Менсфілд-парк
Шрифт:
— Люба Фанні, ти надаєш цьому надто вже велике значення. Я дуже радий, що ланцюжок тобі подобається і що ти вчасно його отримала, та це надто незначний привід для такої вдячності. Повір, для мене немає нічого приємнішого, ніж зробити приємне тобі. Ні, я можу відверто сказати, що це для мене найповніша, найглибша радість, бо її ніщо не затьмарює.
Після такого вияву почуттів Фанні могла б іще годину не казати ні слова; але Едмунд, трохи зачекавши, змусив її спуститися з небес на землю, мовивши:
— Але ж ти хотіла про щось зі мною порадитись?
Фанні справді хотіла поговорити про кольє, яке тепер будь-що прагнула повернути, і сподівалася, що Едмунд схвалить такий намір. Вона розповіла йому про свій візит до пасторату, і на цьому її щаслива омана розвіялася, оскільки Едмунд був так приємно вражений вчинком міс Кроуфорд, так задоволений схожістю їхніх намірів, що Фанні ясно бачила: це для нього
— Повернути кольє! Ні, люба моя Фанні, ні в якому разі. Це глибоко скривдить міс Кроуфорд. Навряд чи щось може бути неприємніше, ніж коли нам повертають річ, подаровану із щирим бажанням порадувати друга. Чому ми маємо позбавити її радості, на яку вона так справедливо заслуговує?
— Якби кольє подарували мені першій, — мовила Фанні, — я б і не думала його повертати; та якщо спершу це був братів подарунок, хіба не розумно припустити, що вона б не хотіла з ним розлучатися, якщо мені він не потрібний?
— Вона не повинна запідозрити, що кольє тобі не потрібне, чи що тобі, зрештою, неприємно його мати; а те, що це братів подарунок, взагалі не має значення, — якщо це не завадило їй запропонувати його тобі, а тобі — його прийняти, отже, не причина й для того, щоб повернути його назад. Безперечно, це кольє красивіше від мого ланцюжка і більш підходить для балу.
— Ні, не красивіше, воно взагалі анітрохи не красивіше, а мені й зовсім не личить. Твій ланцюжок настільки краще виглядатиме з хрестиком, що навіть порівняти не можна.
— Це ж на один вечір, Фанні, всього лише на один вечір, і навіть якщо це жертва — я певен, ти скоріше згодишся принести цю жертву, ніж засмутити ту, хто так потурбувався про тебе. Міс Кроуфорд дуже до тебе уважна, — звичайно, на інше ти й не заслуговуєш, і я ніколи б не подумав, що може бути інакше, — і відповісти на таку увагу тим, що можна прийняти за невдячність (бо я ж знаю, бути насправді невдячною ти не можеш) — це не годиться. Надягни кольє, як ти й обіцяла, завтра ввечері, а ланцюжок, купівля якого ніяк не стосувалася балу, нехай лишається для менш урочистих подій. Ось що я тобі пораджу. Я б не хотів допустити бодай тіні відчуження між тими двома, чию близькість мені так приємно бачити і чиї натури мають так багато спільного у своєму істинному благородстві й природній делікатності, що незначна розбіжність, спричинена хіба що нерівним становищем, не може перешкоджати справжній дружбі. Мені б не хотілося допустити, щоб бодай тінь відчуження, — повторив Едмунд трохи тихіше, — постала між тими двома, хто для мене найдорожчий на землі.
З цими словами він вийшов, а Фанні щосили намагалася опанувати себе. Вона — одна з двох найдорожчих для нього істот, і це має її підтримати. Проте інша — перша! Вона ще ніколи не чула, щоб Едмунд говорив так відверто, і хоч він сказав не більше, ніж вона давно вже помітила сама, почути про це з його вуст було для неї справжнім ударом. Усе вирішено. Він одружиться з міс Кроуфорд. Це був убивчий удар, хоч і довгоочікуваний; і Фанні довелося невпинно повторювати собі, що вона — одна з тих двох, хто для Едмунда найдорожчий у світі, перш ніж вона змогла це осягнути. Якби вона могла повірити, що міс Кроуфорд його варта, тоді було б… о, наскільки все було б по-іншому, наскільки легше було б із цим примиритися! Але він обманюється у своїй обраниці; він приписує їй ті чесноти, якими вона не володіє; усі її вади лишилися незмінними, та він їх більш не бачить. Фанні довго плакала, перш ніж змогла потамувати свій розпач; і туга, що огорнула її потому, вилилася в палких молитвах про його щастя.
