажливо. — Ми на вірному шляху і найближчим часом застукаємо це комуністичне кубло. Зранку у ваше розпорядження поступить оперативна група.
— Я дуже вдячний за таку високу довіру, — відповів Мауке, підводячись. — Тепер мушу від’їжджати.
Уже в дверях не втримався, аби не вколоти на прощання:
— До речі, штурмбанфюрер, не забудьте дати наказ щодо звільнення цього шофера. Крафта, здається? Він не має жодного відношення до червоних, а наші хлопці не так уже й охоче випускають заарештованих…
Після затемнених німецьких міст, зруйнованих бомбардуванням кварталів, понурих, погано одягнених людей Цюріх вразив Карла Кремера неоновими рекламами, блискучими вулицями, привітними усмішками перехожих. Немов не було за кілька десятків кілометрів кордону з підозріливими митними чиновниками, похмурими есесівцями в чорному і, куди не глянеш, гестапівцями у цивільному.
Дзеркальні вітрини магазинів — магазини на кожному кроці: ювелірні, антикварні, гастрономічні, великі універсальні і зовсім маленькі книжкові, взуттєві, готового одягу, — ресторани, кав’ярні, кінотеатри… І банки…
Слово “банк” на солідних бронзових табличках, на респектабельних — золото на чорному тлі — скляних вивісках. Це слово підморгує з неонових реклам, ріже очі на сторінках газет. “Юліус Бар і К°”, “Вонтобель і К°” — великі банківські контори та банки дрібніші й зовсім малі — і все ж банки: з мовчазними службовцями, старовинними меблями, холодною люб’язністю директорів і десь там, унизу, броньованими сейфами. То свята святих кожної контори, починаючи з сімейного підприємства “Юліус Бар і К°”, яке вже існує мало не півтора сторіччя, і кінчаючи новонародженою конторою, що тільки починає обзаводитись клієнтами.
Номер у готелі, де зупинився Кремер, — теплий і просторий, з великим вікном на шумну вулицю. Карл відсунув штору, дивився на людський мурашник внизу і нічого не бачив. Нервове напруження, в якому перебував останні дні, поступалося місцем втомі: Карл відчував, що ледь тримається на ногах. Тепер — спати. Спати і спати, спати досхочу в м’якій постелі з крохмальними простирадлами… Та не було сил зрушити з місця. Карл стояв і стояв, спершись плечем на віконний виступ, — ні про що не думав.
Нарешті зібрався з силами, прийняв гарячу ванну і пірнув у м’яку свіжість простирадл. Думав — засне відразу, та сон не брав, лише тіло скувала солодка млість. Лежав, заплющивши очі, і ще раз переживав події останнього часу.
Кілька
Передчуття не обмануло Кремера. Фон Вайганг зітхнув і мовив конфіденціально:
— Квіти квітами, а справи справами. Ти не забув нашої розмови?
Карл нахилив голову.
— У мене весь час таке відчуття, — одповів, — ніби сиджу на вокзалі й чекаю поїзда. Не звик бити байдики…
— Саме це я й сподівався почути. — Волохаті пальці фон Вайганга сплелись. Карл відчув: групенфюрер нервує, і насторожився. Якщо фон Вайганг хвилюється, треба бути спокійним — у цьому його перевага.
— Я чекав повідомлень від одної довіреної особи, — почав групенфюрер, — і вчора одержав їх. Тобі слід негайно виїхати до Швейцарії.
Чого-чого, а такої пропозиції Карл не чекав. Та жодним рухом не виказав ні здивування, ні зацікавлення.
— Тобі не по серцю така поїздка? — запитав групенфюрер.
— Я ділова людина, — відказав Карл, — і хотів би знати, що криється за вашою пропозицією.
— Звичайна комерція, — постукав той кінчиками пальців по столу, — вірніше, незвичайна, та, зрештою, все ж комерція. Настав час розкрити тобі карти, мій хлопчику, — мовив тепло, хоч дивився загрозливо, а руки нервово сіпались. — Ти знаєш, що наступ росіян на Пруссію примусив нас дещо евакуювати звідти. Насамперед архіви служби безпеки та інші секретні папери, патенти, технічну документацію… Я не вдаватимуся в деталі, але повинен сказати, що в моїх руках є зараз кілька е-е… технічних паперів, котрими дуже цікавиться одна англійська фірма. Мені відомо: за ці папери фірма згодна заплатити солідну суму. Її представник перебуває зараз у Цюріху. Тобі слід зустрітися з ним, домовитись про оплату і, в разі згоди, передати папери.
Кремер не ворухнувся, обмірковуючи пропозицію. Фон Вайганг сприйняв його мовчанку по-своєму.
— Ми розмовляємо віч-на-віч, — підкреслив. — Мені не хотілося б повторюватись, але мушу нагадати: в умовах, що склалися, найбільш далекоглядні люди починають думати про майбутнє. І не лише про своє, — багатозначно клацнув пальцями, — а й про вищі інтереси. Не сьогодні-завтра розпочнеться наступ росіян на наші східні кордони, і ми повинні, я підкреслюю це, повинні подбати, аби німецькі духовні цінності не потрапили до рук комуністів. Ось чому наші патенти, наші винаходи, все, над чим багато років трудився геній німецької технічної думки, повинні бути в надійних руках. Сподіваюсь, ти погоджуєшся зі мною?
Карл автоматично кивнув. От, значить, у яку авантюру хоче затягти його групенфюрер. Продавати технічну інформацію та патенти англійським фірмам. Розрахунок точний: капітал на цьому можна нажити досить солідний. Та й ідейна платформа підведена — єдиний, так би мовити, античервоний фронт.
Швидко прикинув: що буде, коли він відмовиться. По-перше, повний розрив з фон Вайгангом. По-друге, групенфюрер, який довірив йому і так уже багато, знайде спосіб, аби сховати його туди, де мовчать. І, нарешті, — фон Вайганг безперечно знайде когось, хто допомагатиме йому не за страх, а за совість.