Над Шпрее клубочаться хмари
Шрифт:
— У приватній розмові з котримсь з впливових працівників їхньої розвідки укласти, як вони люблять казати, джентльменську угоду: вони нам — Воронова і всі викрадені папери, а ми їм… хай самі запропонують, що їх цікавить.
— Зерно істини в цьому є. Давайте зробимо так: я накажу своїм референтам ознайомитися з наявними у нас досьє, заведеними на більш-менш визначних працівників англійської зони… Відібрані досьє прогляну і сам доберу сприйнятливу для такої делікатної місії кандидатуру… Зателефоную одному приятелю з Двохзональної Економічної Ради і запрошу його разом пообідати. Він має широкі зв’язки, знає де, кого і коли можна зустріти… Ввечері ми з вами вечеряємо в названому моїм приятелем ресторані. Бажано з’явитися
На жаль, — розвів руками і скрушно зітхнув Григорій. — Боюсь, що скоро на моїй спині виростуть крильця.
— Так вас засмутила розлука з Агнесою Менендос? До речі, як ви допустили, щоб її у вас вихопили просто з-під носа?
— Хіба Нунке вам не доповідав? У Римі її вже не було, коли ми з Вайсом приїхали. Я відшукав падре Антоніо, розпитував господиню готелю, де вона по приїзді зупинилась, але куди вона виїхала, ніхто не знав. Дальші пошуки довелося припинити через того недолугого шукача скарбів, Шлітсенового попихача. Всю епопею Вайса можна було б назвати анекдотичною, якби вона не закінчилася так трагічно. Хто його напоумив шукати спадщину дуче? Коли запала в його дурну голову ця божевільна ідея? В Італії чи, може, ще в Іспанії? Чи не тому, бува, Шлітсен і нав’язав мені в попутники Вайса, що сам збирався поживитися за рахунок покійної коханки дуче? Навіть така думка мимохіть виникає, коли починаєш прикидати так і сяк.
— А знаєте, Фред, останнє ваше припущення не таке неймовірне. Так, так, тепер я починаю розуміти, що спонукало його написати оту гидоту…
— Що саме написати і кому? Чим ви хочете мене ще приголомшити?
Думбрайт витяг з кишені портмоне, розгорнув його і обережно вийняв з-під целофану маленький аркушик, помережений добре помітними лініями старих згинів.
— Ось, прочитайте! Мабуть, уривок з чернеток, випадково не знищений.
Швидко пробігши очима текст, Григорій байдуже знизав плечима:
— Нісенітниця! Наслідки розслідування так широко висвітлювались у пресі, що тема незабаром сама себе вичерпала. Особливо після затримання злочинців. Жодне розслідування не дасть нічого нового. Невже цей папірець міг вас стривожити?
— Не те слово, Фред! Не стривожити, а розлютити… Не по собі дерево замахнувся зрубати!
— Коли людина дурна, кажуть, це всерйоз і надовго. І не варта вона навіть розмови двох розумних людей. Особливо за такої ситуації, як у нас тепер. Дозволите до вечора попрощатися? Я зголоднів, перемерз, не виспався.
— Гаразд, ідіть! Я вам надвечір подзвоню.
Відімкнувши двері своєї маленької квартири, Григорій, як завжди, зупинився біля порога, пильно вдивляючись у непомітні для стороннього ока позначки, що їх він полишав, ідучи з дому. Купки попелу, збитого з сигарети близько дверей, не було, її розтолочила чиясь нога, переступивши поріг. Надто гострими стриміли кутики подушки на ліжку. У піжами, здавалося б, недбало кинутої на спинку стільця, одна з пілок була підгорнута не так, як припасував Григорій.
У шухлядах письмового стола, — а він, звичайно, найбільше цікавив таємничого відвідувача! — на перший погляд, панував лад. Проте і його порушували дрібні прикмети, відомі лише власнику паперів.
Все зрозуміло: вперше за весь час в квартирі зроблено обшук!
Що ж до цього спричинилося? Хто наказав шпикові обстежити господу Фреда Шульца?
