Квентін Дорвард

Скотт Вальтер

Уся ця сцена ще більше підтвердила підозру, що вже й раніше не раз спадала на думку Дорвардові. Цього самого ранку Хайреддін пообіцяв йому, що надалі поводитиметься скромніше й пристойніше. Проте він порушив свою обіцянку й був ще зухвалішим, ніж звичайно. Щось, безумовно, крилося під цим, бо взагалі циганові не бракувало ні кмітливості, ні, коли він того хотів, самовладання.

Можливо, він бажав побачитися з кимсь із свого племені чи з кимсь іншим, але пильний нагляд Квентіна заважав йому зробити це вдень, і він вдався до цієї хитрості, щоб хоч уночі вирватися з монастиря.

Ледве ця думка промайнула в голові Квентіна, завжди моторного в своїх вчинках, як він вирішив піти за своїм вишмаганим провідником і по змозі таємно простежити за ним. Отже, коли циган вибіг за ворота монастиря, Квентін, швидко сказавши пріорові,

чому саме треба не спускати його з очей, кинувся слідом за ним.

Розділ XVII

ЗАСТУКАНИЙ ШПИГУН

Застуканий шпигуне, руки геть!

Не для таких ти селюків.

Бен Джонсон. «Оповідання про Робіна Гуда»

Вибігши з монастиря, Квентін при світлі місяця побачив чорну постать цигана, який мчав просто вулицею маленького сільця на рівний луг.

«Швидко бігаєш, приятелю, — подумав Квентін, — але, якби ти бігав навіть ще швидше, тобі не втекти від найпрудкіших ніг, що будь-коли гасали по вересах Глен-Гулакіна».

Будучи, на щастя, без плаща й панцира, шотландський горянин біг так швидко, як ніхто в його долинах, і, незважаючи на хуткість цигана, незабаром наздогнав би його. Але Квентін не мав такого наміру, бо вважав, що важливіш простежити за Хайреддіном, ніж зупиняти його. Він ще більш упевнився в цьому, побачивши, що циган не зупиняючись мчить навпростець в один бік, з чого можна було зробити висновок, що він прямує до якоїсь мети. Людина, яку несподівано позбавили притулку і змусили шукати ночівлі десь в іншому місці, так не поводилася б. Він ні разу не оглянувся, що давало Дорвардові змогу непомітно слідкувати за ним. Нарешті циган, перетнувши луг, досяг маленької річки, береги якої заросли вільхами й вербами. Тут, побачив Квентін, він зупинився й тихо засурмив у свій ріг, на що йому відповів посвист десь поблизу.

«Це призначено побачення, — подумав Квентін. — Ллє як мені підійти ближче, щоб підслухати їхню розмову? Шурхіт моїх кроків і шелест гілля, через яке мені доведеться продиратися, викриють мене, коли я не буду обережним. Та я однаково підкрадуся до них, присягаюся святим Андрієм, як підкрадався колись до оленів у Глен-Ізлі. Я доведу їм, що недурно вивчав мисливську справу. Ось вони вже зустрілися. Дві тіні — значить, їх тільки двоє проти мене. Чого лякатися? Однак якщо їхні наміри ворожі, в чому я тепер не сумніваюся, і вони викриють мене, тоді графиня Ізабелла втратить свого бідного друга! Та я був би недостойний називатися її другом, якби не був готовий розпочати бій за неї з дюжиною порогів, не то що з двома. Гаразд! Хіба я не схрестив меча з Дюнуа, найкращим рицарем Франції? А тепер злякаюся оцих бродяг? Тьху! Нехай допоможуть мені бог і святий Андрій, і я впораюся з ними».

Вирішивши так, Квентін з великою обережністю, чого навчило його лісове життя, зійшов на дно русла неглибокого струмка, що іноді ледве покривав його ступні, а іноді сягав до колін, і почав тихенько скрадатися під деревами, що росли вздовж берега, причому дзюрчання води заглушало шум його кроків. (Так і ми в дитинстві скрадалися до гнізда пильного ворона). Шотландець посувався непомітно вперед, поки не почув досить чітко голосів тих, за якими стежив, хоч і не міг добрати слів. Він зупинився під плакучою вербою, яка майже торкалася гіллям води, і, вхопившися за гілку, з усією спритністю, моторністю й силою, на які тільки був здатен, підтягся на дерево й сів між густим гіллям, що зовсім сховало його.

Звідси він побачив, що чоловік, з яким тепер розмовляв Хайреддін, також належав до циганського племені, і, — на превелике розчарування, впевнився, що хоч би як наблизився до них, не зрозуміє зовсім невідомої йому мови. Вони часто сміялися, і Хайреддін підскочив кілька разів, показуючи, ніби він бігав туди й сюди, потім поплескав себе по плечу рукою. З цього Дорвард зрозумів, що він розповідає товаришеві про те, як його побили, перш ніж він утік з монастиря.

