Імена твої, Україно
Шрифт:
над незахороненими трупами, бо нікому було вже
їх поховати. Як напише про це безпристрасний літописець
– «врятуватися міг лише той, хто мав би
крилаті коні».
…У просторій світлиці ось-ось розпочнеться генеральна
рада старшин. Стіни зі смаком прикрашені
вишитими рушниками, на яких буяли небачені дивовижні
квіти, з-за ікони Божої Матері визирав пучок
висохлого зілля, освячений на Маковея для оберегу
не в’язалася з мовою перед вирішальною кривавою
битвою. З хвилі на хвилю мав під’їхати гетьман Іван
Виговський, тож козацький генералітет упівголоса
обмінювався репліками, мов для розминки перед головною
розмовою.
– З усіма посли й дипломати порозумілися, тільки
з московитами ніяк не вдається…
– Шведський король підписав угоду, що визнає
нашу незалежність, погодився також, що до козацької
держави переходять Берестейське та Новгородське
воєводства.
– Поновлено союз із Кримом, а Туреччина і Польща
гарантують якнайширшу автономію.
Іван
Виговський
8484
– Всі наші вольності збереглися б, аби на ділі постало
усе, як в угоді, підписаній у Гадячі 16 вересня
1658 року.
– М-м-м, толково полковник Немирич написав
цю угоду.
– А що ви хочете: чоловік не тільки в Україні закінчив
академію, він студіював в університетах Лейдена
і Амстердама, Базеля, Падуї і Сорбони, подивився
власними очима, як діє влада в Англії.
– Пригадуєте, трохи кривилися зверхники усіх
трьох держав, але вже ж згодилися, бо не якийсь «самопал
», а випробувана вже європейська річ.
Стрімко ввійшов гетьман Іван Виговський, усі
встали й після короткого вітання та молитви одразу ж
почалася військова рада.
– Панове старшини, я передусім хочу повідомити
вам про «Маніфест до європейських держав»,
який ми направили в усі монарші двори, всім послам
і представництвам. Європейські народи мають знати
правду про причини війни з московитами не з чужого
голосу, який звик усе перебріхувати, а з голосу нашого.
Дозвольте ж вам зачитати цей документ.
Гетьман читав швидко, але не ковтав слова, радше
викарбовував кожне, час від часу піднімав очі від писаного
і оглядав генералітет, мов звіряючись – видно
було, що маніфест він майже весь знає напам’ять.
«…І не з іншої причини прийняли ми протекторат
великого князя московського,
свободу, здобуту з Божою допомогою й освячену
проливом крові могли зберегти. Але цар не виправдав
надій України, не давав їй допомоги проти ворогів,
умовлявся з Польщею про поневолення козаків, наказав
ставити фортецю в Києві, щоб тримати народ у
ярмі, царські воєводи підтримували заколоти, нищили
край. Та зрада підступної Москви явна у всьому,
вона готує нам ярмо, насамперед, домашньою, громадянською
війною, тобто нашою власною зброєю.
Усе те ми виявили … а тепер змушені підняти законну
оборону, та вдатися до сусідів із проханням про допомогу
для своєї свободи. Не в нас лежить причина
війни, що розгорілася…»
Іван Виговський аби перевести дух, на хвилю відклав
писане. По мовчанці, затягнутій і глибокій, що
85
комара, видавалося, можна почути, враз загуділи
старшини.
– А якої ж трясці московському царю ще треба?
– Йому ж пропонувалося – о-го-го!
Гетьман підняв руку, щоби втихомирити товариство,
він нікого не міг обірвати просто так, бо всі вони
в бойових походах не один казан кулешу разом з’їли,
над ними всіма ті самі кулі посвистували, і не відомо
було, кого з них виберуть першим; гетьман просто дивився
на ці обвітрені, вкриті шрамами битв обличчя,
що за звитяжні роки стали як рідні. Нарешті, як стишився
шум, Виговський вів далі.
– Маєте рацію, панове. Вереснева угода в Гадячі
була основою для федеративного об’єднанням України,
Литви і Польщі, аби припинити війни й розбрат.
Всі три держави мали б рівні права. Ця федерація на
європейських засадах не спрямовувалась проти когось
іншого, в тому числі й Москви. Мало того, як ви
знаєте, російській стороні теж пропонувалося приєднатися
до федерації, але не схотіла Москва, рівних
прав їй замало, ненаситному треба усе… Скажу більше:
як передають вірні нам люди, у царських палатах
ще в лютому цього року пройшла таємна нарада,
де бояри і цар відхилили остаточно переговори про
федерацію. Натомість, оскільки угода в Гадячі скасувала
Переяславський договір 1654-го, московити
хочуть угоду з Україною лише двосторонню. Мене
на переговори запрошували, але я не дав згоди – у
таких «дружних» перемовинах можна позбутися голови.