Сьогоднішня розмова з Думбрайтом не дає підстав думати, що то він. Навпаки, з неї можна зробити висновок про всезростаючу довіру боса до Шульца. Тоді Нунке? З якої причини? Досі ніщо не порушувало їх злагоди, перед від’їздом вони попрощалися по-приятельському тепло. Отже, якісь підозри могли виникнути у Нунке лише в останні дні, коли Григорія
У кімнаті холоднеча, клякнуть ноги. Доведеться все-таки затопити, помитися, перевдягнутись. Нумо! Таж не сиди сидьма, не розкисай! З обшуком вони явно впіймали облизня, бо нічого компрометуючого, анічогісінько знайти не могли. Ну, а причини, їх теж можна встановити, уважно проаналізувавши кожен свій крок.
Григорій походжає коло пічки в тісній комірчині, що править йому за туалетну, стає під душ, з силою розтирає тіло жорсткою рукавичкою. Благословенна вода! І та, холодна, що тугими струменями б’є по спині, стегнах, животу, і та, що закипіла в маленькому чайнику, — ач, як весело і задиристо виспівує сюрчок у носику.
За кілька хвилин чисто вимитий, у свіжій піжамі, з стаканом міцного чаю в руці Григорій сидить, зручно вмостившись у кріслі, навпроти своєї чудо-печі. Тепер можна й помізкувати…
Щовечора, перед тим, як укластися спати, Григорій піддавав прискіпливому аналізу весь прожитий день, незалежно від того, сталося сьогодні щось значне чи ні. Тепер йому треба було проаналізувати кожен свій крок на значно більшому відтинку часу. Без певної системи зробити це було б важко, майже неможливо. Та Григорій, пускаючись у мандри в минуле, визначив головні річища, по яких мусять текти спогади. Що в його діях найвразливіше? Зв’язок з Домантовичем? Марія і її аптека? Зеллер? Діяльність в «Родинному вогнищі», кілька зустрічей з Горенком? Сніданки з Вороновим?
Спогади пливуть не збочуючись, по кожному річищу окремо.
Домантович? Усі зустрічі з ним, від першої до останньої, постають у пам’яті з усіма подробицями. Найменше порушення правил конспірації могло для Григорія і Михайла стати фатальним, і обидва не дозволяли собі таких порушень навіть у дрібницях, виходячи на зв’язок, пильно все зважували, десятки разів вивіряли. Те, що останнім часом зв’язок з Домантовичем обірвався, не наслідок його промаху. Збагнувши, що з школи почала просочуватись інформація, начальство взяло під підозру насамперед колишніх радянських громадян. Та підозра — ще не доказ, а один з логічних висновків, який потребує або підтвердження фактами, або спростування. А фактів, що викривали б Домантовича, якраз не може бути, бо свої повідомлення він давно передає лише через Григорія, так би мовити, з рук у руки. Ні, тут нема чого непокоїтись…
Марія? Прилюдно Григорій зустрічався з нею тільки один раз: у ресторані, перед викраденням Больмана. Нічого неприродного в тому, що він запросив її на танець, не було, в ресторанах то звичайна річ. Могла б викликати тривогу зустріч на вулиці, поблизу поштамту. Але тоді він особливо пильно перевірив, чи за ними, бува, ніхто не стежить, бо його насторожив переляк Марії, коли вона побачила свого колишнього чоловіка. Всі інші їхні побачення відбувалися в кімнаті над аптекою, за власну обережність при цьому він може поручитись. Марії не доводилось навіть виходити з приміщення. Часом йому хотілося посидіти довше. Її безмежна довіра до нього, мужня самотність, жіночність породжували в серці щемку ніжність. Він ні разу нічим себе не виказав, бо не мав права ускладнювати свого і її життя. І ось сьогодні Зеллер розповів про Маріїн від’їзд і клопоти, що йому передували. Бідолашна, скільки всього на неї навалилося! Відвідування моргу, свідчення в поліції, поховання нещасної Клари, формальності, що надавали Себастьяну Ленау юридичне право на власний розсуд розпоряджатися майном фрау Марії Кеніг під час її відсутності, лікарські посвідки для себе, в яких ішлося про потребу серйозного лікування і тривалого відпочинку з огляду на тяжкий розлад нервової системи. Ці посвідки захистили її від повторних викликів у поліцію, дали можливість уникнути зустрічей з фоторепортерами і, зрештою, спокійно виїхати. Куди? Скоріше за все додому. Про це він зможе дізнатися тільки від полковника Горенка.