Молоді літа короля Генріха IV
Шрифт:
Навіть найсуворіші звичаями гугеноти тоді не докоряли Анрі за те, що він бавився з кількома піддатливими фрейлінами. Його дружині Марго це поки що не дуже дошкуляло, бо її захопила нова роль: матері народу й вищої істоти. Суть була ось яка: Анрі просто брав те, що йому давали, але наставляв носа красуням, коли вони хотіли заманити його до паризького двору. Адже така була вся мета подорожі, наради і відвідин вельможних гостей — тільки така, він про це здогадався відразу. Врешті-решт тещі довелось самій викладати йому свої міркування. Мовляв, її син, король, тепер лишився в Луврі зовсім одинокий. Його брат д'Алансон бунтує проти нього, Гізи з їхньою Лігою підкопуються під його трон. Але не менше страшний і принц крові, що посварився з двором і помалу робиться в своїй провінції занадто сильний. Чи Анрі ніколи не спадало на думку, що його можуть вирядити на той світ? Це був останній козир його любої тещеньки: вона погрозила йому вбивцями.
Проте він не впав негайно в її материнські обійми, а відповів, що двір іще не дотримав жодної обіцянки
Коли вона давно вже не сподівалася цього, раптом знову показався з-за повороту її любий зятенько. Він, мовляв, ще раз хотів її побачити й подарувати пасомце свого волосся на згадку. У протестантів така мода: закладати за вуха по товстенькому пасомцю. Праве він віддав любій тещеньці зразу, коли вона приїхала, а на прощання дав їй відстригти в нього ще й ліве. Відбувалося те біля сільського кладовища, і пані Катрін, розчулившись, захотіла оглянути його.
— У вас так мало кладовищ… — Вона похитала головою. — Невже у вас люди довше живуть? — Зупинилась перед кількома могилками. Мурмоче: — Як їм тут затишно!..
Люди, що лежать під землею, любіші їй. Якби вони всі були там, настав би мир — і у неї в душі.
Колись, через багато років, уже ставши королем Франції, Анрі спуститься в гробницю Катерини Медічі, за життя званої пані Катрін, подивиться на її домовину й скаже через плече до свого почту — з дивною усмішкою, якої ніхто гаразд не зрозуміє, він скаже:
— Як їй тут затишно!
Moralite
Il a choisi de combattre: c'est-il bien demande ce que combattre veut dire? C'est surtout endurer, sans les mepriser, des peines multiples, tres souvent perdues ou d'une portee infime. On ne commence pas dans la vie par livrer de grandes batailles decisives. On est deja heureux de se maintenir, a la sueur de son front, tout au long d'une lutte obscure et qui chaque jour est a recommencer. En prenant pierre a pierre des petites villes recalcitrantes et une province qui se refuse, ce futur roi fait tout a fait figure de travailleur, bien que son travail soit d'un genre special. Il lui faut vivre d'abord, et pauvre il paie en travail. C'est dire qu'il apprend a connaitre la realite en homme moyen. Voila une nouveaute considerable: le chef d'un grand royaume et qui sans lui irait en se dissociant, debute en essuyant les miseres communes. Il a des ennemis et des amours pas toujours dignes de lui, ni les uns ni les autres, et qu'il n'aurait certainement pas en faisant le fier.
Cela pourrait tres bien le rendre dur et cruel, comme c'est generalement le cas pour ceux qui arrivent d'en bas. Mais justement, lui ne vient pas d'en bas. Il ne fait que passer par la condition des humbles. C'est ce qui lui permet d'etre genereux et de se reclamer de tout ce que dans l'homme il peut y avoir d'humain. D'ailleurs l'education recue pendant ses annees de captivite l'avait prepare a etre humaniste. La connaissance de l'interieur de l'homme est bien la connaissance la plus cherement acquise d'une epoque dont il sera le prince. Attention, c'est un moment unique dans l'histoire de cette partie du monde, qui va s'orienter moralement, et meme pour plusieurs siecles. Ce prince des Pyrenees en passe de conquerir le royaume de France, pourrait ecouter les conseils d'un Machiavel: alors, rien de fait, il ne reussira pas. Mais c'est le vertueux Mornay qui le dirige et meme qui le soumet a des epreuves qu'un autre ne tolererait pas. Les secrets honteux de la personne la plus veneree, voyez Henri y etre initie et en souffrir en silence: vous aurez la mesure de ce qu'il pourra faire pour les hommes.
