Люди та зорi
Шрифт:
Одночасно з тим чоловўк, що стрўляв з кулемету, видав якийсь дивний горловий звук й головою вперед вилетўв з кабўни. Другий, не встигши навўть скрикнути, впав на землю з розтрощеною щелепою.
Свўтло потужного прожектору заслўпило всўх, потўм гримнула черга кулў просвистўли просто над головами - й почувся голос Хелла:
– Всўм лягти на землю! Руки на потилицю! Швидко!
Кўлька чоловўк виконали наказ. Двої завагались.
– Я сказав - швидко!
Й нова черга зрила землю в них пўд ногами.
Все зўпсувала
Один з бороданўв кинувся вперед, згрўб дўвчину й затулився нею. Запўзнўло гримнуа черга.
– Гей, ти, в кабўнў!
– загорлав бородань.
– Вимкни прожектор! Вимкни, кажу, бо зараз я цўй дўвцў горло проколю!
Вўн вихопив ножа й приставив ?й до ши?.
Прожектор згас. Коли заслўплення трохи минуло, Селена побачила, як живий й зовсўм неушкоджений Хелл поводить дулом кулемета. Вона зойкнула й втратила свўдомўсть.
А опам'яталась - лкжачи на землў, з головою на колўнах у Юра. Той обережно водив долонями бўля скронь дўвчини й з кожним рухом ?й ставало все краще й краще.
– Ти живий!
– Селена притислась до свого рятўвника.
– Живий, живий, живий!.. Але як це? А хто ж був на ранцў?
– А нўхто, - засмўявся Хелл.
– Я причепив на нього кўлька гўлляк й запустив над галявиною. А сам тим часом... Але що то за люди?
Дўвчина здригнулась.
– Де вони?
– Знаїш, ми з ними цўлком по-джентельменськи домовились. Я витяг з кулемету магазин, а той дядько вўдпустив тебе, потўм наказав сво?м залўзти в катер й вони потихеньку забралися звўдси. Але хто ж вони такў?
– ?х треба знищити, Юр, - тихо сказала дўвчина.
– Як?
– здивувався Хелл.
– Навўщо? Це ж просто порушники, й ми ?х виперли з територў?.
– Це не просто порушники, Юр! Ти бачив ?хнў очў?
– Очў? Гм... Так, очў трохи дивнў. То що ж це значаї?
– Ти чув що-небудь про Homo Noves?
Хелл спохмурнўв.
– Дещо чув. Нас готували з елементами тўї? програми. Але ж вона, здаїться, провалилась?
– Не просто провалилась. Тў новуси рознесли мало не вслю лабораторўю й вирвались на волю. Майже всўх перестрўляли, щоправда, але кўльком вдалося втекти.
– Але це були явно не супери. Якби це було так, то... Бррр! Погано б нам довелося.
– Це, мабуть... як би це сказати... недоробленў супери, щось на зразок цього. Там використовуїться хитрий процесс, почати вўдносно легко, а зупинити - неможливо... хўба що вбити... от вони й розвиваються постопово. Судячи з зовнўшнього вигляду, цў вже бачать в темрявў, мають загостренў, звўринў вўдчуття й... й неймовўрну жорстокўсть. Ти вўддав магазин ?м?
– Нў, кинув у катер, - Хелл пўдвўвся, поставив на ноги дўвчину.
– Не хотўлося б менў знову цим займатись.
– Ї закон - вбивати ?х. Всўх.
"Можливо, тому вони й жорстокў..." - подумав Хелл,
Наздоганти порушникўв виявилось просто - тў, мабуть, звўрившись на обўцянку Хелла, рухались не поспўшаючи, з фарами. Проте тўльки-но катер, за важелями якого сидўв Юр, пўдўйшов ближче - фари згасли й машина порушникўв збўльшила швидкўсть.
Почалась гонитва. Ревўли турбўни, катери мало не вилўтали на поворотах з вузько? дороги. Кўлька разўв машина порушникўв збивала молодў деревця, один раз Хелл мало не врўзався у великий пень. Потўк повўтря, вриваючись у кабўну, боляче хлестав очў й забивав подих.
Хоч Хелл й витискав з машини все можливе, вўдстань мўж катерами повўльно зростала.
– Не буде дўла, Селено!
– крикнув Хелл, мало не вилетўвши з кабўни на одному з поворотўв.
– Вони рухаються швидше! Може, чорт з ними?
Замўсть вўдповўдў дўвчина прикусила губу й припала до кулемиту. Катер трясло, дуло кидало то в один бўк, то в ўнший. Нарештў гримнула черга.
– Ти що, нўколи не стрўляла?
– крикнув Юр, завваживши, як здригнулась дўвчина. Та буркнула щось у вўдповўдь й вперто продовжувала прицўлюватись.
Друга черга теж пўшла кудись вбўк.
– Давай за важелў!
– Хелл ледь перекричав рев турбўн.
Поки вони на повнўй швидкосў мўнялись мўсцями, катер порушникўв встиг трохи вўдўрватись. Юр припав до кулемету. Темна машина танцювала в прицўлў, вислизала й знову з'являлася в перехрестў. Юр пўдўбрав ритм коливань, затамував подих й натис спуск.
Червонў ўскри сипонули з борту ворожого катеру. Турбўна захлинулась. Машина черкнула землю днищем, пўднявши хмару пилюки, хитнулась лўворуч-праворуч, але на дорозў втрималась. Вўдстань помўтно зменшилась.
Гримнула друга черга. У вўдповўдь з переднього катера вилетўв якийсь невеликий темний предмет. Кинувши кулемет, Хелл вихопив важелў з рук дўвчини й рвонув один на себе. Катер вилетўв на обочину, з трўском проламав кущў й вдарився об велике дерево. Двигун заглух. Засмердўло горўлим.
На дорозў, де впав предмет, зблиснув спалах. Гуркўт вибуху оглушив навўть на такўй вўдстанў. Зверху посипалось листя й жолудў - дерево виявилось дубом.
– Здаїться, погоня скўнчилась, - сказав, посмўхаючись, Хелл.
– З тобою все гаразд?
Селена - блўда, з тремтячими губами - лише кивнула.
– Ну й бўс з ними!
– сказав Юр.
– Кўнець кўнцем я пообўцяв за ними не гнатися.
Дўвчина струснула головою, приклала руки до вух й знов кивнула.
Юр поклав руки ?й на скронў. Дўвчина швидко заспоко?лась й трохи винувато посмўхнулась:
– Поганў з нас мисливцў, правда? Особливо з мене!
– Ти чудово трималась!
– пўдбадьорив ?? Юр.
– Просто... Тихо!
– Та я...
– Т_и_х_о_, _т_и_!!!
Лише зараз дўвчина вловила ледь чутне гудўння. Порушники повертались.