Імена твої, Україно
Шрифт:
малювати потрібні йому кириличні
букви і вигадливі, ніколи
не бачені майстром надрядкові
значки.
– Мені невідкладно треба 230 таких літер та значків,
– пояснював Швайпольт. – За кілька днів я дам
точний малюнок кожної букви. А за скільки можна
відлити?
Рудольфа не злякав незнайомий шрифт і він погодився
взяти замовлення невідкладно.
– Заприсягнися,
таких шрифтів ні для кого, навіть для себе, і нікого
не візьмешся вчити робити такі шрифти, – зажадав
Фіоль.
Боредорф заприсягся, але Швайпольту видалося
цього замало і майстри зареєстрували свою домовленість
навіть в міській книзі – Фіоль інтуїтивно відчував
успіх церковнослов’янських книг, тож не хотів
будь-кому віддавати майбутні зарібки.
Мине небагато часу і відлиті шрифти будуть пере
Лекції з медицини.
Гравюра ХV ст.
47
копитами чорну землю на незайману ще сніжну бі-
лизну. Троє вершників спішилися і стрімко ввійшли
в приміщення. Все сталося раптово, Швайпольт не
Друкарський
верстат.
Гравюра кінця
ХV ст.
везені в Краків, а з друкарського
верстата зійдуть перші аркуші
«Часослова» і «Осьмогласника».
Швайпольт брав ті аркуші, і так
і сяк розглядав їх та тішився, немов
власним дитям: «Доконана
би (сть) сія книга у великом граді
Кракові при державі короля
полскаго Казимира і доконана
би (сть) міщанином краковским
Швайполтом Фіоль, із Німець,
неметкого роду, франк».
Книги бережливо пакувалися,
а возити їх в далекі русинські
землі могли тільки поважні
особи, яких нереально обшукати
чи пограбувати.
…Листопадового похмурого
дня 1491 року випав перший
сніг, він падав тихо і несміливо,
немов соромився свого передчасного
дещо приходу. На подвір’
я друкарні Швайпольта
Фіоля озброєні вершники ввірвалися
раптово, загарцювали
розгарячілі коні, викидаючи
пручався, як його в’язали, тільки подумки помолився:
«На все Твоя воля, Боже».
На допитах у в’язниці він на розчарування та роздратування
слідчих нічого не міг розказати певного
– він і справді не знав ні імені людини, що давала
гроші, ні тих, хто забирав книги.
Тим часом впливові
польського короля і в церковних колах робили свою
справу, аби визволити Фіоля. І якогось дня Швайпольт
вийшов за тюремні ворота – його чекала готова
в дорогу карета.
– Куди мене? – тільки й поспитав візника.
– У безпечне місце, – відповів візник голосом тої
людини, що приходила у чернечому одязі на першу
4848
розмову про друк русинською, або ще як називали,
українською мовою.
Коні рушили, прощавай, друкарне, та не прощавайте
книги. Розбіглися-розлетілися ви світами, навіть
через століття говоритимете ви вустами різних
людей у Божих храмах. «І якщо від того, – думав Фіоль,
– світ стане бодай на крихту добрішим, то шлях
свій на цій землі я пройшов не марно».
49
НЕВІСТКА
БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
Досвітком, ще пташка не чистила дзьоба, у ворота
фортеці постукав вершник – стукав щомоці, рішуче,
настирно.
– Відчиніть! Хутко відчиняйте!
А як відчинилися ворота, то вершник, видавалося,
не ввів, а поспіхом силоміць втягнув за повіддя змиленого
і стомленого коня.
– Біда! Чужинське військо – менш як півдня ходу!
За кілька хвилин сонна фортеця ожила, закрутилися
всі коліщатка, як в запущеного годинника – засновигали
люди, підвозилися до гармат ядра і порох.
Усі готувалися до оборони.
Для Розанди очікування бою не було дивиною,
все життя її проминуло в таких очікуваннях. Донька
молдавського володаря Василя Лупула, про багатство
якого ходять легенди всією Європою і золотим статкам
якого заздрив не один король, багато разів потрапляла
в облогу і зловісний свист гарматних ядер над
головою давно вже її не лякав. Тим паче, що в молодості
і сама вона ставала причиною воєнних сутичок.
За серцем красуні-принцеси мліли турецький візир,
могутнішим за якого було хіба що небо й султан, а ще
син німецького імператора, а ще один із найбагатших
і найвпливовіших польських шляхтичів, польський
гетьман Мартин Калиновський, який мав навіть власне
військо… Та доля розсудила Розанді пов’язати свої
молоді літа з Україною.
Несподівана, як блискавиця серед зими, визвольна
війна Богдана Хмельницького підняла значимість