Народження Адама (на украинском языке)
Шрифт:
– Хай пiддають...
– Капiтане, хочете вiрте, хочете не вiрте, а ви - герой! Ваша смiливiсть не мас меж!
– Я весь до ваших послуг, колего, - ще раз пiдкреслив капiтан Небреха.
– Вiд вусiв до протеза!
– Ой-ой-ой!
– зойкнув конструктор, наче його несподiвано чимось штрикнули.
– Все пропало, капiтане! Я ж зовсiм забув про ваш протез! От якби ви мiцно стояли на двох ногах...
Його свiтла поверхня знову потемнiла. З усього було видно, що 4пi-ер-квадрат огорнув безнадiйний розпач.
Та цiсу вирiшальноу
– Але ж мiй штурман ходить на двох ногах!
– загримiв вiн.
– Правильно!
– зрадiв конструктор. Вiн засяяв, мов китайський лiхтарик.
– Капiтане, ви - сама мудрiсть!
– Ура!
– чимдуж загорлав я.
А титани думки схопилися з мiсця i завзято пiшли у типовий космiчний танок.
Небреха, пихкаючи люлькою, повагом стрибав навколо осi протеза, а 4пi-ер-квадрат обертався навколо нього по класичних орбiтах, як вiддана планета коло свого життсдайного свiтила.
Ех, якби менi фотоапарат!
Нарештi енергiйний конструктор зупинився i, вiдсапуючись, мовив:
– А тепер до дiла, друзi моу. Я негайно ж наварю у термокамерi добiрних бiлкiв, щоб на завтра все було готове до експерименту. Бувайте, колеги!
I вiн хутко покотився до вертольота.
А коли вертолiт розтанув у блакитнiй безоднi, капiтан Небреха стомлено присiв на колоду.
– Скажи менi. Азимуте, що сталося б з людством та й з нами, якби я спокусився на шапку-невидимку i всевидюще око? Я б за нього не заставив i пучки тютюну...
Так! Як i завше, мiжзоряний бувалець не схибив i на волосину!
11. З ВОЛОСИНИ У БЕЗОДНЮ
Авжеж, багатьох див я тодi надивився. р що пригадати.
Узяти хоча б нашу давню суперечку щодо часу, у який ми залетiли. Хоч як це дивно, а ми з капiтаном обидва не помилилися. А, коли ви пам'ятасте, Небреха з самого початку вважав, що ми залетiли у минуле, а я гадав, що у майбутнс. I от масш! Ми й справдi залетiли у сиву давнину, але на власнi очi побачили майбутнс. Адже люди теж колись навчаться штучно створювати мислячих iстот. Коли не вiрите, поспитайте кiбернетикiв.
Однак наша пригода мало не скiнчилася для людства трагiчно. Успiх експерименту конструктора 4пi-ер-квадрат висiв буквально на волосинi, хоч ця волосина i мала вигляд надiйного якiрного ланцюга. А все через те, що капiтан Небреха вперше за час мандрiв забарився, хоч i не з свосу вини.
Та розповiм, як воно було.
Ранок не вiщував нiяких прикростей. Нi капiтановi, нi менi. А нам того дня обом добряче перепало.
Нас пiдняв на ноги вже знайомий гуркiт вертольота, i, коли в обшивку коробки з брязкотом вп'явся магнiт, ми вже встигли поодягати скафандри.
Кругловидий конструктор висунувся з вертольота i радо привiтався:
– Доброго iсторичного ранку!
– Салют!
– вiдгукнулися ми.
Тодi 4пi-ер-квадрат скинув мотузяну драбиняку i мовив:
–
Тут ми й вскочили у першу халепу.
Я видряпався на борт спритно, мов мавпа, а от капiтан залишився на землi. Вiн безпорадно тупцював унизу i даремно рив протезом грунт. Та це йому анiтрохи не допомагало.
Ось коли я зрозумiв, чому конструктор вирiшив сотворити АДАМа за моум образом та подобою. Якби вiн злiпив автономну довгодiючу аналiтичну машину за образом та подобою капiтана Небрехи, люди нiколи не каталися б на велосипедах i не зводили б хмарочосiв. Адже одноногим особам сходи протипоказанi, а лiфти, самi знасте, над усе полюбляють виходити з ладу.
Хвилини спливали за хвилинами, i конструктор почав не в жарт панiкувати.
– Капiтане!
– благав вiн.
– Хутчiш, капiтанеу Ви, як досвiдчений хiрург, рiжете мене без ножа! Нещасна еволюцiя! У мене ж прохолонуть бiлки! Засохне мозкова плазма! Випарусться сумiш з бiлих i червоних кульок, що мас живити портативний моторчик!
Вiн у вiдчау випнув кiлька кiнцiвок i заходився гамселити ними по власному пiвнiчному полюсу, нiби жадав вибити з себе нове генiальне конструктивне рiшення.
Та якби не капiтан Небреха, ми, можливо, й досi шукали б вихiд з цiсу несподiваноу скрути.
– Гей, на вертольотi!
– гримнув капiтан, задерши голову.
– Ану, попускайте запасний якiр! Майна!
4пi-ер-квадрат мало не знепритомнiв вiд такоу незрозумiлоу команди. Самi подумайте, нам слiд якомога швидше знiматися з якоря, а капiтан Небреха чомусь вимагас кинути ще другий якiр! На щастя, я вже звик виконувати капiтановi накази без роздумiв.
Не вагаючись анi секунди, я скинув запасний магнiт. Це й урятувало еволюцiю. Капiтан Небреха миттю впiймав його i прикипiв до рогалика усiм тулубом, як муха до липучки. Добре, що вiн був у металевому скафандрi.
– Вiра!
– гукнув мiжзоряний вовк.
А коли вiн опинився на борту, то, вiдсапуючись, проказав:
– Далебi! Якби я, конструкторе, вiддавав перевагу новомодним синтетичним скафандрам, вашi бiлки, безумовно, прокисли б. Та, як бачите, я переконаний прихильник старих залiзних традицiй.
– Ваша правда, - змушений був погодитися з очевидним фактом 4пi-ер-квадрат, - але ми, капiтане, однаково примудрилися згаяти надто багато часу. Поки пiднiмемо якiр, поки вийдемо на орбiту... Ех!
I вiн розпачливо змахнув усiсю дюжиною кiнцiвок.
– У мене ж нема свiжого матерiалу!
– застогнав необачливий конструктор.
– Я ж поклав у термокамеру все до крихти!
Та цiсу фатальноу митi космiчний бувалець знову показав усю свою винахiдливiсть i рiшучiсть.
Поки 4пi-ер-квадрат з ретельнiстю закоренiлого вченого лiчив загубленi хвилини, а я тримав перед ним похiдну рахiвницю, капiтан Небреха кинувся до аварiйного стенда, схопив сокиру i одним помахом розрубав якiрний ланцюг, що тримав нас на землi.