Мина Мазайло, Кулиш Николай Гуриевич

Мина Мазайло

на обложку

Кулиш Николай Гуриевич

Шрифт:

Рина

Так і сказав?

Уля

Точнісінько так, а в самого аж сльози забриніли!

У Рини виблиснув новий план.

Так! Прекрасно… (До Улі). Сьогодні, Улько, ти їдеш до своєї тітки… Розумієш?

Уля здивовано:

До якої тітки? Чого?… У мене жодної тітки нема.

Рина

Сьогодні, зараз ти кажеш Мокієві, що їдеш жити до тітки в Одесу, розумієш? І тільки тоді, коли він погодиться змінити своє прізвище на Мазєніна, ти не їдеш, зостаєшся і ходиш до нас, розумієш тепер?

Уля

Рино!

Рина

Не

сьогодні, то завтра буде опубліковано в газеті наше нове прізвище, але Мокій подав заяву, щоб йому залишили старе… Ти розумієш - Мокій випаде з нашої родини. Ти мусиш його привернути до нас, інакше, Улько, ти більш не побачиш ні Мокія, ні нашої кватирі!

Уля

Я не зможу, Ринусю! Він же українець…

Рина

Улько! Ти мусиш!…

Уля

Не можу! Я… я сама вже українка…

У Рини трохи не вискочили очі.

Як не вскочать тьотя Мотя й Мазайлиха. Очі рогом:

Що? Що-о? Милая моя! Господь з вами!… Що ви! Що ви!

Рина

Яка ти українка, Улько! Ти вже й мови не знаєш. Сама ж казала, що тільки покійна твоя баба по-малоросійському говорила.

Уля

Мама ще й тепер по-українському як коли закидають. Крім того, у мене очі українські, ноги українські, все, все.

Тьотя Мотя й Мазайлиха

Ноги?

Но-ги?

Рина

До чого ж тут ноги, ідійотко?

Уля

А до того, що в антропології про це пишеться, що українці здебільшого довгоногі, і що нема гірш, як коротконогі жінки, - в антропології сказано, от… (Взявшись рукою за талію, гордо витягла ногу. Рина і тьотя бликнули на свої).

Рина

Це він тобі памороки ногами та антропологіями забив… Та він же божевільний, ти розумієш!… Він просто захворів на всякі оці українські фантазії, а ти й вуха розвісила, ідійотко!

Тьотя

Бачите, бачите, він не покохав вас, Улю, як женщину, ну, як людину, нарешті. Він у вас шукає тільки щось українське, він тільки українського хоче…

Мазайлиха

Ви йому потрібна не на коханнячко, не на милуваннячко, а тільки на те, щоб робити на вас україні-за-а-цію…

Тьотя Мотя

Боже!… По-моєму, прілічнєє бить ізнасілованной, нєжелі українізірованной. (Одійшла).

Рина

Улько! Зараз ти викликаєш Мокія і кажеш йому отут: або ти Мазєнін, або я у тітки в Одесі… Отут казатимеш, в оцій кімнаті, чуєш? Я стоятиму за дверима! Тільки так! Або - або… Все!

Тьотя

Або - або!

Мазайлиха

Або - або!

Пішли. Тьотя, побачивши, що Уля увійшла до Мокія в кімнату, вернулась. Підбігла до люстра, виглянулася, тоді піднялася і почала крадькома вимірювати свої ноги (чверткою на пальцях).

Рина вигулькнула з дверей.

Тьотю!

Тьотя зашарілася:

Я зараз. Це у мене

підв'зка спала…

Пішла до Рини. Причинила двері.

Увійшли Мокій і Уля. Мокій узяв Улю за руку:

Дуже радий, Улю, що навідали мене у моїй Холодногорській пущі. От! Дуже! А я, знаєте, вчора, з нашого побачення прийшовши, довго ще не спав… І знаєте… Якось попалась під руку збірка поезій. Набрів, між іншим, на прекрасний примітив. Ось:

Ти, місяцю, який же ти ясний, як засвітиш - на весь світ прекрасний. Ой, спусти вниз роги, засвіти по діброві, - покажи всі в степу до милої дороги.

Правда, чудесно звучить, Улю?

Уля

Я їду жити до тітки… В Одесу, Моко.

Мокій приголомшений:

Як це… до тітки в Одесу?!

Уля

Так… в Одесу, до тітки… жити…

Мокій глухо:

Серйозно?

Уля

Серйозно… Заставляють…

Мокій

Хто?

Уля

Різні тьо… обставини, нєпрєодолімиє прєпятствія…

Мокій

По-українському - непоборні перешкоди кажуть.

Уля з натиском:

Так… з одного боку, непоборні, з другого - нєпрєодолімиє перешкоди.

Мокій

Як же це так!… Раптом до тітки жити, та ще й в Одесу… (По паузі). Сиди один в холодній хаті, нема з ким тихо розмовляти, анікогісінько нема. З-за дверей почулось понукальне шипіння: ну-с-с… нуш-ш…

Уля щиро з болем:

Моко!… А ви б могли зробити… щось, щоб я зосталася?

Мокій

Щось? Що саме, Улю?… Що?…

Уля

Що?… Прощайте!…

З-за дверей проповзло шипіння.

Мокій глухо:

Улю!… Можна вас хоч тепер… поцілувати?

Уля

Аж тепер!… Ах ви ж… (Крізь сльози). Як по-українському - разіня, нєдогадлівий…

Мокій