Міжконтинентальний вузол
Шрифт:
Кузані пішов до себе в номер, подзвонив у Нью-Йорк, потім у Вашінгтон, повернувся через півгодини і похмуро мовив:
— Цей Макгоні — так принаймні пояснили мені хлопці з преси, — мабуть, представляє інтереси Ленглі. А його брат входить до директорату «космічного концерну» Сема Піма. Тепер, Дмитре, ти правильно говорив, я просто мушу придумати для фіналу мого фільму кров. Жах… Розумієш? Твій геніальний академік відчуває своє, а я — моє: справді, все це пахне кров'ю, або ж я перестав вбирати в себе те, що відбувається.
— Ти спочатку передай у газету, — Степанов здвигнув плечима. — Сенсація, передрукують усі телеграфні агентства.
— Я вже попросив Нью-Йорк викликати мене через п'ятнадцять хвилин по твоєму номеру…
Кузані витяг з кишені невеличкий плаский
— Із Женеви спеціально для «Нью-Йорк трибюн» передає Юджин Кузані… Абзац, початок тексту: «Як і будь-яка монархія, наші могутні корпорації мають свої генеалогічні дерева…» — Він весело подивився на Степанова, не втримався і спитав-таки: — Нічого, правда?
— Ти краще зразу пиши на папері, відповів той. — Стенографістка з твоїм диктуванням просто замучиться.
Кузані дістав з кишені маленький шнур з присоском на кінці.
— Техніка, Дмитре, техніка! Все вирішує техніка і її демонстрація, як учив нас академік! Я з'єдную диктофон з телефонною трубкою, а в Нью-Йорку мене — точно таким же способом — записують на велику касету, а з неї уже йде на набірну машину…
От, чорт, подумав Степанов із заздрістю; бідолашні наші дівчата з стенографічного бюро; спробуй їм продиктувати без помилок якусь назву типу «Сан Плюї де Невейї», відразу ж: «Давай по буквах» — Даю: великий Семен, Анна, Никифор, великий Петро, Леонід, Юлій, Інга», будь воно неладне!
— Саме це генеалогічне дерево і створює ілюзію, — Кузані знову став диктувати, — квітучої життєвості: скільки гілок! Яка розложиста крона! Який цілющий затінок дає вона людям! Якщо перерву на нараді в Женеві оголосять завтра на прохання чи під впливом одного з членів нашої делегації, а конкретно — містера Макгоні, то можна легко простежити — за розгалуженим деревом корпорації — абсолютно унікальну генеалогію: Джозеф Спенсер Макгоні, брат тутешнього Макгоні, Чарльза Вільяма, е членом директорату «космічного концерну» Сема Піма, який з нетерпінням чекає голосування в конгресі про виділення асигнувань на його проект «космічної оборони», — дванадцять мільярдів доларів тільки в наступному бюджетному. році. Надалі кошти, які мають закладатися в його махину, зростатимуть у прогресії, близькій до геометричної… Центральне розвідувальне управління безупинно говорить про російську воєнну перевагу, а Пентагон розподіляє замовлення на поставку оборонних систем у космосі між провідними корпораціями країни… Таким чином містер Макгоні, один з босів нашої делегації в Женеві, представляє інтереси не просто і не так нашого державного інституту, тобто ЦРУ, як зацікавленість своєї родини в успіхові Сема Піма в його космічному підприємстві. Отже, будь-яка домовленість з росіянами, — на будь-якому рівні, — це удар по фінансових інтересах монополії Сема Піма, — ось воно, генеалогічне дерево, однією з гілок якого є брати Макгоні! То хто ж тоді править Америкою?! Хто думає про майбутнє її народу?»
… Закінчивши диктувати, Кузані переможно подивився на Степанова.
— Чудово, — сказав той. — Але фактів мало.
— Головний факт, — що я передаю це повідомлення в Нью-Йорк перший. Офіційного підтвердження про заморожування переговорів ще немає, ми ж чули останні вісті…
— Ти про Ейнштейна ніколи не писав? — запитав Степанов.
Кузані знизав плечима:
— Я ж нічого не розумію в техніці, Дмитре!
