Крах чорних гномів
Шрифт:
— Ви що, з глузду з’їхали?
— Ой Руді, Руді, — знов насварився на нього Карл, — ви дуже хитрий, але вам не перехитрити мене. Джон Сеттонс не розмовлятиме з вами.
— На біса мені здався ваш Сеттонс, — буркнув Рехан, — тим більше, що я його ніколи не бачив…
— Думаєте, він мені потрібний? — насупився Кремер і тут же з п’яною відвертістю пояснив: — Сеттонс чекатиме в чорному “опель-капітані”… Вип’ємо ж за здоров’я наших американських патронів!
— Вип’ємо, — без вагань підняв келих Рехан, — за ваше майбутнє!
“Тепер
Оберштурмфюрер посидів ще кілька хвилин і подзвонив по телефону. Карл прикинувся, що куняє над келихом, але коли Руді спробував непомітно зникнути, зупинив його.
— Викликає фон Вайганг, — збрехав Рехан, вказуючи на телефон.
— Хто такий фон Вайганг? — пробелькотів Карл. — Наш спільник — і все! — Підняв чарку, та не втримав — на підлозі дзенькнули кришталеві бризки. — Так, наш спільник… Налийте мені ще, спільнику!
— Вам треба заснути! — розсердився Рехан.
— Заснути? Я не хочу спати! — Карл обняв Руді, та одразу ж відштовхнув. — А втім, можна й заснути… Ідіть, Руді, я спатиму…
Коли грюкнули двері, провів рукою по обличчю, наче знімав машкару. Гра стомила його і був радий хоч трохи посидіти ні про що не думаючи. Але не міг не думати: пригадував слова, вираз обличчя, жести Рехана поки не впевнився, що Руді сприйняв усе за чисту монету. Ліг на канапі й одразу заснув. Мусив добре відпочити: хтозна, що утне завтра оберштурмфюрер — треба підготуватись до найгіршого.
— Хайль Гітлер!
Шарфюрер Дузеншен виструнчився на порозі, незводячи очей з фон Вайганга.
Кремер стояв у темному закутку кабінету, біля книжкової шафи, так, щоб відразу не впадати у вічі. Посміхнувся, дивлячись, як доброзичливо та сердечно зустрів шарфюрера фон Вайганг, звичайно суворий і різкий з підлеглими. Навіть підвівся з-за столу, немов перед ним не якийсь унтер-офіцер, а високий гість з Управління імперської безпеки.
— Проходьте, шарфюрер, і сідайте, — вказав на стілець біля столу.
Дузеншенові, певно, було приємніше стояти перед начальством: сів на край стільця — неприродно прямий. Кремерові здалося, що шарфюрер ось-ось підхопиться, стукне закаблуками і знову гаркне:
— Хайль Гітлер!
Карл був задоволений. Поки що події розгорталися так, як він і передбачав. Рехан намагається за будь-яку ціну зустрітися з американцями. Для цього йому необхідно усунути з дороги Кремера, принаймні десь затримати його до третьої години, і Карл зовсім не здивувався, коли вранці йому подзвонила Хільда. Запитала, чи не може відвідати її біля дванадцятої, і натякнула, що розмова досить серйозна. Кремер послався на справи, та Хільда не хотіла знати жодних відмовок: мовляв, він пошкодує, коли не приїде. Вона каже це лише йому — слова звучали і як обіцянка, і як виклик.
Кремер прикинувся, що вагається, і тоді Хільда поскаржилась на самотність.
Кремер міг дати голову на відсіч — Руді сидить поруч з Хільдою. Уявив, як морщиться від Хільдиного тону; зробилося смішно, і ледь не пхикнув у рурку. Поскаржився на головний біль, на Руді, який підпоїв його вчора, і, нарешті, пообіцяв приїхати. Лише на годину — дві — о третій він повинен бути в місті.
Після бомбардування Дрездена Хільда мешкала в сусідньому містечку, де Рехан придбав на її ім’я досить комфортабельний будиночок. Двадцять хвилин їзди, з запасом — півгодини. Цікаво, що утне Хільда, аби затримати його до третьої? Намагатиметься спокусити чи вигадає щось оригінальніше?
Карл подзвонив фон Вайгангові і попросив викликати Дузеншена.
— Уже? — здивувався групенфюрер.
— Такі речі не відкладаються на завтра.
— Ти маєш рацію, мій хлопчику. Я чекаю на тебе.
— Може, мені незручно?
— Пусте, — заперечив фон Вайганг.
Поки Дузеншен сидів у приймальні, Кремер проінформував групенфюрера. Фон Вайганг задоволено кивав головою: нічого не скажеш, здібний хлопчисько — все підстроєно так, що комар носа не підточить. Рехан догрався. Нахаба, його підняли з багна, врятували від фронту, а він потягся брудними руками до грошей…
Фон Вайганг ще раз доброзичливо глянув на Дузеншена, який виструнчився на стільці, і сказав:
— Шарфюрер, чи ви готові виконати завдання особливої ваги?
Дузеншен підхопився.
— Так!
— Мені подобається ваша рішучість, — схвалив фон Вайганг. — Так завжди повинен відповідати солдат фюрера.
— Хайль Гітлер! — викинув руку Дузеншен.
Групенфюрер озирнувся на Карла. Дузеншен, який лише тепер помітив Кремера, здивовано втупився в нього.
— Гер Кремер, — почав фон Вайганг, — допоміг нам натрапити на слід державного злочинця. — Добре поставлений голос його поступово починав набирати металевого звучання. — Сьогодні, наскільки нам відомо, офіцер СС, який зрадив батьківщині і фюреру, зустрінеться з американським шпигуном…
Карл наблизився до столу. Дивився просто у вічі шарфюрерові і говорив підкреслено стисло, як начальник штабу, що інформує підлеглих про обстановку:
— Сьогодні о третій годині на Альтмаркт, напроти кройцкірхе, відбудеться зустріч американського розвідника, який знаходитиметься в автомобілі “опель-капітан” чорного кольору, номерний знак 106–55, з оберштурмфюрером СС Рудольфом Реханом.
Дузеншен жадібно вдихнув повітря.
— Рудольфом Реханом? — перепитав.
— Оберштурмфюрером СС Реханом, — сухо повторив Кремер. — Ви повинні бути на Альтмаркт за чверть години до зустрічі. Сфотографуйте автомобіль і американського шпигуна. Заговорити з ним Рехан не повинен. Вам зрозуміло?