Люди та зорi
Шрифт:
– Ти серйозно?
Серж жартома викотив очў на лоба. Але Селена спохмурнўла й рвучко встала з-за столу.
– Ану, ходўм до лабораторў?!
Зайшовши до невеличко? кўмнати, Хелл аж присвиснув вўд здивування. Примўщення виявилось геть заставлене рўзноманўтною аппаратурою. Деякў прилади були навўть складнўшими за те, що вўн бачив на модулях.
Селена тим часом щось ввўмкнула й сўла за пульт невеликого комп'ютеру.
– Роздягнись до пояса й ставай до дзеркально? стўни!
– голос дўвчини став зненацька владним ў вимогливим.
Хелл неквапно зняв
Червонў й зеленў блискавки зненацька затанцювали з усўх бокўв! Хелл, здригнувшись вўд несподўванки, не образу збагнув, що це за допомогою лазерўв складаїться детальна карта органўзму. Щось гучно клацнуло, просто з стелў виповз великий блискучий шолом й плавно опустився йому на голову. Перед очима щось зблиснуло, урвичастий звук почувся невўдомо звўдки, щось неприїмно-холодне доторкнулось до грудей... "Мабуть, - думки Хелла ледь встигали за всўма подўями, - зараз вимўрюїться швидкўсть реакцў?... тодў одразу за цим маї бути вимўр сили деяких м'язўв... Ого!.."
Юр вўдчув, як самў по собў почали напружуватись м'язи. Дужче, ще дужче ў ще...
Коли шолом, нарештў, пўднявся й сховався назад, у стелю, Хелл полегшено зўтхнув. Дрўбнў краплў поту всўювали все його чоло.
– Одягайся!
– голос дўвчини знову став нўжним, дзвўнким й приїмним. Все нормально.
– А як же...
– У вас же, мабуть, була електростимуляцўя м'язўв?
– Так. Але не лише лише електро-, й не лише м'язўв.
– Кожен день, так?
– Аякже.
– Й кожен день були або сутички, або важка робота, так?
– Так, звичайно.
– Оце тобў й результат. Це просто реакцўя на спокўйне життя. Стимуляцўя ще трохи дўї, а навантаження практично нема. М'язи ростуть, швидкўсть реакцў? збўльшуїться, витривалўсть... Але це не надовго, ще тиждень-два, максимум. Яка в тебе була реакцўя, не пам'ятаїш?
– 0.38 секунди.
– А зараз - 0.25! Як у кобри, уявляїш? Ў м'язи... Боже мўй, якў м'язи! це щось неймовўрне. Розмўри ненабагато бўльшў за нормальнў, але сила... Самою стимуляцўїю таких не зробиш.
– Так, звичайно, - посмўхнувся Хелл.
– Тут я сам трохи допомагав. Але ж хвилинку...
Вўн спохмурнўв.
– Стимуляцўя припинилась, коли я вўдлўтав, тобто... е-е-е... вўсўмнадцять рокўв тому. А...
– Та якў ж вўсўмнадцять!
– засмўялась дўвчина.
– Ти ж летўв в анабўозў!
– Ах, так, звичайно.
– Хелл аж знўяковўв.
– Хвилинку, а чому ж вўсўминадцять?
– Селена здивовано пўдняла брови.
– Наскўльки я знаю, до тўї? систему летўти рокўв шўсть, так?
– П'ять з половиною. Туди ми ў летўли стўльки. А от назад...
Вўн поморщився.
– Щось трапилось?
– Була аварўя. А ти що, нўчого про це не чула?
– Нў. Зараз не повўдомляють навўть про прилўт зорельотўв. Я тўльки вўд тебе взнала, куди саме ти лўтав.
– Дивно. Навўщо така секретнўсть?
–
– Он як...
– Так. А що за аварўя? Розкажи.
– Та, колись ўншим разом...
Чорний кўт зазирнув у прочиненў дверў, обвўв все очима-щўлинами й подався геть, лўниво помахуючи хвостом.
Весь день провўвши з Селеною в лўсў, Хелл зголоднўв й за обўдом бўльш дослухаючись до свого шлунку, нўж до стороннўх розмов, не завважив, як балачка зайшла про комп'ютери. Сер згадав, що Юр був колись непоганим програмўстом й жартома дорўкнув Селенў за "м'яко кажучи, прохолодне ставлення до цўї? вкрай потрўбно? справи", Хелл теж докинув щось насмўшкувате. Дўвчина вдавано пирхнула й натякнула, що сама вона не бачила, як Юр працюї за дисплеїм, а язиком працювати - справа нехитра, тодў й Хелл пирхнув, посмўхнувся, й, впоравшись з обўдом, запитав у Сержа, "яка контора де-небудь-недалеко мае найкращий комп'ютерний захист."
– Нуууууу... мабуть, СБ, - пробурмотўв той.
– Чудово!
– Юр пўдвўвся з-за столу.
– Ти що надумав?
– зацўкавилась дўвчина.
– Зараз я цей захист трохи поламаю.
Серж присвиснув й похитав головою.
– Хлопче, цю фортецю недавно пробували ламати найкращў програмўсти Землў! Був такий конкурс...
Хелл замислився, потўм махнув рукою.
– Не зламаю, то розважусь. Селено, можна використати твўй ящик?..
"Розвага" затяглась до вечора. Кўлька разўв дўвчина заглядала до лабораторў? й спостерўгала, як вправно бўгають пальцў Хелла по сенсорах так швидко, що вона не завжди встигала й прочитати сиволи на диспле?.
Фортеця виявилась стўйкою. Хелл вже й не сподўвався на перемогу, коли не екранў з'явився напис: "Ўнформацўна база групи СБ 78424 готова до роботи". Стомлено посмўхнувшись, вўн пўдўйшов до вўкна - екологи вовтузились з монтажем яко?сь хитро? аппаратури на катер - й гукнув:
– Гей, Хоми невўруючў! Я свої зробив!
– Що?
– Серж, а за ним й Селена, зайшли, майже забўгли до лабораторўї.
– Ну як? Подобаїться?
Дўвчина зблўдла. Серж проковтнув слину.
– Неймовўрно!
– пробурмотўв вўн по тривалўй паузў.
– Як тобў це вдалося?
– Простўше, нўж я сподўвався!
– безтурботно засмўявся Хелл. Я повернув захист проти самого себе. Тобто ?хнўй комп - наскўльки я зрозумўв, вўн працюї в двўстў-триста разўв швидше за цей - так от, ?хнўй ящик ламав свўй власний захист, сам пўдбирав ў код, ў пароль.
Серж присвиснув, потўм стурбовано похитав головою:
– Знаїш що, хлопче... Вилазь, мабуть, швидше з цўї? бази, а то якщо хтось помўтить...
– Зараз, зараз вийду, не турбуйся, - вўн знову сўв за дисплей.
Екологи вийшли. Юр, сторожко озирнувшись ?м услўд, увўйшов в базу, ввўмкнув пошук й набрав свої прўзвище. Кўлька секунд на диспле? нўчого не мўнялось, потўм з'явився список досўї, заведених на десантника-зв'язкўвця Юра Хелла. Ще раз озирнувшись, вўн ввўмкнув огляд останнього запису з того списку.