Моксель, або Московія. Книга друга
Шрифт:
Зійшлися, по-суті, слов’яни з фінськими племенами.
Не будемо описувати хід битви 1216 року, тому що вже її описували в першій книзі. Нагадаю: війська князів Юрія та Ярослава були повністю розгромлені й практично знищені — фізично.
Цікавий склад військ володимирських князів. Послухаємо О. С. Уварова: "За Юрієм ішло велике військо, набране з Муромців, Бродників, Городчан і зі всієї сили Суздальської землі: "бяшет бо погнано и из поселей и до песльца". Із цього видно, що той, у кого не було коня, пішов пішки" [5, с. 7].
А професор С. М. Соловйов
Такий був склад військ з одного боку.
Війська супротивної сторони очолював князь Мстислав Мстиславович (Удатний), що правив у Новгороді. До речі, зверніть увагу: спільне військо Мстислава Удатного було в кілька разів менше від військ Юрія, Хвалькуватий князь Ярослав Всеволодович (батько так званого Олександра Невського) навіть пишався: "на одного вашого припадає по сто наших". Ми, мовляв, вас шапками закидаємо [46, с. 142].
Це ті "шапкозакидателі" (Ярослав і Юрій), які згодом, у році, очолили ростовсько-суздальські війська проти хана Батия.
Ці витяги подаємо неспроста. Вони знадобляться.
Отже, Мстислав Удатний зі своїми союзниками (Смоленський князь Володимир, Псковський князь Володимир і Ростовський князь Костянтин) повністю розгромили війська Юрія, Ярослава, їхніх братів і союзників. За літописними зводами, було знищено 9233 людини і лише 60 воїнів було взято в полон. Новгородці втратили п’ять чоловік, а смольняни — одну людину. Вражаючі цифри! Особливо — співвідношення.
До речі, Володимирський князь Юрій Всеволодович втік із бойовища: "...прискакавши (у Володимир. — В. Б.) на четвертому коні, а трьох загнав; прискакав він у самій сорочці, без сідла" [46, с. 146].Як бачите, навіть штани
загубив! Ще раніше з бойовища втік Ярослав Всеволодович (батько Олександра Невського). "Ярослав також прибіг сам у Переславль на п'ятому коні, а чотирьох загнав" [46, с. 146].
Такі "великі полководці" землі московської, які нібито протистояли ханові Батию в 1237—1238 роках. Ось чому Вільгельм де Рубрук свідчив 1253 року, що один із цих "государів" пішов у військах хана Батия на захід на посаді командира чи то сотні, чи тисячі, а інший (Ярослав) залишився при ханському баскаку "государити" в ростовсько-суздальській землі.
До речі, у 1253 році та земля називалася — країна Моксель.
Усе взаємопов’язане в нашому світі. Московській історичній брехні місця в ньому немає.
То чим же прикметна для нас Ліпицька битва 1216 року? Про що вона свідчить?
По-перше. На місці знаменитої битви 1216 року був насипаний ритуальний круглий мерянський курган, у якому похований мерянин-язичник. Тобто і в 1216 році у військах ростовсько-суздальської землі серед знаті було багато мерян-язичників, окрім рядових воїнів і жителів землі. Тому й зберігалися мерянські (фінські) ритуальні звичаї. Послухаємо археолога О. С. Уварова:
"Тому необхідно простежити, до якого часу тривав звичай насипки курганів; тут ми маємо докази, що обряд
І в першій половині XIII століття меряни-язичники становили основу населення ростовсько-суздальської землі. А граф О. С. Уваров навіть засвідчив, спираючись на хронографи, що подібне мало місце в Московії XVI— XVII століть. Така історична правда без "доважку московської брехні".
Не буду подавати підтверджуючих прикладів про всі круглі мерянські кургани, які належать до Ліпицької битви 1216 року. Тому що й у них були "знайдені кістяки, які лежать безладно". Християнських курганів серед них не виявлено.
По-друге, Ліпицька битва 1216 року засвідчила винятково низький рівень розвитку ростовсько-суздальської землі — народу й князівства. Можна уявити собі рівень військового мистецтва мерян і їхніх "государів", якщо 3—4-тисячна дружина Мстислава Удатного вщент розгромила 12—15-тисячну, по суті, юрбу, втративши всього 6 воїнів, а знищивши 9233 людини — представників фінського етносу. Перед нами — свідчення страшної сили!!! Тут мова повинна йти про розумовий розвиток населення, про засоби військової техніки (мечі, кольчуги, бойові сокири, шоломи, щити й т.д.) кожної зі сторін, про військову тактику й стратегію і, нарешті, про звичайну психологічну стійкість. Згідно з літописом, це навіть не битва, а звичайне винищування великої людської череди...
Говорити далі немає потреби.
Нарешті, по-третє. Ми вкотре переконалися, що в першій половині XIII століття, до приходу військ хана Батия, у країні Моксель домінував фінський етнос. А загальне населення країни Моксель (Ростовсько-Суздальське, Рязанське, Муромське й інші князівства) становило біля 150 тисяч. Тому що коли князь Юрій, утікши з бойовища, прискакав до Володимира і попросив жителів захистити місто, то почув у відповідь:
"Князю Юрію! З ким нам боронитися? Брати наші побиті, а інші в полоні, а інші прибігли без зброї, з ким нам стати?..
У Володимирі залишався люд не ратний: попи, ченці, жінки та діти..." [46, с. 146].
І так було по всій ростовсько-суздальській землі в 1216 році. Фінський етнос до приходу військ хана Батия становив базис, на якому утворилася Московія.
Кожна розсудлива людина розуміє: із часу входження країни Моксель (майбутньої Московії) до єдиної татаро-монгольської держави — Золотої Орди — про "перетікання слов’ян" у ті землі говорити не доводиться.
З 1238 року татари і фінські племена отримали єдину батьківщину. До Московії почали масово заселятися представники татар.