Кров і пісок
Шрифт:
Сеньйора Ангустіас уже чекала на сина в патіо і допомогла йому скинути вбрання покутника. Гальярдо треба було добре відпочити, після того як він виконав свій обов’язок перед святою дівою. У неділю, на Великдень, корида — перша після його поранення. Прокляте ремесло! З таким не відпочинеш, та й бідолашні жінки недовго пожили спокійно — знов для них починаються дні страху й тривоги.
Усю суботу та недільний ранок еспада приймав візити шанувальників, що прибули до Севільї з навколишніх сіл на страсні свята та великодній ярмарок. Усі радісно всміхалися, вірячи, що улюблений матадор
— Подивимось, як ти себе покажеш! Любителі покладають на тебе великі надії. Із здоров’ям уже гаразд?
Гальярдо вірив у свої сили. Проживши кілька місяців у маєтку, на природі, він зміцнів і почував себе тепер не гірше, ніж до поранення. Щоправда, іноді, полюючи у своїх володіннях, матадор відчував у нозі слабість. Але тільки після тривалих переходів.
— Зроблю усе, що зможу, — казав Хуан з удаваною скромністю. — Гадаю, вам сподобається.
Дон Хосе перебивав Гальярдо — він, як завжди, сліпо вірив у свого матадора.
— Ти виступиш, як ангел… Усі бики будуть твоїми!..
Забувши на мить про кориду, шанувальники Гальярдо стали обговорювати новину, яка щойно поширилася по місту.
Серед лісистих гір у провінції Кордова жандарми натрапили на розкладений труп. Голова була знівечена до невпізнання, майже розтрощена пострілом упритул. Упізнати вбитого виявилося неможливим, але, судячи з одежі та карабіна, то майже напевне був Плюмітас.
Гальярдо слухав мовчки. Після свого поранення він не бачив розбійника, але зберіг про нього добрий спомин. Наймити переказували матадорові, що коли він лежав при смерті, Плюмітас двічі заїздив до Рінконади й запитував про його стан. А коли еспада перебрався з родиною до маєтку, до нього не раз підходили пастухи й нишком повідомляли, що їм стрічався в полі Плюмітас і, довідавшись, що вони з Рінконади, передавав сеньйорові Хуану вітання.
Бідолаха! Гальярдо із сумом подумав, що розбійник угадав свою долю. Він загинув не від кулі жандарма. Його убили, коли він спав. Укоротив йому віку хтось із своїх, котрийсь «любитель» із тих, що ходять за тобою, мов тінь, шалено пориваючись до слави.
У неділю, перед від’їздом матадора на кориду, атмосфера в домі була ще гнітючіша, ніж звичайно. Кармен силкувалася зберегти спокій і навіть була присутня, коли Гарабато вдягав маестро. Вона болісно всміхнулася, вдаючи безтурботність, бо помічала, що чоловік теж стривожений, і прагнула хоч трохи розвеселити його. Сеньйора Ангустіас никала біля дверей, бажаючи ще раз подивитись на свого Хуанільйо, ніби прощалася з ним навіки.
Коли Гальярдо, в береті і з плащем через руку, вийшов у патіо, мати кинулась йому на шию, гірко плачучи. Вона не вимовила ні слова, але сумні зітхання видавали її думки. Хуан виступає уперше після поранення і на тій самій арені, де скоїлося нещастя!.. Проста й забобонна душа матері не могла змиритися з такою необачністю. Ох, коли нарешті він покине цю проклятущу роботу? Чи ж у нього мало грошей?..
Але втрутився шуряк з виглядом найавторитетнішої людини в сім’ї. Годі, мамо, нема чого так тривожитись. Звичайнісінька корида — не перша й не остання. Треба дати Хуанові спокій і не хвилювати його своїм хлипанням.
Кармен
— Нехай щастить тобі!
І Кармен закоханим поглядом провела карету, за якою мчала ватага хлопчаків, що захоплено й заздрісно милувалися блискучими костюмами тореадорів. Залишившись сама, бідолашна жінка піднялася до себе в кімнату й запалила свічки перед образом богоматері, що подає надію.
Насйональ сидів у кареті поруч із маестро, насуплений і похмурий. Сьогодні день виборів; але товариші з квадрильї навіть не чули про це. Усі говорили тільки про смерть Плюмітаса та про кориду.
До самого полудня бандерильєро працював сьогодні з товаришами по комітету «задля ідеї». Клятуща корида, вона заважає йому виконати свій обов’язок громадянина — привести до виборчих урн кількох друзів, що так і не проголосують, як він не прийде по них!
На виборчі пункти пішли тільки «ідейні», а місто, здавалося, не мало найменшої уяви про те, що сьогодні вибори. На всіх перехрестях купками стояли люди, палко сперечаючись між собою, але сперечалися вони тільки про бій биків. Що за народ!.. Насйональ обурено подумав, що якби не ця байдужість, вороги не посміли б удаватися до підступів і насильства, не вкинули б до в’язниці дона Хоселіто, який із красномовністю трибуна виступив проти несправедливості, не заарештували б його друзів.
Бандерильєро хотів би розділити їхню мученицьку долю, а натомість був змушений одягати костюм тореро і йти до свого маестро. І таке знущання над громадянам залишиться безкарним? І народ не повстане?
Їдучи однією з вулиць, прилеглих до Кампани, тореро побачили оддалік великий натовп. Люди галасували й вимахували палицями, немов збиралися бунтувати. Поліцаї тіснили розхвильовану юрбу, відбиваючи удари палиць шаблями і луплячи направо, наліво плазом.
Насйональ підхопився на ноги, готуючись вискочити з карети. Нарешті! Настала сподівана мить!..
— Революція! Народ узявся за зброю!
Але маестро, не знаючи, сміятися йому чи сердитись, штурханом посадив бандерильєро на місце.
— Не будь йолопом, Себастьяне. Тобі всюди ввижаються революції та заколоти.
Тореро з квадрильї зареготали, одразу здогадавшись, що там насправді діється. Коли в касі на вулиці Кампана оголосили, що всі квитки на кориду продано, народ у благородному гніві кинувся палити будку, а поліція розганяла збурений натовп… Насйональ сумно похнюпив голову.
— Реакція й темнота! От якби вони вміли читати й писати…
Тореро прибули в цирк. Коли квадрильї вийшли на арену, їх зустріла бурхлива овація, нескінченні оплески. Усі вони призначалися для Гальярдо. Публіка вітала його перший виступ після тяжкого поранення, про яке стільки говорено по всій Іспанії.