Ліна Костенко. Поезія
Шрифт:
* * *
Лев спить, поклавши голову на лапи.
Лев міцно спить і журиться вві сні.
І сняться леву океанські трапи,
і трюми сняться, темні і тісні.
Немає гірш, як трапити в облогу,
у клітці левом леву працювать.
Левиця-мама навіть
не встигла левеня поцілувать.
5.11.1994
«Мадонна перехресть», 2011
ЛЕЙТМОТИВ ЩАСТЯ
Мені страшно признатися: я щаслива.
Минають роки, а ти мені люб.
Шаліє любові тропічна злива –
землі і неба шалений шлюб.
Вколисана в ніч, тобою омита,
хитає мене серед білого дня.
Ковшами самотності сплачене мито
за всі незнання і за всі навмання.
Нещасть моїх золоті обжинки.
Душа моя, аж тепер сп’янись.
Ох, я не Фауст. Я тільки жінка.
Я не скажу: “Хвилино, спинись!”
Хвилино, будь!
Лише не хвилиною,
а цілим життям — хвилюй і тривож!
Аж поки мене понесуть із калиною
туди… ну звідки… Тоді вже що ж…
"Дукля", кн. 6, жовтень 1967, Пряшів
"Лежать сніги. Я виглядаю весну"
* * *
Лежать сніги. Я виглядаю весну.
Вона десь там, де змерзли солов’ї.
Вона іде... І я тоді воскресну.
Я жду її. А може, не її.
Я жду себе. Не знаю, чи діждуся,
бо це ж не я в ці тоскні вечори!
Соснові плечі вивірка обтрусить,
стрічати весну вийдуть явори.
Вона іде — півнеба над плечима.
І я іду — проз мертвий живопліт.
У вікон призьби тануть під очима.
Сидить на призьбі гофманівський кіт
ЛЕТЮЧІ КАТРЕНИ
*
Стеля
А де ж висота?
Що за поет
як піввіку лякався?
Звикли до правди мої вуста
Нащо їм чорне вино лукавства?
*
Ми — атомні заложники прогресу
Вже в нас нема ні лісу
ні небес
Так і живем
од стресу і до стресу
Абетку смерті маємо —
АЕС
*
Куди йдемо?
Який лишаем слід?
Хто пам'ять змив як дощик акварельку?
Все менше рук
що вміють сіять хліб
Все більше рук
що тягнуть все у пельку
*
Життя серед людей —
це та ж кімната сміху
Між тисячі дзеркал жахаєшся —
невже?!
Хто так спотворив нас?
Хто мав з того втіху —
приписувати нам зображення чуже?!
*
Якщо всерйоз
якщо без антраша
Якщо прозріти страшно і раптово —
Поети
чи зґвалтована душа
спроможна вільно вимовити слово?
*
Буває час орлів
а нині різне птаство
З державної руки сипнули їм пшона
Не треба правду говорить цвітасто
Вона сьогодні проста і страшна
*
Переступи межу оторопіння
Чи є у тебе час на манівці?
На обрії вселюдського терпіння
вже сходить сонце
у терновому вінці
*
Душа — єдина на землі держава
де є свобода чиста як озон
Кордон душі проходить над світами
а там нема демаркаційних зон
*
Простору
простору
простору
і щоб ніяких травм
і чогось такого простого
як проростання трав
і чогось такого дивного
як музика
без блазенств
І слова
хоча б єдиного
що мав безсмертний сенс
<