Над Тисою

Авдеенко Александр Остапович

Криж випив трохи коньяку, глибоко зітхнув:

— Якби не мрії, нічим було б і на землі триматися.

— Ну, і які ж вони, ваші мрії? Розповідайте!

Резидент заперечливо похитав головою:

— Не будемо, сер, копирсатися в кривавих ранах.

— Так… Не хочете відкрити залізну завісу своєї душі. Що ж, я можу це зробити й сам. — Файн підняв склянку з коньяком на рівень очей і, дивлячись на Крижа крізь янтарну рідину, що іскрилася сонячними блискітками, почав піднімати «завісу його душі». — Ви, Любомире, вдень і вночі просите Всевишнього,

щоб він послав на земну кулю загибель Радам. Після встановлення в Яворі західного способу життя ви сподіваєтесь одержати від нас за свої заслуги пост міського голови, а на додачу — новий двоповерховий будинок на Ужгородській, де тепер дитячий садок № 18, виноградники на Соняшній горі, які належать колгоспові «Зоря над Тисою». Так чи не так, Любомире?

Криж вимушено засміявся:

— Майже так.

— Ставши міським головою, диктатором Явора, — продовжував з натхненням Файн, — вам захочеться посадовити на електричний стілець не лише всіх місцевих комуністів, їх родичів, а також і всіх, хто дружив з ними, хто співчував їм. І ви не побажаєте заспокоїтись доти, поки не досягнете мети — не помститесь за своє ганебне існування при Радах. Щождо вашого побуту, особистого життя, то ви привільно розвернетесь! У вашому домі буде індивідуальний бар, ресторан, казино, дюжина молодих коханок.

Файн підніс склянку до губів, повільно, смакуючи, випив коньяк, закусив яблуком.

— Але є й інший варіант вашого майбутнього, Любомире. Одного разу ми виявимо, що ви не гідні нашої довіри, не окупаєте тієї кількості грошей, яку одержуєте. Тоді… тоді ви потрапите під вантажну машину або потонете у Кам'яниці, повіситесь у власному саду на старій яблуні або вип'єте яку-небудь отруту. Може трапитись і так, що ваш труп взагалі не буде знайдено. Як бачите, Любомире, вибір у вас невеликий. — Файн акуратно заткнув корком пляшку з коньяком, сховав її в книжковій шафі, потягнувся, позіхнув, відсунувши з дверцят тайника портрет Тараса Шевченка, взявся за ремінці конвектора. — Ну, мій друже, попрацюємо!

Криж мовчки кивнув. Руки в нього були стиснуті в кулаки. Він був на волосок від того, щоб кинутись на «товариша Червонюка», розтрощити йому голову.

Файн і не підозрівав, якого звіра розбудив.

Коли всі мішки з вибухівкою були перетягнуті в тайник, Файн, сів на них і поруч з собою посадовив Крижа:

— Ну, Любомире, догадалися, для чого нам прислали таку кількість вибухівки?

Резидент похмуро похитав головою:

— Ні.

— Догадуйтесь, я дозволяю! Та веселіше!

— Гідростанція? — обережно, невпевнено спитав Криж.

— Не вгадали, Любомире. Тунель!

— Який?

— Той, що по сусідству з будинком вашого друга Дударя.

Криж дуже зблід і так схопився з брезентового конвектора, неначе мішок був розпечений.

— Не бійтесь, — усміхнувся Файн. — Не ви будете висаджувати тунель, а спеціаліст своєї справи.

— Ступак? — вирвалося у Крижа.

— Еге. Якщо ж йому хто перешкодить, то це зробить ваш Андрій Лисак.

— Андрій Лисак? Який же

він спеціаліст?

— Не хвилюйтесь, зробить! Повинен зробити.

— Але він навіть не обізнаний з нашими справами.

— Тоді ознайомте якомога швидше і дійте. План операції зовсім простий. Один з цих конвекторів матиме вибуховий пристрій і разом з вугіллям буде навантажений на паровоз, де працює Лисак. Коли паровоз увійде в тунель, Лисак під будь-яким приводом вибереться на тендер і скине мішок униз, на підошву тунелю. За своє життя хлопець може не турбуватися: вибуховий пристрій зробить свою справу не раніше, як поїзд пройде через тунель.

«Брешеш ти, гадино!» подумав Криж. І він не помилявся. Файн справді брехав. Він дуже добре знав, що конвектор вибухне в ту ж мить, тільки-но доторкнеться до підошви тунелю.

— Зрозуміле завдання, Любомире? — спитав Файн, дістаючи з сумки пачку новеньких сторублівок.

— Зрозуміле.

— Ну, коли так, то беріть аванс, — Файн кинув гроші на коліна Крижу. — Одержите в десять разів більше, якщо виконаєте завдання. На добраніч!

Рано-вранці на другий день, по дорозі на роботу, Криж завернув на Залізничну вулицю, до Лисаків. Хвіртку йому відкрила колишня черниця. Вона дуже здивувалася, побачивши в таку ранню годину друга своєї хазяйки.

— Пане Любомире, може, щось трапилося? Збудити Марту Стефанівну?

— Не треба. Андрій теж спить?

— Ні, одягається. Він же сьогодні починає свою практику на паровозі.

— Знаю. Заради цього я й прийшов. Поздоровити хочу хлопця, побажати щасливої дороги.

— Справедливо робите, по-божому. — Марія звільнила прохід хвіртки. — Будь ласка.

Андрій стояв перед дзеркалом у новенькому «робочому» комбінезоні і зав'язував галстук, коли Криж зайшов до нього в кімнату.

— Доброго ранку, Андрійку!

Широка, радісна посмішка розпливлася на одутлому обличчі Лисака:

— А, це, ви, дядьку Любомире! Здрастуйте! Про вовка помовка, а він і тут! Я щойно про вас подумав.

— Цікаво, як же ти подумав: погано, добре?

— А чого ж мені погано про вас думати? Не маю ніякого права.

— Для цього, мій хлопчику, не треба ніякого права. Треба мати тільки лихе, невдячне серце. А твоє серце, на щастя, і добре, і вдячне. — Криж оглянув Андрія з ніг до голови, від батівських скороходів до празького галстука. — Ти на роботу збираєшся, як на велике свято. Вірно! Молодець! Праця в житті людини — справжнє свято.

Андрій здивовано зирнув через плече на дядька Любомира. Чого це він раптом так заговорив?

Криж простягнув Лисакові руку:

— Ну, Андрійку, щасливої дороги! — Скатертю дорога. Бажаю тобі стати кращим машиністом Закарпаття! Будь завжди здоровий і крилатий. — Криж обняв Андрія, міцно поцілував і, витираючи вологі очі, квапливо пішов до дверей. Але на порозі зупинився, неначе щось згадав — Андрію, в тебе добра пам'ять? — спитав він, ніжно дивлячись на юнака.

— Та, здається, непогана. А що?