Кров і пісок
Шрифт:
Увесь сором за свою невдачу, усю лють, викликану раптовим нападом страху, Гальярдо обернув проти публіки. Чого хочуть від нього ці люди? Щоб їм на втіху він дав настромити себе на роги?.. У нього й так уже досить на тілі шрамів — слідів безумної відваги. Йому нема чого доводити свою хоробрість. Він і так чудом залишився живий і має за це дякувати тільки божому заступництву та молитвам матері і сердешної Кармен. Він бачив кощаве обличчя смерті так близько, як ніхто інший, і краще за будь-кого розуміє, яка це радість — жити.
«Не сподівайтеся, що задля вашої втіхи я полізу
Віднині він убиватиме биків, як більшість його товаришів. Коли краще, а коли й гірше. Зрештою, корида — це ремесло; він уже вибився нагору, і тепер найважливіше — зберегти життя. Він буде хоробрим, але в розумних межах. Не дасть бикові настромити себе на роги тільки заради того, щоб люди потім розводилися, який він сміливий.
Коли Гальярдо вийшов зі шпагою проти другого бика, він так перейнявся цими думками, що відчув приплив холодної мужності. Жоден бик тепер йому не страшний. Він зробить усе можливе, щоб не напоротись на роги.
Прямуючи назустріч звірові, він гордо вигукнув, як під час своїх найславніших виступів;
— Всі з арени!
По радах прокотився збуджений гомін. Гальярдо сказав: «Всі з арени!» Зараз покаже, на що він здатний.
Але сподівання публіки не виправдались. Насйональ і далі йшов за маестро з плащем через руку. Своїм гострим розумом досвідченого бандерильєро, звиклого до марнославних вихваток матадорів, він збагнув фальшиву театральність гордого наказу.
Гальярдо спинився далеченько від бика і з явною осторогою змахнув кілька разів мулетою. Насйоналів плащ весь час метлявся поруч.
Коли мулета опустилась, бик мотнув головою, ніби збирався напасти, але з місця не зрушив. Матадор, що тримався насторожі, дав себе одурити цим рухом і квапливо відступив, майже відскочив, на кілька кроків назад, рятуючись від бика, який і не думав нападати.
Цей непотрібний відступ поставив Гальярдо в безглузде становище. Багато глядачів засміялись. Почулися здивовані вигуки й навіть свист.
— Тікай, а то заколе! — насмішкувато порадив хтось із глядачів.
— Ой, лячно! — пропищав жіночим голосом інший.
Гальярдо спалахнув від гніву. І це йому! На арені Севільї!.. Відчув, що в ньому зроджується порив шаленої відваги, як траплялося за часів, коли він був початківцем, коли сліпо кидався на бика — а там як бог дасть! Але тіло йому не скорилося. Рука, здавалося, мислила, а ноги збунтувались перед небезпекою і насміхалися з його волі.
Та публіка сама прийшла на допомогу матадорові. Обурені образливими вигуками, глядачі зацитькали на крикунів. Як можна так ставитись до чоловіка, що тільки-но одужав після тяжкої рани… Це не достойно арени Севільї. Поводьтеся ж по-людському!
Гальярдо скористався несподіваним співчуттям публіки, щоб вийти зі скрутного становища. Зайшовши збоку, він завдав бикові підступного удару в шию. Тварина впала забита, як на різниці, з рота в неї бризнула кров. Декотрі глядачі зааплодували, самі не знаючи за віщо, інші свистіли, більшість сиділа тихо.
— Проти нього випустили не биків, а підлих собак! — кричав зі свого місця повірений, хоч і знав,
Виходячи з цирку, Гальярдо помітив, що публіка мовчить. Люди проходили повз нього, навіть не вітаючись, він не почув жодного вигуку, якими зустрічали його після вдалих виступів. Навіть не посунула за каретою юрма голодранців, які завжди вешталися перед цирком, чекаючи на новини, і ще до закінчення кориди знали про всі події на арені та про подвиги матадора.
Вперше у своєму житті зазнав Гальярдо такої невдачі. Навіть його бандерильєро були мовчазні й похмурі, мов солдати після розгрому армії. Та коли матадор приїхав додому й потрапив у обійми матері, Кармен і сестри, побачив, як радісно хапають його за ноги малі племінники, він одразу повеселішав. «Будь воно все прокляте!.. Головне — жити. Не дуже хвилювати родину, отримувати гроші від публіки, як інші тореро, й не робити дурниць, що рано чи пізно доведуть до смерті».
За кілька днів Гальярдо відчув потребу вийти на люди, погомоніти з друзями в дешевих кав’ярнях та в клубах на вулиці Змій. Він сподівався, що при цьому недоброзичливці мовчатимуть і в такий спосіб пощастить уникнути розмов про його провал. Вечори еспада просиджував тепер у товаристві любителів-бідняків, з якими був перестав зустрічатись, відтоді, як заприязнився з багатіями. Потім ішов у клуб Сорока п’ятьох, де його повірений, галасуючи, вимахуючи руками та нав’язуючи всім свою думку, як і раніше боронив славу Гальярдо.
Незрівнянний дон Хосе! Віра його була непохитна, сильніша за всякі сумніви. Хуан є і буде найкращим матадором світу. Він не зробив Гальярдо жодного критичного зауваження, жодним словом не дорікнув за невдалий виступ: навпаки, сам узявся шукати йому виправдання і на додачу втішав тореро мудрими порадами.
— Ти ще не одужав від рани. Я всім кажу: «Ось як він зовсім одужає — тоді побачите». Все буде, як і раніше. Підеш прямо на бика, — адже бог нагородив тебе відвагою, — і р-раз! По саме руків’я — і бик готовий!
Гальярдо відповідав загадковою посмішкою… Нанизувати биків на шпагу — одного за одним! Нічого іншого він і не прагне. Та леле! Якими великими й грізними вони стали! Як виросли за той час, поки він не виходив на арену!..
Якусь розраду Гальярдо знаходив у грі. За зеленим столом він забував про свої турботи. Знову став програвати скажені гроші молодим сеньйорам, які прощали його невдачі на арені, бо ж він був «світський» тореро.
Одного вечора друзі запросили його повечеряти в готелі «Ерітанья». Там мала відбутися весела гулянка в товаристві кількох чужоземок легких звичаїв, з якими ці юнаки познайомилися в Парижі. Дами приїхали до Севільї подивитися ярмарок та фієсти, що відбуваються на страсному тижні, і тепер вимагали, щоб їм було показано усе «найколоритніше». Краса їхня вже прив’яла, і вони підтримували її за допомогою всілякої мудрованої косметики. Приваблені чаром екзотики, багаті молодики упадали за француженками й усіляко домагалися їхньої прихильності, в чому рідко зазнавали невдачі.