Народження Адама (на украинском языке)
Шрифт:
Що тут сталося!
Могутнс поле земного тяжiння з такою шаленiстю кинуло нас у небо, нiби хотiло розплющити зухвальцiв об небесну твердь. I справдi, якби ота твердь дiйсно iснувала, вiд нас залишилося б криваве мiсиво.
Ми злiтали на атмосфернi поверхи, мов на реактивному лiфтi. Вони змiнювали один одного щосекунди.
Тропосфера!
Стратосфера!
Мезосфера!
Iоносфера!
Бац!
– i ми вже в колишнiй зонi майбутнiх супутникiв!
Аж тут я пригадав пророчi слова капiтана Небрехи щодо навiгацiйних особливостей
– Конструкторе!
– зойкнув я.
– Ще трохи, i ми опинимось аж у районi Альфи Центавра! Негайно вмикайте гвинти!
Але одразу вжахано подумав, що у безповiтряному просторi ми з однаковим успiхом крутили б педалi водного велосипеда.
Втiм, все скiнчилося легким переляком.
Вертолiт виявився пристосованим до таких несподiванок, бо, крiм авiацiйних двигунiв, мав ще реактивнi, щоб поблизу небесних тiл долати вiдворотну силу тяжiння.
Та головний переляк був ще попереду.
12. ЗА ОБРАЗОМ ТА ПОДОБОЮ
Чи варто описувати всi дивовижнi принади дискольота? Адже колись люди самi почнуть монтувати подiбнi озiу, i докладний опис ух буде вмiщено в численних технiчних довiдниках. А ще, мушу чесно визнати, я тих див не дуже й роздивився, бо ми поспiшали до лабораторiу, мов на пожежу. А потiм, самi переконастеся, менi було не до спостережень.
Вiдзначу тiльки, що всi примiщення дискольота були бездоганноу сферичноу форми, отже, уявлення про стелю, пiдлогу та стiни одразу зникало. Орiснтуватися у цих помешканнях було неможливо, i я нiяк не мiг утямити, де ми ступасмо - по стелi чи по пiдлозi. Гадаю, правда, що маршрут був комбiнований.
От про саму лабораторiю розповiм докладнiше.
Вона теж була кругла, як надувна куля. З протилежних бокiв уу зависали двi бiлi шафи, що надто нагадували холодильники. Мiж шафами - примхливе плетиво рiзнокольорових дротiв. Куди не кинь оком, на полицях стояли сполученi посудини, в яких пульсувала жива рiдина. З колб i реторт пiднiмались у повiтря рiзкi випари.
4пi-ер-квадрат запропонував менi, як новобранцевi на медичному оглядi, роздягатися, а потiм у самих плавках зайти до однiсу з шаф!
У шафi було темно, хоч в око стрель. Але тепло. I, головне, нiчого зi мною не робиться. Стою собi i знiчев'я чухаюсь.
Я вже зовсiм було призвичаувся до незвичайного експерименту, коли чую голос конструктора:
– Мiй юний друже, - питас вiн, - ти готовий?
– Ще нi, - вiдповiдаю, - ще дихаю.
– Та я не про те.
– А про що?
– Чи готовий ти до експерименту?
Он воно як! Виходить, вiдтворення ще й не починалося. Виходить, його тiльки починають, i менi, як ув'язненому, надають останнс слово. Аж непереливки стало. Та я переборов своу побоювання.
– Готовий!
– кажу.
Щось ззовнi загупало, нiби капiтан Небреха випробував протезом мiць шафи, а тодi стало тихо-тихо, як бувас уночi перед ранком.
I раптом знову залунав напружений голос конструктора:
– Увага, увага, увага!
Я вiдчув, як незримi променi прошили мос тiло. Свiдомiсть поволi згасала, нiби цiпенiла. Я поринув у цiлковитий морок без думок i сновидiнь. Я засинав, це точно. Тiльки засинав, як кiнь, на ногах. Та, коли подумати, сон у вертикальному положеннi за умов сферичноу лабораторiу мав чисто вiдносний характер. Усе залежало буквально вiд точки зору. Якби на мене дивилися з протилежного боку, то здалося б, нiби я задрiмав догори ногами.
Скiльки я спав, не знаю. Вiдчуття було таке, нiби я склепив i розклепив очi. А коли розклепив, знову почув голос конструктора:
– Один! Два! Три! Чотири! П'ять!
Дверi шафи вiдчинились, i я, потягуючись, що аж у кiстках хрумтiло, вийшов.
I що ви думасте? Тiсу ж митi з протилежноу шафи, теж потягуючись, вивалилася моя копiя, новоспечений АДАМ.
Так, це було чудове видовище! Якби я заздалегiдь не знав, що це звичайнiсiнька кiбернетична машина, я б нiколи не сказав, що вiн був штучним створiнням. Красень вийшов хоч куди! Чубатий, руки-ноги на мiсцi i голову мас на в'язах! Добрi космонавти колись повиростають на Землi, адже АДАМ з дня свого народження годуватиметься космiчною пастою i спатиме на оберемку хлорели.
Я з радiсним хвилюванням ступив до нього i дружньо поплескав по плечу.
– Ну, як ся масш?
Вiн теж з нечуваною для машини доброзичливiстю поплескав мене по плечу i теж привiтно запитав:
– А ти як, чудове створiння?
Хоч мене трохи збентежила його фамiльярнiсть, та комплiмент зробив свос дiло. Та й що вiзьмеш з невихованого кiбера, якому вiд народження минуло кiлька хвилин? Йому ж нiхто ще не читав лекцiй на морально-виховнi теми.
– Молодця!
– по-товариськи ляснув я його по животi.
– З тебе будуть люди!
– ляснув вiн мене.
Я весело посмiхнувся i ласкаво виправив його першу у життi помилку:
– Не з мене, а з тебе будуть люди, АДАМе.
– Що?!
– раптом визвiрився вiн.
– Який я тобi АДАМ? Я штурман Азимут, нахабо! Бачите штучку, не встиг вилiзти з шафи, як починас шахраювати!
– Це хто вилiз з шафи?
– обурився я.
– Я вилiз з шафи? Це ти, нечемо, вилiз з шафи! А справжнiй штурман - це я, нещасна копiс!
– Самозванець!
– заверещав вiн.
– Узурпатор!
– заволав я i схопився за штани, щоб одягтися i тим самим покласти край цьому дикому непорозумiнню.
Але цей невдячний штучний хулiган так штурхонув мене в груди, що я мало не полетiв шкереберть. Ах, так! Я вiдкинув штани вбiк, щоб не заважали, пiдхопив знавiснiлого кiбера i майстерним прийомом перекинув його через стегно. Та вiн став на мiсток i випручнувся з моух обiймiв.
Силу вiн мав нелюдську. Певно, конструктор не пожалiв йому на м'язи бiлкового мiсива. Та я теж не пiддавався. Ми качалися по всiй сферi, марно намагаючись покласти один одного на лопатки.