Наказ лейтенанта Вершини
Шрифт:
— Хто там? — почувся голос Катаної матері.
— Поліція! — німецькою мовою вигукнув Юрко. — Відчиняйте! Шнель!
За дверима брязнув ланцюжок, двері прочинилися, з-за них визирнула перелякана Анастасія Іванівна. За нею стояла Катя. Юрко швидко ввійшов в темний передпокій, дівчина відразу впізнала його:
— Мамо! Це ж Юрко!
— Який Юрко?
— Наш! Із села! Я його зразу впізнала! Заходь, Юрку!
Хлопець зайшов до кімнати, слідом за ним — Катя й Анастасія Іванівна. У кімнаті було світліше. Анастасія
— Ти що? В їхньому війську служиш?
— Ні, Анастасіє Іванівно, — лагідно відповів Юрко, — ніде я не служу! І ви мене не бійтеся! Я, слово честі, не фашист!
— Звідки ж у тебе ця форма? — допитувалася стривожена Анастасія Іванівна.
— У нас на квартирі стоять есесівці, вони мені й подарували цей мундир.
Юрко скинув френч, повісив його на спинку стільця, заніс у кімнату борошно, хлібину, шматок сала. Подумав, дістав з кишені пачку окупаційних марок, поклав на стіл:
— Це вам!
Анастасія Іванівна підозріло оглянула продукти, помацала мішок з борошном, сказала розгублено:
— Борошно! І грошей стільки! Де ти, хлопче, береш гроші, борошно, сало? Хто ж ти такий? І чого ти навіз нам стільки добра? Чи, може, тебе до нас хтось підіслав?
— Ніхто мене не підсилав, — ображено відповів Юрко, — хто б мене міг підіслати? Просто хотів вам допомогти, бо знаю, що голодуєте! Як ви мені не довіряєте… більше до вас не буду заходити.
— Навіщо ти, мамо, Юрка ображаєш, — розгнівано сказала Катя, — він нас від голоду врятував, а ти таке кажеш!..
— Дожилася, — образилась Анастасія Іванівна. — Прийшов Юрко в німецькій формі, привіз стільки продуктів, дав пачку грошей. І нічого не питай!
— Нема чого питати, — впевнено відповіла Катя, — хіба ж ти не знаєш, хто такий Юрко? Я ж сама бачила, як він взимку на базарі безкоштовно роздавав голодним жінкам картоплю. І нам допоміг! А сам був у благенькі чобітки взутий. Я ж бачила!
Катя вдячно глянула на Юрка, сказала:
— Спасибі тобі, що нас не забуваєш! І за хліб спасибі! От Мишко зрадіє, як побачить, стільки хліба. Де ти зупинився?
— Поки що ніде.
— Лишайся в нас!
— Не можна, Катю, треба на базарі поторгувати. Я ще до вас зайду. А ви, Анастасіє Іванівно, на мене не ображайтеся! Вибачте, що я так невдало пожартував, гукнув «поліція», налякав вас і Катю!
Переїхали Лук'янівку і зупинилися під брамою Покровського монастиря. Юрко запитав Свічку:
— Що далі робити? Лейтенант сказав, що треба їхати у Покровський монастир. А пароль ви скажете.
— Іди, Юрку, — промовив лісник, — і питай послушницю Серафиму. Запам'ятай пароль: «Просив отець Никодим передати дві проскурки». І відповідь на пароль: «Як здоров'я отця Никодима?»
Юрко пішов на подвір'я монастиря, побачив молоду черницю, запитав, де можна знайти послушницю сестру
— Там!
Черниця пішла в монастир, а Юрко зайшов у темну затхлу будівлю. За столом сиділа стара черниця у високому чорному клобуці, запитала:
— Що пан хоче? Чого він прийшов у нашу святу обитель?
— Мені потрібна послушниця сестра Серафима.
— Зараз покличу.
Хвилин через п'ять черниця повернулася з молоденькою, невисокою на зріст послушницею.
Юрко поглянув на неї — і пароль тут же випурхнув із голови. Перед ним стояла дівчина з села Дібровного, яка подряпала йому лице і вискубла півчуба. Вона теж впізнала Юрка, зблідла від несподіванки і перелякано крикнула:
— Ти? — аж відсахнулася від хлопця, але відразу отямилась і сумирно спитала: — Що потрібно панові солдату? Про що він хоче розмовляти з послушницею Серафимою?
Юрко не чекав на таку зустріч і теж спершу розгубився, хоча й тримався, але пароль вилетів з голови. Він поглядав то на стару черницю, то на молоду послушницю, нарешті сказав:
— Отець Никодим просив передати його благословення. Слабує він дуже.
Дівчина недовірливо зиркала на Юрка, але запитала спокійно:
— Що ж передав отець Никодим?
— Своє благословення і гроші,— на ходу вигадував Юрко, — і просив відслужити молебень за його здоров'я. Прошу пані послушницю вийти зі мною на подвір'я, я маю щось розповісти наодинці.
Стара черниця на знак згоди кивнула і запитала солодким голосом:
— Скільки ж грошей передав сестрі Серафимі отець Никодим?
— Сто марок!
— Хай бог пошле здоров'я отцю Никодиму, а ми помолимося за його одужання і передамо йому святі проскурки.
Послушниця вслід за Юрком вийшла на подвір'я і насторожено дивилася на хлопця, ніби хотіла зазирнути йому в душу своїми великими блакитними очима. Від хвилювання в неї зрадливо тремтіли руки, і вона, щоб приховати свій переляк, ховала їх в глибокі кишені широкого плаття. Потім, тамуючи розгубленість, запитала:
— Так що ж передав мені отець Никодим?
— Зачекай! Не сподівався тебе тут зустріти, ніколи б не подумав, що ти послушниця. Дай мені з думками хоч трохи зібратися.
Дівчина, сполохано дивлячись на нежданого гостя, настирно допитувалася:
— Так що ж передав мені отець Никодим? Чого пан не відповідає?
— Отець Никодим просив передати дві проскурки.
Обличчя дівчини проясніло, вона полегшено зітхнула і довірливо запитала:
— Як здоров'я отця Никодима? — і тут же сказала: — Ви, мабуть, по товар прибули? Правда?
— Так.
— Зачекай мене, я зараз! Скажу сестрі Пелагеї і візьму проскурки для отця Никодима.
Хвилин через п'ять послушниця вийшла на подвір'я, ніяково зиркнула на хлопця, запитала: