Народження Адама (на украинском языке)
Шрифт:
Була мить, коли вiн сiв на мене копки i, ламаючи менi шию, злiсно сичав:
– Я тобi не еволюцiя! Я тобi вмить прищеплю гарнi манери!
Та наступноу митi вiн сам плазував пiд моум колiном, а я навчав його уму-розуму :
– Нiкчемна копiрко, штанiв тобi закор" тiло? Будеш шикувати, допотопний моднику, у цаповiй шкурi!
Аж врештi-решт ми обидва заплуталися у численних дротах, мов у павутиннi, i вимушений сеанс класичноу боротьби завершився внiчию.
– Капiтане!
– прохрипiв Лжеазимут.
– Скажiть, капiтане, хто з вами
– Конструкторе!
– ревнув я.
– Ваша генiальнiсть, скажiть нарештi, кого ви сотворили? Оцього нахабного йолопа чи мене?
– Небрехо!
– 4пi-ер-квадрат!
Але з однаковим успiхом ми зверталися б до стiн, яких в лабораторiу, власне, й не було. Конструктор розгублено тiпався, а капiтан Небреха зосереджено шкрябав потилицю.
– Ех, конструкторе, - з докором мовив знаменитий зореплавець, - треба було позначити Азимута хоча б хрестиком...
На це 4пi-ер-квадрат лише скорботно зiтхнув:
– Це нiчого не дало б, капiтане. Вони обидва повиходили б з шаф затаврованi хрестами. Хто ж мiг подумати, що вони схопляться i ми ух переплутасмо? А зараз вони однаковоу мiри Азимути i автономнi довгодiючi аналiтичнi мишини... Тотожнi, як двi краплi Н2О.
Ну? Пiдклали-таки менi свиню у виглядi АДАМау А може, це я свиня? Та не може цього бути? Яка ж я свиня, коли пам'ятаю Азимутову, тобто власну бiографiю до найменших дрiбниць? Хто читав на Хрещатику капiтанову об'яву, я чи оцей брехливий блазень? Хто пив коктейлi з молока i пасти у капiтана Козира? Хто зав'язав коцюбу у вузлик на згадку? Хто, нарештi, про всяк випадок поклав у рюкзак гамiвну сорочку? Ех, якби я захопив уу сюди!
– Капiтане!
– подав у цей час свiй бридкий голос нiкчемний узурпатор. У мосму рюкзаку лежить на сподi гамiвна сорочка. Привезiть уу, i ми одразу оговтасмо цього штучного виродка!
– Чекай-чекай!
– розсудливо вiдповiв йому капiтан Небреха, вибачливо позираючи на мене.
– Це, хлоп'ята, не дiло. Ви ж чули, що зараз ви обидва Азимути i водночас АДАМи. Самi виннi, що переплуталися. Як вас тепер вiдрiзнити, жеребок кинути?
Та мене вiд цiсу пропозицiу взяв дрож. А раптом жеребок випаде не на мою користь? Раптом я залишуся у шкiдливому для здоров'я товариствi приречених чудовиськ, а оцей спритний пройдисвiт полетить з капiтаном до нормальних людей? Що робити, що менi робити? Не покладатися ж на слiпий випадок! Думка билася, як безпомiчний птах у клiтцi.
– Ваша генiальнiсть, - заквилив я до 4пi-ер-квадрат, - ви ж Великий Шукач Помилок! Благаю вас, знайдiть, будь ласка, власну помилку!
Та конструктор тiльки нiяково одвернувся вiд мене на всi сто вiсiмдесят градусiв.
Все. Кiнець. Долю вирiшуватиме жалюгiдний жеребок. Бiдолаха Азимуте! Недарма тебе брав сумнiв, чи вирушати тобi у цю злощасну подорож. Та лiпше б ти до скону водив вантажнi ракети на Мiсяць.
Аж тут доля знову всмiхнулася менi.
Капiтан Небреха раптом ляснув себе по лобi i радiсно вигукнув:
– Азимути, с прекрасний вихiд! I
– Який?
– в один голос запитали ми.
Надiя на порятунок знову зажеврiла в мосму серцi. З капiтаном Небрехою нiде не пропадеш!
– Чи пам'ятасте ви, хто з якоу шафи повиходив?
– запитав Небреха.
– Ще б пак!
– гаряче запевнили ми.
– Чудово!
– пожвавiшав капiтан.
– То повертайтеся кожен у свою шафу, а ми, я i вельмишановний колега, визначимо, хто з вас хто.
4пi-ер-квадрат негайно розвернувся на сто вiсiмдесят градусiв i у захватi заплескав у семипалi долонi.
– Генiальноу - вигукнув вiн.
– Нiчого розумнiшого i простiшого не придумати, хоч суши голову до кiнця свiту!
– Тодi, хлопцi, гайда по шафах!
– наказав капiтан Небреха.
Нi мене, нi АДАМа не довелося двiчi запрошувати. Мить - i ми зачинилися у шафах.
От коли iстина взяла гору. Щойно я опинився у шафi, як почув зворушливий голос конструктора.
– Азимуте, - сказав 4пi-ер-квадрат, а я з присмнiстю вiдзначив, що вiн знехтував придуркуватим АДАМом i звертасться виключно до мене, - необхiдно з дублювати експеримент, аби позбутися усiляких прикростей. Чи згоден ти на дубляж?
– Не майте сумнiву, конструкторе, - вiдповiв я.
– Ти готовий?
– Готовий!
– Тодi починаймо. Увага, увагау Увага! П'ять! Чотири! Три! Два! Один!
Я знову вiдчув навалу незримих променiв i поринув у сон без сновидiнь. Та ось з цiлковитого мороку випливли чiткi слова 4пi-ер-квадрат.
– Один! Два! Три! Чотири! П'ять!
Дверi шафи прочинилися, i я вистрибнув, готовий вiдчайдушне боронити свос чесне iм'я i одяг. Та у цьому не було жодноу потреби. Дубляж дав блискучi наслiдки.
З протилежноу шафи вивалився не нахабний кiбер, а надзвичайно симпатичний хлопець, що без усяких претензiй репетував чудовою iншопланетною мовою:
– Уа-уа-уа-уа-уа!..
Отож! Я попрямував до штанiв, однак з пiдозрою озирнувся: а що, як хитрюга прикидасться. Втiм, моу побоювання були безпiдставнi. АДАМ безтурботно длубався у носi i з непiдробною наснагою пускав з рота бульбашки...
...Коли ми з Небрехою повернулися до рiдноу коробки, я зважив на своу жахнi пригоди i мовив:
– Капiтане, як на мiй погляд, нам уже час вирушати у зворотний путь, до нормальних людей. Знасте, у конструктора нема матерiалу для подальших експериментiв. Раптом вiн знову наплутас i помилково вилучить у мене ребро? А я вам виробничоу травми нiколи не вибачу!
– Що ж, ти. Азимуте, масш рацiю, - спроквола озвався Небреха.
– Тож готуй коробку до старту!
Нiколи ще накази капiтана не викликали у мене такого задоволення!
Наступного дня вирушали. Схвильований 4пi-ер-квадрат, що прибув зi своум машинним почтом нас проводжати, крутився навколо ракети, мов дзига. АДАМ проходив пiдготовчий курс лазiння по деревах. Вiн гойдався на вiтах i дегустував мезозойськi фрукти.