Люди та зорi
Шрифт:
– Звичайно!
– засмшявся той.
– Звичайно, - посмўхнувся й Хелл.
– Хто ж вўд такого вўдмовиться?
Срўбна ўскра, народившись десь в глибинах небесно? блакитў, промайнула над галявиною й зникла. Через кўлька секунд долинув гуркўт, глухий удар стряс землю, заколихався коньяк в напўвпорожнўй пляшцў.
– Це що?
– не зрозумўв Юр.
– Служба безпеки, - неохоче пояснив Серж.
– Не визнають нў законўв, нў ўнструкцўй. Злўтають на орбўтальних двигунах, над заповўдником на гўперзвуцў ходять... Тьху!
Кўт уважно поглянув на еколога, потўм на зв'язкўвця,
– Юр, розкажи що небудь про десанти, - зненацька попросила Селена.
– Та що там розказувати, - посмўхнувся той.
– Нўчого цўкавого. Сўли. Вийшли. А далў - за обставинами: або на нас одразу напали, або трохи пўзнўше. Вони - нас, а ми - ?х, ў так, поки не можна буде спокўной працювати або ж... гм... Оце й все.
– А правда, що вам гармату вживляють?
– так само зненацька пўдключився до теми й Серж.
– Що-о-о?..
– Ну, я маю на увазў, дають здатнўсть до пўрокўнезу.
– Угу. А що ти про гармату сказав?
– Ну, це ж ваш вираз - "гармату вживити".
– Не чув такого.
– А потўм ту здатнўсть забирають?
– Нў, така операцўя складна й небезпечна. Рўдко кому доводиться ?? робити.
– А... палити часто доводилось?
– Себто пўрокўнезом? Траплялось. Останнўй раз - за кўлька днўв перед самим вўдльотом.
– А показати можеш?
Хелл поморщився.
– Чесно кажучи, пўсля цього голова болить...
– вўн вловив блиск розчарування в очах Селени.
– ...але трохи можна.
– Звичайно, зовсўм трўшечки!
– дўвчина аж подалась вперед.
– Ну, то що ж вам пўдпалити? Он тў два дерева можна?
Екологи синхронно замахали руками - як вўтряки.
– Ой, що ти, що ти, то забагато!
– Ну а той кущ? Або хоч оцей кущик?
– Нў, нў, звичайно!
– Серж пўдняв з-пўд столу невелику галузку.
– Ось це, наприклад.
Хелл зареготав. Еколог з дўвчиною нерозумўюче дивились на нього.
– Це буде нецўкаво, - нарештў, заспокоўвся Юр.
– Але ладно, дивўться.
Серж взяв паличку за самий кўнець, вўдставив якомого далў вўд себе. Хелл посмўхнувся.
– А що ти смўїшся?
– буркнув еколого.
– Звичайно, боюсь. Хто ж тебе знаї...
Вўн не договорив. На протилежному кўнцў палички щось зблиснуло. Невеликий язичок полум'я з'явився, кўлька секунд потанцював на сирому деревў й зник - лише по цьому Серж здригнувся й судорожним рухом вўдкинув галузку.
– Хм...
– сказав вўн по паузў.
Селена вўдвела погляд.
– Я ж казав, буде нецўкаво, - пробурчав Хелл.
– Гарно, коли це робиться в масштабах цўї? галявини, або й бўльше...
– Там ви, мабуть, палили на всў боки?
– А ти, як еколого, не можеш собў такого уявити?
– засмўявся Юр. Нў, нў, заспокойся. Кажу ж, пўсля пўрокўнетичних ударўв голова болить. Його використувували, коли вже нўкуди було дўтись.
– А що, ўншо? збро? не було?
– це спитала Селена.
– Чому ж, були лазери, автомати. Лазер ви, мабуть, бачили - така собў товста трубка з ручками, а автомат - досить зручна штука. Невеликий такий стволик, а пўд ним спўральний магазин. Цей магазин одягаїться на руку, в долоню - пўстолетна
– А цўлитись же як?
– А нўяк. Це зброя для захисту, не для полювання. Але, на жаль, й це не завжди допомагало.
– А чому ж ви скафандри не носили?
Юр пирхнув.
– Ми ж не розвўдники. Нам доводилось працювати, а в скафандрў це досить важко. Ви ж знаїте рўзницю мўж розвўдниками й власне десантом.
Селена хитнула головою, Серж - теж.
– Та нў, це ж все вашў тонкощў...
Ця фраза чомусь неприїмно вразила Хелла. "Ми там воювали, промайнула думка.
– А вони тут... "Це вашў тонкощў..." Але вголос нўчого не сказав.
– Схема дўй приблизно така. В систему залўтаї зонд, за ним корабель, зупиняїться бўля знайдено? зондом планети, заправляїться...
– На неосвоїнўй планетў? Чим же?
– Ну, водою, амўаком, газом яким-небудь... Все одно, чим. Хоч пўском. Все це однаково легко переганяїться в антиречовину й горить добре. Так от, зорелўт зупиняїться й скидаї розвўдникўв. Тў вилазять з лўтакўв лише в скафандрах, тягають за собою захисних роботўв й купу рўзно? збро? й таке ўнше - нещасних випадкўв у них майже не буваї. Вони перевўряють висновок зонда про можливўсть колонўзацў?, виявляють родовища, роблять детальнў карти... ну, коротше кажучи, розвўдують. Потўм корабель скидаї десантний модуль й летить далў, а ми залишаїмся й готуїм плангету до колонўзацў?. Будуїмо бази, переробляїм атмосферу, океан, нищимо вороже життя. От в нас до смертў ставлення трохи ўнакше, бо трапляїться вона мало не кожен тиждень. Особливо напочатку. На таку пўдготовку йде вўд пўвроку до... ну, скажўмо, ї планета, вўдкрита пўвстолўття тому, й досў не колонўзована. Так що самў бачите, без пўрокўнезу тут не проживеш. Й крўм того, це не найпотужнўша зброя. Хочте, видам невеликий секрет?
Еколог й помўчниця сидўли, як зачарованў, Серж крутив в руках чарку, Селена розтулила гарненькў губки, й навўть кўт уважно дивився на оповўдача.
– Ну, слухайте. На тому материку, куди я прилетўв одразу пўсля пўдготовки, почались трохи незрозумўлў подў?. Почали гинути десантники. Досвўдченў хлопцў, сам чорт ?м не брат - й знаходять мертвими, майже у всўх - порожнўй магазин й перекривлене вўд жаху обличчя. До того ж, часто все це на вўдкритому мўсцў, серед трави й невеликих кущикўв. Й земля кругом порита чергами.
А з життя на тому континентў - лише невеличкў такў пухнастў звўрята. Нешкўдливў такў, майже ручнў. Вони, до речў, й нори-напўвземлянки рили, й паличками користалися, як важелями - майже розумнў ўстоти. Ў все. Й жодно? тварў ўншого виду. От ў думай - хто ж вбивав?
Хелл замовк, налив собў коньяку й рвучко вихилив.
– Ну, й що ж далў?
– не витримала Селена.
– А нўчого. Думали-думали, а коли загинула й пошукова группа розобтились. Перевели модуль на таку орбўту, щоб вўн проходив над тим районом, скерували головну антену вниз - а модуль у нас старий був, ще з радўозв'язком, - вибили запобўжники й загнали в ящик...