Раптом знову почувся тихий свист, у відповідь на який Хайреддін тихо засурмив у свій ріг. Одразу після цього з'явився високий, ставний, подібний до солдата чоловік, що був цілковитою протилежністю до маленьких немічних циган. На солдатові була широка перев'язь через плече, яка підтримувала меч; штани з багатьма прорізами й пишними різноколірними шовковими або шовкового газу буфами були прив'язані не менш як сотнею всяких стрічечок до вузької куртки з буйволячої шкури, на правому рукаві якої була нашита срібна кабаняча голова — герб його начальника. Маленька шапочка, хвацько

зсунута набакир, ледве прикривала кучеряве волосся, що, облямовуючи широке обличчя, спускалося до густої бороди завдовжки близько чотирьох дюймів. У руці він тримав довгий спис. З його обмундирування і зброї можна було догадатися, що це один з тих німецьких авантюристів, які були відомі під назвою ландокнехтів (по-нашому списників) і складали за тих часів значну частину піхоти. Ці наймити були звичайно жорстокими й хижими солдатами. Серед них ходив переказ про одного ландскнехта, якого відмовилися взяти до раю через його пороки, а до пекла — через бурхливу, бунтівну, неприборкану вдачу; вони поводились мужньо, не шукаючи собі першого й не уникаючи другого.

— Donner und Blitz! [180] — було його першим вітанням мішаною німецько-французькою говіркою, яку ми не можемо тут відтворити. — Чому ти примусив мене протанцювати цілих три ночі, чекаючи на тебе?

— Я ніяк не міг побачити вас раніш, mein Herr [181] , — відповів Хайреддін дуже покірливо. — З нами їде один молодий шотландець з такими гострими очима, як у дикого кота. Він стежить за кожним моїм рухом, Він уже підозрює мене і коли про щось дізнається, то вб'є мене й відвезе жінок на» зад у Францію.

180

Грім і блискавка! (Нім.).

181

Пане (нім.).

— Zum Henker [182] , — вилаявся ландскнехт. — Нас троє. Ми нападемо на них завтра й захопимо жінок без зайвих балачок. Кажеш, що їхні два слуги боягузи? Ну, от ти з своїм товаришем і візьмешся за них, а я — хай мене біс ухопить, коли я не впораюся з твоїм шотландським диким котом.

— Вам це не так легко буде, — сказав Хайреддін, — бо, крім того, що з нас не дуже надійні бійці, цей урвиголова вже встиг помірятися силою з найкращим рицарем Франції і вийшов з честю з такого поєдинку. Я чув від очевидців, що він здорово натиснув на Дюнуа.

182

Нехай тебе кат візьме! (Нім.).

— Hagel und Sturmwetter! [183] Ти кажеш так тому, що ти боягуз, — мовив німецький воїн.

— Я не більший боягуз, ніж ви самі, — відповів Хайреддін, — але битися не моя справа. Коли ви згодні діяти, як було умовлено, і будете в засідці там, де призначено, гаразд! Коли ж ні, я спокійно проведу їх до палацу епіскопа, і хай Гійом де ля Марк сам добувші їх звідти, коли тільки він хоч наполовину такий сильний, як хвалився тиждень тому.

— Potz Tausend! [184] — вигукнув солдат. — Ми такі ж сильні і ще сильніші. Але ми чули, ніби з Бургундії прислали сотню списників, а це, бачте, рахуючи по п'ять чоловік на кожен спис, виходить уже не одна, а цілих п'ять сотень душ, і, якщо чутка правдива, то нехай мене ухопить дідько, коли вони самі не шукатимуть зустрічі з нами більше, ніж ми з ними; та ще епіскоп, кажуть, тримає напоготові неабияку кількість піхоти, — отак!

183

Буря і град! (Нім.).

184

Тисяча чортів! (Нім.).

— Тоді чатуйте в засідці біля Хреста Трьох Волхвів або відмовтеся зовсім під цього заміру, — сказав циган.

— Відмовитися?.. Відмовитися від нагоди здобути багату жінку для нашого благородного гауптамана, Teufel! [185] Та я ладен вирвати її хоч із пекла. Б'юсь об заклад, що всі ми будемо принцами й герцогами, яких звуть дюками, матимемо свої власні винні погреби й запліснявілі французькі корони, та ще й на додачу тішитимемося з гарненькими дівчатами, коли вони набриднуть нашому Бородачеві.

185

Начальника, хай йому чорт! (Нім.).