Лялечка і Мацько
Шрифт:
Лис хотів утекти, але невидима сила прикувала його очі до відерця з рибою. Він знову дзявкнув і вдарив хвостом по землі.
– Ну й ну! — здивувався дід. — Скільки лісникую, ще-м не видів, щоб старий лис хвостом молотив!
На підтвердження його слів Мацько ще енергійніше пометляв хвостом.
– На, бери вже, коли ти такий гречний!
Дід кинув лисові рибку і той спіймав її на льоту. Так само з’ів другу і третю.
– Досить з тебе!
Лис жалібно заскавчав. Дивився на діда таким поглядом,
– Тьху, маро! — дід перехрестився, однак лис не зник. — На ще одну рибу, тільки не дивись такими очима! Бігме, заговорить по-людськи…
Лісник хутенько зібрав пожитки і пошкутильгав геть, бурмочучи щось про себе.
Розділ восьмий,
– Бабо, бабо! Лис! Я лиса бачив! — влетів Лялечка до хати і ледь не впав, перечепившись об поріг. — Бабо, лис, я бачив!
Бабця саме чистила картоплю і від несподіванки впустила ножа:
– Який лис?
– Дуже гарний! Такий гарний, такий!… — Лялечка аж захлинався. — Бабо, ходімо. Може, він ще в малині!
Бабця підхопилась і пішла за онуком надвір.
– Де ж твій лис?
– Там!
Лялечка прикипів очима до кущів. Йому здалося, що там знову зашаруділо.
Дід теж виглянув:
– Що за лис?
– Діду! — залебедів Лялечка. — Злови мені того лиса! Діду!
– А, це той лис, що курей краде! — здогадався дід.
– Ой-йо-йой! — зойкнула бабця і побігла до стайні.
– Та він не курей крав, діду! — тупнув ногою Лялечка. — Він фарбу вкрав!
– Що ти мелеш? Яку фарбу?
– Взяв у зуби відерце і поніс. Він, певно, хотів перефарбуватись. Ой, діду!
Дід спересердя плюнув:
– Вигадуєш, сам не знаєш що!
Надійшла захекана бабця:
– Слава богу, не встиг вкрасти ні одної! Скільки тобі казала, пса завести!
– Бабо, не треба пса! То фарбований лис!
– Господи! — перелякалась бабця і притулила руку до чола онука. — Та в тебе, дитино, гарячка!
Лялечка вирвався:
– Бабо, він вкрав фарбу, щоб перемалюватись!
Дід стис кулаки і грізно мовив:
– Ану признайся, що ти розлив фарбу і сховав, щоб дідо не видів!
– Неправда! То лис!
– Не муч дитину! Малий заслаб, — розгнівалась бабця. — Ходи, Олежку, до хати! Той лис більше не прийде. Дідо купить рушницю і його вб’є!
– Не треба вбивати! — заголосив хлопчик. — Хай приходить! Бабо, скажи, щоб дідо не купував рушниці!
– Добре, добре… На другий раз не кричи, а тихенько поклич діда і він його зловить. Ходімо, я тобі чаю гарячого дам.
Бабця взяла Лялечку
– Бабо, а Славко казав, що він лиса припильнує і вб’є з рогатки1 То, певно, не той лис. Мій лис хіба фарбу вкрав. Він хоче царем усіх звірів стати.
– Забиваєш дитині голову байками! — бурчав дід, йдучи позаду.
– А ти би спав менше і дитину пильнував!
– Бабо!
– Що, моє золото?
– А як лис перемалюється на зелено, то я його не побачу?
– Побачиш, побачиш… Боже мій, чого ти чекаєш? Клич сусідку, хай вроки зніме. Він тепер цілу ніч спати не буде…
Залишившись сам у темній кімнаті, Лялечка прошепотів:
– Узяв відерце в зуби і поніс.
Він ніяк не міг зрозуміти, навіщо такому гарному лисові малювати себе фарбою для паркану.
Розділ дев’ятий,
Лис Мацько, безумовно, був найчарівнішим з лисів, які коли-небудь мешкали в цьому лісі. Тому ніхто досі не знає, чому йому забаглося викачатись у смердючій олійній фарбі. Злі язики подейкували, нібито лис вирішив ухилитися від сплати чималенького штрафу. І що, мовляв, узимку він пофарбується на біло, щоб стати непомітним на снігу, і тільки восени, коли всі дерева пожовтіють, буде схожий мастю на звичайного лиса.
Бідолашний Мацько! Його, найхоробрішого в світі лиса, звинуватили у боягузтві. Того, хто відважно кидався у сільські курники, хто, врешті, почав малювати, а це вимагає ще більшої відваги і сили духу!
Що ж, і таке буває. Опускаються руки (лапи), серце переповнене розчаруванням. Навіть жити не хочеться, такий світ похмурий і сірий. Однак, щось не віриться, аби так було завжди. Сонячний день, звісно, минає швидше, ніж дощовий. І коли лис каже під хлюпання дощу «Сонце все-таки зійде», будьте певні, що так воно і буде. І жаби, передчуваючи ясну днину, увечері співатимуть на болоті радісних пісень.
…Мацько підійшов до води і, здмухнувши комарів, що роїлися над озерцем, напився. Вода була холодна, як лід. І хоч риби в ній було сила-силенна, лис не мав такого знаряддя, як дід.
Лис відпровадив діда аж на узлісся. Скрадався так тихо, що жодна гілочка не хруснула під лапами. Лісник, навпаки, з усіх сил тупав ногами в кирзових чоботях, аж зайці повтікали на другий кінець лісу, тремтячи з переляку як осикові листки.
На узліссі стояла хатинка, а біля неї — копичка сіна. Тим сіном лісник підгодовував узимку лісових мешканців, коли снігу випадало забагато. Лісник увійшов до хатинки і невдовзі з комина піднявся сивий струмочок диму. До запаху диму домішався запах риби і ще якоїсь трави.