Наказ лейтенанта Вершини
Шрифт:
Не встигне зайти сонце, не встигне ніч по-справжньому розгорнути над землею свої крила, як уже на сході починає багряніти небо.
Партизани чекали фашистів.
Лейтенант хвилювався, раз у раз стурбовано поглядав на годинник:
— Стрілки повзуть, як сонні, ледве рухаються!
Командир загону заспокоював Вершину:
— Ніде,
Командир уважно глянув на годинник, заклопотано промовив:
— Уже час! Скоро мають прибути «гості».
І ніби на підтвердження його слів на польовій дорозі з'явилися легкі танкетки.
За ними пливли по хвилях білого туману важкі чорні фургони, а за фургонами рухалися вантажні машини з есесівцями.
Лейтенант Вершина прикипів поглядом до годинника, уважно стежив за стрілкою, яка поволі наближалася до визначеного часу. Ворожа колона рухалася, поволі минала придорожні верби. Вершина заспокійливо сказав командиру:
— Ще хвилька! Ми точно розрахували! Тільки б спрацювали міни. Якщо ні — відкриємо вогонь.
І раптом над танкетками, над чорними фургонами водночас знялася хмара чорного диму, пролунав оглушливий вибух.
По вантажних машинах вдарили партизанські кулемети. Есесівці зіскакували на землю, залягали, відстрілювалися.
До фургонів, до автомашин кинулися партизанські автоматники.
Магнітні міни, кулемети зробили свою справу. Тепер автоматники довершували розгром ворога.
Купка есесівців залягла в придорожньому рові, неподалік від палаючої машини, і відстрілювалась.
У рів полетіли гранати — і постріли затихли.
Партизани, підпаливши вцілілі автомашини, швидко відходили до Самусевого лісу. А на Кам'яному Розі догорали танкетки, розметані фургони, прошиті кулями вантажні машини.
Юрко,
— Що це за вибухи? Добряче гахнуло за селом! Мені здалося, що й хата затрусилася.
Юрко підійшов до дівчини, взяв її за руку. Радість переповнила йому груди. «Чорні кентаври» злетіли в повітря! Не випустили їх партизани.
І він, Юрко, не стояв осторонь, як міг, так і допомагав партизанам.
Хлопцеві хочеться розповісти Лесі, як він привіз з Києва магнітні міни і разом з Вовкою поставив їх на танкетках і фургонах.
З великим задоволенням розповів би він і про таємницю Зоряної кімнати, загадкове підземелля, скарби, сховані в тому кам'яному лабіринті, які ще треба буде розшукати.
Тільки не має права Юрко й словом обмовитися про цю таємницю. І вдень, і вночі чатують в підземеллі наші розвідники, ведуть спостереження за Зоряною кімнатою, ловлять кожне слово, зронене ворогами.
Загинули «чорні кентаври», а боротьба не припинилася, вона триває і триватиме доти, поки не будуть знищені фашисти.
Хай колись, після перемоги, Юрко докладно розкаже Лесі про все.
Край неба над Кам'яним Рогом густо почервонів, ніби хтось заслав його велетенським багряним полотнищем.
Юрко дивиться на широкі багряні розливи і відчуває, як в серце почали закрадатися тривога та неспокій. Що буде завтра?
Чи вціліє село, чи не налетять карателі і не зрівняють його з землею?
— Ходім, Юрку, — озвалася Леся, — страшно! Ти ж бачиш яка пожежа вирує за селом! Півнеба від вогню почервоніло! Я ще ніколи не бачила такої заграви!
Між білими хмарами все ширше розливалися багряні відблиски пожежі, небо рожевіло, наливалося, розбухало від полум'я, і здавалося, що на землю має випасти вогняний град.