Висновок
Він обрав боротьбу; та чи гаразд він усвідомив, що це означає — боротьба? Це насамперед означає: зносити, не легковажачи, нескінченні турботи, дуже часто марно або з мізерною користю. В житті ніхто не починав відразу з великих вирішальних боїв. І то вже щастя, коли витримаєш у поті чола довге, виснажливе змагання, результат якого неясний і яке, може, завтра доведеться почати знову. Камінь за каменем здобуваючи норовливі містечка й цілу непокірну провінцію, цей майбутній король нагадує трударя, хоч труди його особливі. Йому передусім треба жити, а бідні платять за життя працею. Це означає, що він учиться пізнавати дійсність так само, як прості люди. І це неабияка новина: володар великого королівства,
Це могло б дуже легко зробити його нечуйним і жорстоким, як звичайно й буває з тими, хто вибився з низів. Але про нього не можна сказати, що він вибився з низів. Він тільки скуштував життя в приниженні. І це навчило його бути великодушним і вдаватися до всього того, що може знайтись у людині людяного, гуманного. А втім, і наука, яку він дістав у роки полону, підготувала його до того, щоб стати гуманістом. Знання людської душі — це, певне, найкоштовніше надбання тієї доби, в якій він має владарювати. Зверніть увагу — це унікальне явище в історії цієї частини світу, і воно стане дороговказом моралі не менш як на кілька сторіч. Цей піренейський державець, що незабаром здобуде французьке королівство, міг би прислухатись до порад якого-небудь Макіавеллі [134] , і тоді в нього нічого б не вийшло. Але його спрямовує доброчесний Морней — і навіть піддає його таким випробам, яких хтось інший і не стерпів би. Подивіться, як мовчки страждає Анрі, дізнавшись про ганебні таємниці людини, що її він безмежно шанував, — і ви збагнете, як багато зможе він зробити для людей.
134
Макіавеллі, Ніколо ді Бернардо (1469–1527) — італійський політичний мислитель і письменник. У своїх творах виступав проти роздрібненості Італії, його ідеал — абсолютна монархія. У творі «Державець» він виправдовував будь-які засоби в боротьбі за встановлення сильної влади, аж до підкупу, зради й убивств.
VIII. ШЛЯХ ДО ТРОНУ
Так тривати не може
Спочатку ще не все було гаразд. Король Анрі з королевою Маргаритою урочисто в'їхали в свою столицю По, та дуже скоро виявилося, що це помилка. Марго натерпілась тяжких образ від ревних гугенотів за те, що ходила до папістської обідні. І вона вирішила раз назавжди, що ноги її не буде в По. А крім того, король Наваррський закохався там у одну з її фрейлін, і Марго це вразило дошкульніше, ніж якби то була фрейліна її матері. Та все владналося, коли на Анрі знов напала його давня хвороба — ота нез'ясовна гарячка. Головний біль не втихав ні вдень ні вночі, королю треба було раз у раз перестилати постіль, весь час прикладати до голови холодне й підбадьорювати його словами.
Відвага — невелике диво, всі ми відважні. Багато людей здатні витерпіти, коли їм при цілковитій притомності відтинають ногу. Перший-ліпший офіцер, поранений у ногу, звелить її відтяти, щоб мати змогу хоч на дерев'янці служити й далі королю Наваррському. Все це діло не хитре. Несила знести тільки внутрішніх, душевних хитань, утрати природної впевненості, страху, так, страху.
Було це в Озі, тому самому місті, де Анрі завдяки своїй меткості й рішучості врятувався від смертельної небезпеки і де він наважився на таку сміливу новину: повестись людяно. Саме там пролежав він сімнадцять днів, думаючи, що він як людина розбитий, відкинутий, закреслений, нездатний довершити ті справи й задуми, для яких досі вважав себе досить сильним. Настільки сильним, що дозволяв собі ще й надмірні насолоди і не лякався виснажливих пристрастей. Через це людина з багатою натурою часом падає й лежить, як розбита, зневірюється в собі, і замість неї самої в неї повинен вірити хтось інший, якщо це ще можлива річ. Тут цим іншим була його Марго, його воістину вірна дружина, хоч би скільки ще вона мала полюбовників. Весь час, поки Анрі хворів, вона не роздягалась, без сну сиділа біля нього, підбадьорювала його словом, відганяла його страхи. Згодом, видужавши, він сказав те, чого від нього досі не чули: «Це записане там, на небі». Що саме? Те знали тільки він та його дружина; обоє вони дуже виразно це усвідомили після безсонних ночей в Озі.
Пробуті там дні, сповнені такого глибокого змісту, зробили їх найкращими друзями. І коли вони повернулись до Нерака, королева дістала змогу завести собі двір на свій смак і навіть виховувати зі свого владаря галантного кавалера, — яким він і справді ставав кілька разів у житті, коли бувало потрібно. Цього разу він лишався таким цілих дев'ять місяців, носив найдорожче вбрання, все з Голландії чи Іспанії, самий оксамит та шовк, пурпур та золото. Своїй королеві він тільки віял накупив аж десять, і всі вони виблискували самоцвітами. Він дарував їй парфуми, найрозкішніші сукні, навіть рукавички з квітів. Держав для неї карликів, чорношкірих пажів, пташок «з островів». У парку «Гаренна» вона мала свою каплицю й слухала там обідню; потім бали під шумливими кронами дерев, музика, вірші, танці, догоджання дамам, — і все те якось особливо ясне й просте в чистому повітрі парку. Тоді при неракському дворі під шумливими деревами панувала витончена млість і фантастична мрійність. Небо було дуже ясне, з нього лилося сріблясте світло, вечори дихали теплом і спокоєм.