Вона вирішила — оскільки вважала це за свій обов'язок — намагатися побороти все те у своїй прихильності до Едмунда, що було надмірним, майже себелюбним. Називати чи уявляти це втратою або розчаруванням було б зухвалістю, для осуду якої вона навіть не знаходила досить суворих слів. Думати про нього так, як на те має право міс Кроуфорд, було б для неї просто безумством. Для неї він за будь-яких обставин не може стати чимось більшим від друга. Чому в неї виникла така неприпустима, недозволена думка? Цього навіть уявити собі не можна. Їй слід бути розсудливішою, щоб заслужити право справедливо судити про вдачу міс Кроуфорд і щиросердо піклуватися про Едмунда.
Вона з героїчною несхитністю збиралася виконувати свій обов'язок; проте безліч почуттів, притаманних юності та її вдачі, дали їй змогу не здивуватися тому, що, попри всі ці намагання володіти
Навівши хоч якийсь лад у своїх думках і заспокоївши почуття цією благотворною сумішшю розважливих міркувань і слабкості, вона змогла вчасно спуститися вниз, взятися до своєї звичайної роботи поруч із тітонькою Бертрам і виявляти до неї таку ж увагу та послужливість, як завжди, нічим не виказуючи душевного неспокою.
Настав четвер, що обіцяв надію та задоволення; і з самого початку він приніс Фанні набагато більшу радість, ніж то зазвичай буває в отаких норовистих, непокірних днів, оскільки невдовзі після сніданку Уїльямові принесли дружню записку від містера Кроуфорда, у якій він сповіщав, що завтра має на кілька днів поїхати до Лондона і був би радий супутникові; тому, якщо Уїльям погодиться покинути Менсфілд на півдня раніше, ніж передбачалося, він може запропонувати йому місце у своєму екіпажі. Він сподівається прибути до міста о звичайній порі дядькового пізнього обіду і тому запрошує Уїльяма пообідати з ним в адмірала. Пропозиція видалася Уїльямові надзвичайно приємною; він радів нагоді проїхатися екіпажем, запряженим четвіркою, та ще й маючи такого приязного, цікавого товариша; і, порівнюючи цю поїздку з важливим відрядженням, він захоплено розписував усі її радощі та переваги, які тільки міг уявити; а Фанні, хоча й з іншої причини, була також цілком задоволена: адже досі вважалося, що Уїльям виїде з Норттемптону поштовим екіпажем завтра ввечері, і він не зміг би перепочити й години перед тим, як сісти на портсмутський диліжанс; і, хоча запрошення Кроуфорда розлучало її з братом на багато годин раніше, їй було радісно думати, що воно вбереже Уїльяма від надмірної втоми, а все інше — то байдуже. Сер Томас схвалив цей план з інших міркувань. Те, що племінника буде представлено адміралові, може стати йому в нагоді. Адмірал, звичайно ж, має впливові зв'язки. Отже, записка ощасливила всіх. Фанні півранку раділа їй, знаходячи потаємну втіху ще й у тому, що автор сам мусить їхати.
А щодо балу, який усе наближався, то в неї було стільки тривог та страхів, що вона чекала його з набагато меншою радістю, ніж була б повинна і ніж гадали про неї інші молоді леді, які очікували цієї ж події значно спокійніше, бо для них тут не було нічого нового, особливо цікавого чи приємного, що мала звідати Фанні. Міс Прайс, відома половині запрошених лише за ім'ям, повинна була вперше з'явитися перед ними в ролі королеви вечора. Хто міг бути щасливішим за міс Прайс? Але її не готували з дитинства до виходу у світ, і якби вона знала, чим, на загальну думку, мав стати цей бал для неї, це остаточно позбавило б її спокою і вона б іще більше боялася в чомусь схибити чи привернути до себе увагу. Потанцювати, зостаючись непомітною, не дуже втомитися, мати сили та партнерів десь на половину вечора, потанцювати трохи з Едмундом і не надто багато — з містером Кроуфордом, бачити Ушьяма веселим і примудритися не потрапити на очі тітоньці Норріс — це було вінцем її сподівань і, на її думку, найбільшим можливим для неї щастям. Ці мрії були надто сміливі, щоб вона могла вільно їм віддаватися; і протягом усього довгого ранку, проведеного головним чином із двома тітоньками, нею часто заволодівали й не такі радісні передчуття. Уїльям, вирішивши досхочу порозважатися в останній день свого перебування в Менсфілді, пішов стріляти бекасів; Едмунд, як вона мала всі підстави вважати, був у пастораті; і, полишена вислуховувати буркотіння місіс Норріс, що лютилася на покоївчині розпорядження щодо вечері, і не маючи змоги так щасливо уникнути зустрічі з нею, як те зробила покоївка, Фанні невдовзі зовсім занепала духом, усі ці бальні клопоти стали їй осоружні; і коли їй так само роздратовано звеліли йти одягатися, вона рушила до своєї кімнати так неохоче, з такою байдужістю, наче це не її чекали веселі розваги.