Ліна Костенко. Поезія
Шрифт:
Хтось перевіяний, як зерно,
У ґрунт поезії впаде.
Митцю не треба нагород,
Його судьба нагородила,
Коли в людини є народ,
Тоді вона уже людина.
"Нехай підождуть невідкладні справи..."
* * *
Нехай підождуть невідкладні
Я надивлюсь на сонце і на трави.
Наговорюся з добрими людьми.
Не час минає, а минаєм ми.
А ми минаєм... ми минаєм... так-то...
А час — це тільки відбивання такту.
Тік-так, тік-так... і в цьому вся трагічність.
Час — не хвилини, час — віки і вічність.
А день, і ніч, і звечора до рання —
це тільки віхи цього проминання.
Це тільки мить, уривочок, фрагмент.
Остання нота ще бринить в повітрі, —
дивися: Час, великий диригент,
перегортає ноти на пюпітрі.
"Нечутно ходить вітер по землі"
* * *
Нечутно ходить вітер по землі,
цілує ніжним яблуням долоні.
Які тепер ми добрі і сумні,
які тепер ми серцем безборонні!
Як знаєм все, як хочемо не знать,
які чужі нам вихватки і пози.
І як в душі не хоче проминать
і все, і всі, побачені крізь сльози!
11.05.2001
«Мадонна перехресть», 2011
"Німе кіно — оця моя стіна"
* * *
...Німе кіно — оця моя стіна,
оця холодна, біла-біла-біла,
де за хрестом замерзлого вікна
стоїть зима, кошлата, як Сибілла.
Де тінь моя окремо при мені
по хаті ходить, кутається в хустку.
Веселий фільм, нівроку, на стіні,
сама від себе хочу у відпустку.
Лети, душа, у сонячні краї,
у вирій мислі, у країну слова.
А тінь моя — не візьмемо її,
нехай у пічку підкидає дрова.
Хай проводжає всіх моїх птахів.
Це тінь сумна, бо тіні всі черниці.
Отут спочину після всіх шляхів
і напою Пегаса із чорнильниці.
Ох, бідний кінь, гірке його пиття!
Жив на Парнасі і жував би квіти.
Нелегко, брат? Нічого, це життя.
А ми з тобою все-таки джиґіти.
НІЧ
Захлинаються
Мерехтять вересневі зорі.
Розметавши ріки, як руки,
спить земля в м’якому просторі.
Їй на коси випали роси,
трави-ковдри сповзли з постелі,
та й відкрилися ніженьки босі
і гаряче плече пустелі.
Місяць вирізав шпару в небі
ледь помітним серпом з латуні,
мов, ховаючись сам від себе,
задивився на сплячу красуню.
«Вітрила», 1958 р.
"Нічого такого не сталось"
* * *
Нічого такого не сталось.
Бо хто ти для мене? Сторонній.
Життя соталось, соталось
гіркими нитками іронії.
Життя соталось, соталось.
Лишився клубочок болю.
Нічого такого не сталось.
Ти просто схожий на Долю.
"Ніч одягне на груди свій старий медальйон"
* * *
Ніч одягне на груди свій старий медальйон.
Місто спить, як строфи Верхарна.
Скільки років Землі —
і мільярд,
і мільйон, —
а яка вона й досі ще гарна!
"Ніч повісила жовтий ліхтар"
* * *
Ніч повісила жовтий ліхтар над полями.
Зорі, ніби сніжинки,
косо падають вниз.
Осявають лице,
шарудять у нас під ногами
і пропалюють в полі
сніговицею витканий плис.
Ти не знаєш, чому
так зробилося гарно відразу?
Вчора так не було .
І ніколи так не було...
Просто, може, TOMV.
що сьогодні ми вперше разом
бачим сніг і зірки,
що горять у землі над чолом.
«Вітрила», 1958 р.
"Ні щастя, ні волі, ні чуда"
* * *
Ні щастя, ні волі, ні чуда,
ні часу, хоч би про запас.