Матильда
Шрифт:
Так чи так, але містер Вормвуд додавав, на його думку, блиску й міцності волоссю, втираючи в нього щоранку чималі дози лосьйону під назвою: «ТОНІЗУЮЧИЙ ЗАСІБ ДЛЯ ВОЛОССЯ З ФІАЛКОВОЇ ОЛІЇ». Пляшечка з цією смердючою фіолетовою сумішшю завжди стояла у ванній на полиці над умивальником поряд із зубними щітками, і щодня після гоління тривало енергійне масування голови цією «ФІАЛКОВОЮ ОЛІЄЮ». Такий масаж волосся й голови завжди супроводжувався голосним мужнім гарчанням, важким диханням і вигуками:
— А-а-а, от добре! Оце воно! Втираємо в саме коріння!
Усе це Матильда виразно
І ось, рано-ранесенько, у ванній, Матильда відкрутила кришечку батькової «ФІАЛКОВОЇ ОЛІЇ» й вилила три чверті її вмісту в раковину. А тоді долила пляшечку маминою «НАДМІЦНОЮ ФАРБОЮ ДЛЯ БЛОНДИНОК». Вона завбачливо залишила в пляшці достатню кількість батькового оригінального тонізуючого засобу, тож коли добряче її потрусила, то вміст набрав відповідного фіолетового кольору. Тоді Матильда знову поставила посудину на поличку над умивальником, не забувши заховати мамину пляшечку назад у шафку. Поки що все йшло добре.
На сніданку Матильда тихенько сиділа у їдальні за столом, ласуючи кукурудзяними пластівцями. Її брат сидів навпроти неї спиною до дверей, поглинаючи кусні хліба, намащені товстим шаром арахісового масла та полуничного варення. Мати за рогом у кухні, де її не було видно, готувала сніданок для містера Вормвуда, що завжди складався з двох підсмажених яєць на підсмаженій грінці з трьома свинячими сосисками, трьома шматочками бекону й кількома підсмаженими помідорами.
Цієї миті в їдальню галасливо ввалився містер Вормвуд. Він не міг спокійно зайти в жодне приміщення, особливо під час сніданку. Він завжди прагнув, щоб його поява привертала до себе увагу, і тому створював шалений галас і гуркіт. Здавалося, що чути, як він каже:
— Це я! Ось я прийшов, видатний чоловік, господар цього будинку, годувальник сім’ї, той, завдяки якому ви всі так добре живете! Погляньте на мене й виявіть свою повагу!
Цього разу він увірвався, поплескав сина по спині й вигукнув:
— Хлопчику, батько відчуває, що сьогодні в гаражі його чекає ще один чудесний і успішний день! Я маю кілька красуньок, які збираюся ще вранці впарити ідіотам. Де мій сніданок?
— Несу, мій скарбе, — гукнула з кухні місіс Вормвуд.
Матильда низенько нахилилася над пластівцями. Вона не наважувалася підвести голову.
Насамперед не мала певності, що там побачить. А по-друге, навіть якби й побачила те, про що думала, то не знала, чи стримається й не видасть себе. Син дивився прямо перед собою у вікно, наминаючи хліб з арахісовим маслом і полуничним варенням.
Батько саме прямував до столу, де мав сісти на центральному місці, коли з кухні вибігла мати, тримаючи перед собою величезний таріль з яйцями, сосисками, беконом та помідорами. Подивилася. Побачила чоловіка. Заклякла на місці. І заверещала так, що ледь не підлетіла вгору, а таріль з тріском і брязком гепнувся на підлогу. Усі підскочили — і містер Вормвуд теж.
— Та що з тобою, жінко? — крикнув він. — Глянь, ти ж килим зіпсувала!
— Волосся! —
— А що таке з моїм волоссям? — здивувався він.
— Ой, боже мій, тату, що ти зробив з волоссям? — закричав син.
Розкішна галаслива сцена набирала непоганих обертів у сніданковій кімнаті.
Матильда нічого не казала. Вона просто сиділа собі, насолоджуючись чудовим ефектом від своєї вигадки. Пишна чорна чуприна містера Вормвуда стала брудно-срібного кольору, що нагадував тепер трико канатоходця, не пране цілий цирковий сезон.
— Ти... ти... ти пофарбував волосся! — верескнула мати. — Навіщо ти це зробив, дурню! Це просто жахливо! Мерзенно! Ти схожий на почвару!
— Та що ви мелете? — залементував батько, хапаючись руками за голову. — Чого б це я мав фарбувати волосся! Як це я пофарбував? Що з ним сталося? Це що, якийсь ідіотський жарт?
Його обличчя стало блідо-зелене, мов кислиця.
— Тату, ти його таки пофарбував, — зауважив син. — Воно того самого кольору, як і в мами, тільки значно брудніше.
— Авжеж, пофарбував! — крикнула мати. — Саме б воно колір не змінило! Чого ти хотів досягти? Вродливішим стати, чи що? Ти зараз схожий на звихнуту бабу!
— Дайте дзеркало! — заволав батько. — Нічого тут стояти й горлати на мене! Принесіть дзеркало!
На протилежному кінці стола лежала материна сумочка. Вона її відкрила й дістала коробочку пудри, в якій на кришці зсередини було кругле дзеркальце. Розкрила коробочку й простягла чоловікові. Той схопив і підніс до обличчя — при цьому чи не вся пудра висипалась на його модний твідовий піджак.
— Обережно! — верескнула мати. — Дивися, що ти наробив! Це ж моя найкраща пудра «Елізабет Арден»!
— О Господи! — заверещав батько, дивлячись у дзеркальце. — Що зі мною! Я жахливий! Схожий на тебе, тільки звихнуту! Я не можу в такому вигляді зайти в гараж і продавати машини! Як це сталося?! — Він оглянув кімнату, подивився на матір, потім на сина, тоді на Матильду. — Як це могло статися?! — репетував він.
— Татку, я так собі уявляю, — тихенько припустила Матильда, — що ти був неуважний і замість свого лосьйону взяв з полиці мамину фарбу для волосся.
— Авжеж, так воно й було! — вигукнула мати. — Справді, Гаррі, як можна бути таким дурнем? Чого ти не прочитав етикетку перед тим, як поливати себе тим розчином! Він же в мене страшенно міцний. Я вливаю одну-єдину столову ложку на цілий тазик води, а ти взяв і вилив його собі на голову не розбавляючи! Та тобі, мабуть, повилазить усе волосся! Голова вже пече?
— Ти хочеш сказати, що я залишуся без волосся? — зарепетував батько.
— Мабуть, так, — підтвердила мати. — Перекис водню — дуже сильний хімікат. Його кидають для дезінфекції в унітази, тільки під іншою назвою.