— Він був філософом, тому й став математиком… Введи в свою кореспонденцію такий пасаж, якщо, звичайно, у вас це дозволяється: всі доейнштейніиські школи філософії вважали, що інтуїція є суб'єктивним феноменом, певною категорією, котра з'єднує підсвідомість з логікою. І лише Альберт Ейнштейн, саме він… — Степанов раптом замовк, нахмурився, похитав головою і тихо спитав, немов звертаючись до себе:-А коли б Гітлер не переслідував євреїв? Адже тоді рейх став би першим володарем атомної бомби… Так от, саме Ейнштейн перший в історії філософії сказав, що інтуїція грунтується на інформації… Інтуїція за Ейнштейном є шлях від зовнішнього виправдання до внутрішньої досконалості… Ще простіше — для американців, як ти мене питав, треба писати просто — шлях від часткового до загального — інтуїтивний, від загального до часткового — логічний… Обіграй це в кінці… Ти писав свою кореспонденцію, інтуїтивно відчуваючи колізію. Ти йшов від часткового до загального, нехай тепер розбираються вчені й політики. І ще можна обіграти, що будь-яке генеалогічне
… У потоці газетної, журнальної і телеінформації коротка кореспонденція Юджина Кузані, опублікована до того ж органом далеко не першої величини і написана не так, як прийнято в Штатах, — суха інформація, позбавлена будь-яких особистих акцентів (для цього є колонка Арта Бухвальда чи Стефана Коєна), не привернула уваги серйозного рівня в ЦРУ; зрозуміло, рядовий співробітник, який сидів на комп'ютерах, поткнувся був до шефа свого сектора, але від нього відмахнулися: треба встигнути опрацювати інформацію, що надходила від людей із світовими іменами. Хто такий цей Кузані? Кіношиик. Які в нього зв'язки? Чию тенденцію виражає? Якби йшлося про замітку Гендріха Сміта чи Лесслі Гебла з «Нью-Йорк таймс» — це одне, вони близькі до Білого дому, а так нехай собі грається, тим наче закінчується його замітка якоюсь абракадаброю про часткове й загальне; Ейнштейн давно помер; його заум не наше діло…
Тому в Женеві за ним і не пустили стеження, — по лінії ЦРУ.
Отже, за Степановим також не стежили, бо практично він увесь цей час був разом зі своїм американським приятелем…
Робота — X
— Скажіть, Геннадію Олександровичу, — Славін дивився повз Кулькова, примушуючи себе якось обминати його обличчя поглядом; контрагент чутливий, може зрозуміти мій стан, а його зараз важко приховати, особливо після розмови з Івановим; «Ліберті» — це його робота, остання надія, по-людськи можна зрозуміти, а от у ставленні до Іванова виявився його страшний характер, цілковита, мерзенна аморальність, — топити того, хто рятує тебе?! Такого Славін зрозуміти не міг, одвертало; донос на друга — нічого не може бути паскуднішого! — Який рік ви вважаєте переломним?
— Як це? — Кульков аж подався вперед; мабуть, відчув стан Славіна; мембрана, а не людина. — Ваше запитання мені не зовсім ясне.
— Ви недавно говорили, що у вас було тільки п'ять зустрічей з працівниками управління науки ЦРУ… З якого року ви почали працювати на них активно?
— Я ж відповідав вам… У листопаді позаминулого року…
— До цього ви з ними контактів не підтримували?
— Звичайно, ні…
— Ви запропонували нам співробітництво, Геннадію Олександровичу, запропонували розпочати гру проти ваших роботодавців… Припустимо, ми розпочали цю гру… Ризиковано, погодьтеся?
— Звичайно. Я розумію, як ризикую…
Славін здивувався:
— Ви? Чим же?! Ні, ви нічим не ризикуєте, Геннадію Олександровичу, ризикую я… А як мені йти на ризик, якщо ви кажете неправду?
Слідчий Гаврилов вийшов з кабінету. Кульков допив каву й відповів:
— Я кажу правду, тільки правду і нічого, крім правди…
— Ви, мабуть, не до кінця розумієте своє становище, — мовив Славін. — Ми не заарештовували б вас, не маючи в руках неспростовних доказів. Ми ж не один день спостерігали за вами, до того, як я привітав вас біля ліфта… В камері ви болісно вибудовуєте комбінації, пригадуєте дати, придумуєте лінію захисту, але це схоже на те, як людина, що не вміє грати в шахи, сідає за стіл, де її партнером є Каспаров, тобто, особистість, котра володіє знаннями, точніше кажучи, інформацією. А ми маємо інформацію, ви наївно вважаєте, що нас можна обійти на повороті. Проти вас працюю не один я, а наш апарат… КДБ… Цілком професіональна організація. Не вважайте нас аматорами, яких вдасться обіграти. Не вийде. А от я ще раз переконуюся в тому, що ви мені брехали з самого початку, і нічого серйозного запропонувати, як обіцяли зразу, не можете… Тому я востаннє запитую: коли і як ви стали працювати на Ленглі?
— Клянуся честю, я відповів вам правду… Славін зітхнув, повторив:
— Клянетеся честю… Це добре, що ви клянетеся честю. Я не братиму під сумнів наявність честі в людини, котра працює на Ленглі…
— По-перше, тієї, що працювала, а, по-друге, не на Ленглі, а на вчених, яких бентежить, як і мене, збереження миру на землі.
— Ви це вигадали, чи таку репліку вам заздалегідь написали, Геннадію Олександровичу?
— Ні те, ні друге. Це моя глибока переконаність, внутрішня переконаність… Пробачте, ми з вами так багато говоримо, ви мене називаєте на ім'я та по батькові, а я позбавлений такого привілею, незручно.