Над Шпрее клубочаться хмари
Шрифт:
— Гер Гедлер, якщо не помиляюсь?
— Так, Роберт Гедлер, капітан торговельного флоту у відставці,— чомусь наголосив на останньому слові господар дому. — Чим можу служити?
— Лише прийняти найкращі побажання від вашого зятя і повідомити шановну фрау Берту про прихід Фреда Шульца з листом від гера Нунке. Пробачтесь, будь ласка, за мій непристойно ранній візит: я в Гамбурзі проїздом, мушу виїхати сьогодні ж, першим поїздом.
— Тоді не будемо гаяти часу. Прошу вас, заходьте!
Вони зійшли на веранду, перетнули хол і велику кімнату, що правила, судячи з умеблювання, за вітальню і водночас їдальню. Кинувши погляд
— З появою внуків у домі все пішло шкереберть. Дружина ледве встигає з ними впоратися. Ніби їх не двійко, а цілий табунець. Відносний порядок панує лише на моїй території, куди вас і запрошую. — Він прочинив двері в свій кабінет. — Розташовуйтесь, у тій шухлядці знайдете непогані сигари, а я зараз попереджу дочку.
В кабінеті господаря дому все було припасовано так, щоб у невеличкій кімнаті забезпечити якнайбільше вигод. На зразок корабля, де раціонально використовується кожен сантиметр, щоб створити в плаванні умови для роботи і відпочинку. Проте кімната не нагадувала каюти з обмеженим простором. її стіни ніби розсував вільний простінок з єдиною картиною посередині, під якою на спеціальній підставці стояла дивної краси мушля. Було щось споріднене в шалі морських хвиль, які, накочуючись одна на одну, химерно вигинаючись, бились о невидимий на картині берег, і закрутками мушлі, що немов навічно закарбувала цей безнастанний рух моря, увібравши в себе його мінливі барви…
— Бачу, і вас полонила ця черепашка? — почув Григорій позад себе голос капітана.
— Зачарувала. Не інакше як її вам подарував сам Нептун.
— У вигляді п’яного матроса в одному з портів Індійського океану. Я не збирач екзотичних сувенірів, та, побачивши цю красуню, вигріб з кишені все, що мав. Хотів подарувати нашому музею і… просто не наважусь з нею розлучитись. Здається, ввібрала вона в себе і частку мого життя, пов’язаного з морем. Гляну на неї — і відразу зринають перед очима шляхи моїх далеких мандрів, неозорий океанський простір, шатро неба над головою, поцятковане отакенними зірками, дуже дихання солонуватого вітру… Чаклунство якесь, та й годі!
— Чи не зарано ви пішли на пенсію? Я знаю капітанів далеко старших від вас за віком.
Обличчя Гедлера враз спохмурніло.
— Так склалися обставини, — кинув він коротко і відразу перевів розмову на інше. — Як там Йозеф?
Загальними фразами Григорій розповів про обтяженість Нунке роботою, про засмоктуючий темп берлінського життя, складність стосунків з представниками окупаційної влади. Капітан Гедлер не переривав його запитаннями, здавалось, і не слухав, час від часу нетерпляче позираючи на двері. Те, що Берта забарилась, його явно дратувало.
— От і збагни жінку, навіть коли вона твоє власне дитя. Здавалося б, дізнавшись, що лист від чоловіка, мусить на крилах летіти, а вона ніяк не прибереться. Я ж попередив її, що у вас обмаль часу, могла б…
Телефонний дзвінок не дав йому закінчити. Гедлер сердито глянув на апарат і знехотя зняв трубку.
— Так, капітан у відставці Гедлер. З ким маю честь? А… моє шанування!.. Угу, зі мною з цього приводу говорили, і я вже дав відповідь… Ні, категорично ні! Ви перебільшуєте мій вплив і мої зв’язки! До того ж я не звик діяти наосліп… Я мушу знати, задля кого ризикую і, головне, піддаю риску інших. Високий сан ще не ознака високої цінності для суспільства. Ах, так?
Гнівний вигук капітана, яким він обірвав розмову, став для Григорія ключем до почутого. Протеже з Хазенмоора! Певна річ, ідеться про Ганса Брукнера. Від капітана вимагають, щоб вій допоміг його кудись вивезти, можливо, за кордон. Як знайти привід і викликати тестя Нунке на одвертість?.. Запропонувати свою допомогу? В чому, проти кого? Все, що не скажеш, прозвучить нетактовно. Випадковому свідку чужої телефонної розмови належить удати, ніби він нічого не чув. Так вимагають правила благопристойності, порушувати які тобі не слід, бо капітан і досі вкрай роздратований.
— Ви почуваєте себе зле, гер капітан? Може, подати води, когось покликати?
— А-а… що? — запитує господар дому, ніби прокинувшись і вперше згадавши про гостя.
— Вам недобре, гер капітан?
— Пусте, звичайний тиск. У додаток до пенсії я набув ще й гіпертонію. І коли попускаю віжки, відразу відчуваю її. Даруйте, що не стримав себе у вашій присутності. Врешті, я зашкодив лише собі, а не типові, з котрим розмовляв.
— Я зміг би вам стати в пригоді?
— Дуже вам вдячний, але поки в цьому немає потреби. Хоча… про всяк випадок перекажіть Йозефові таке: відомі йому особи безсоромно втручаються в моє родинне життя, ставлять мені на карб листування з Рупертом, загрожують позбавити пенсії. Йому відомі обставини, за яких я був змушений подати у відставку. Якщо я тоді не погодився танцювати під дудку пройдисвітів від політики, то тепер не танцюватиму й поготів. Пенсію я заслужив багаторічною сумлінною роботою, і ставити її в залежність від того, в якій зоні проживає мій син, вважаю порушенням будь-яких правових норм.
— Якщо гер Нунке запитає, що саме спричинилося до ситуації, яка виникла останнім часом?
— Моя відмова від деяких сумнівних доручень. Ці пани розраховували… Пробачте, йде Берта… Мені не хотілося б турбувати її своїми неприємностями, — кинув капітан.
Берта ввійшла задихана, ніби їй довелося дуже квапитись.
— Ти гніваєшся? — запитала вона батька і на мить затримала його біля дверей, поклавши йому на плече руку. — Але я справді поспішала! Якби не пустощі Труди… їй, бачте, заманулося побавитись електромлинком для кави, і там щось зіпсувалося. Мама просить, щоб ти подивився… Діти, о, ці діти! — Берта стомлено впала в крісло, стримано привіталася з Григорієм і роздратовано кинула:
— Він мусив би приїхати сам!
— Гер Нунке дуже шкодує, що його затримали непередбачені справи. Мабуть, у листі…
— Справи, завжди термінові справи!.. Це стає настільки нестерпним… Є обставини, за яких… Ліз я ховала сама. Ви не уявляєте, який то був жах. Дівчинка згоріла буквально за тиждень. Я втратила розум, я не йняла віри, мене силоміць відтягли від труни… Чужі руки, бо він… Хоча б тепер, у річницю її смерті… Самота, боже, яка самота! Все життя самота. Чекання листів, короткі зустрічі… Кар’єра, передусім кар’єра, а я і діти десь на самому задньому плані… Як додаток до його успіхів, безликі другорядні персонажі, що живилися тільки його світлом.