Ліна Костенко. Поезія
Шрифт:
в польотах бриючих низьких
останні Музи постмодерну —
ворони звалищ приміських.
"Найнезабутніше з облич"
* * *
Найнезабутніше з облич,
таке єдине, Боже, Боже!
Не плач, не муч його, не клич.
Він не обізветься. Не може.
Там
Ні дня, ні вечора, ні рання.
Його нема ніде. Він скрізь,
вже в остаточній формі існування.
21.12.2010
«Мадонна перехресть», 2011
"На конвертики хат"
* * *
На конвертики хат літо клеїть віконця,як марки.
Непогашені марки — біда ще не ставила штамп.
Пролітають над ними віки, лихоліття і хмарки.
Я там теж пролітаю,я теж пролітаю там.
Опускаюсь на землю, на сивий глобус капусти.
На самісінький полюс, де ходе жук, як пінгвін.
Під склепінням печалі така хороша акустика.
Ледве-ледве торкнешся, а все вже гуде, як дзвін.
Ходить мати в городі. І лащиться плюшевий песик.
І ніхто ще не вбитий, не вбитий ніхто на війні.
Дикі гуси летять. Пролітає Івасик-Телесик.
Всі мости ще кленові. Всі коні іще вороні.
"На оболонях верби у болоньях"
* * *
На оболонях верби у болоньях,
туман, туман — нейлонові плащі.
А коло хати пелехатий сонях
пасе траву в блакитному дощі.
У верховіттях вітер колобродить,
сумує стежка дичками внатрус.
А угорі про таїнства природи
задумався мислитель-чорногуз.
Мені так добре, стіни такі отчі,
такий у серці невимовний щем!
І тільки чую — набрякають очі,
як хмари, перегущені дощем...
НАОМІ УЕМУРА
Ніхто не бачив, як він брав вершини,
сам по собі, самотній альпініст.
Над рівнем хмар, де вже ані пташини,
а тільки гори, первісні на зріст.
Пройшов крізь бурі, шквали і завали,
зривався в прірви, ковзав на льоду.
Лиш час від часу подавав сигнали:
«Я Уемура. Я іду».
Це
почути білий голос висоти,
щоб, як чіпкий корінчик мандраґори,
по скелях вгору дертися, повзти!
Не напоказ, не в кадрі, не навмисне,
не задля слави, грошей чи забав, —
своє життя, як скеля прямовисне,
сам наодинці з долею долав.
Так і загинув. Вість прийшла похмура.
Якусь вершину знову брав один.
Той дивний чоловік, що звався Уемура,
самотніх гір самотній паладин.
20.1.2005
«Мадонна перехресть», 2011
"На перевалі, там, на перевалі"
* * *
На перевалі, там, на перевалі,
що вигинав хребет, як динозавр,
гриміли грози нетривалі
і дощ в градинки замерзав.
Мене підвозили геологи.
Камінчик маю на презент.
Були і спалахи і сполохи,
і град обстрілював брезент.
Вітри були такі студені,
дорога теж не магістраль.
А не були б вони студентами,
якби лякала їх спіраль.
Такі чудесні шибайголови,
студентське братство мандрівне.
Агов, Карпати і геологи!
Чи пам’ятаєте мене?
10.10.2009
«Мадонна перехресть», 2011
"Напитись голосу твого"
* * *
Напитись голосу твого,
Того закоханого струму,
Тієї радості і суму,
Чаклунства дивного того.
Завмерти, слухати, не дихать,
Зненацька думку перервать.
Тієї паузі безвихідь
Красивим жартом рятувать.
Слова натягувать, як луки,
Щоб вчасно збити на льоту
Нерозшифрованої муки
Невідворотну німоту.
Триматись вільно й незалежно,
Перемовчати: хто кого.
І так беззахисно й безмежно
Чекати голосу твого!
"На світі можна жить без еталонів"
* * *