Оголошено вбивство

Кристі Агата

— Але ж то не було пограбування! — вигукнула міс Баннер. — Я ж тобі казала, Леті, і ще раз кажу! Він хотів помститися тобі. За те, що ти не дала йому грошей. Він умисне стріляв у тебе — двічі.

— Он як, — сказав Кредок. — Ми переходимо тепер до вчорашнього вечора. Що, власне, сталося, міс Блеклок? Розкажіть мені про все своїми словами, так, як воно вам запам'яталося.

Міс Блеклок замислилася на мить.

— Дзиґар задзвонив. Той, що стоїть на камінній поличці. Пригадую, я сказала, що коли станеться щось, то воно станеться скоро. І тоді дзиґар задзвонив. Ми

всі слухали його, нічого не кажучи. Він видзвонює так мелодійно, ви знаєте. Він видзвонив дві чверті, а потім раптом погасло світло.

— Які лампочки у вас горіли?

— Настінні бра тут і в наступній кімнаті. Головна лампа та дві настільні лампи для читання не були увімкнені.

— Чи був спочатку яскравий спалах або тріск, коли лампи погасли?

— Я цього не помітила.

— Яскравий спалах був, — сказала Дора Баннер. — І добре затріскотіло. Я злякалася!

— А що потім, міс Блеклок?

— Двері відчинилися…

— Які двері? Їх двоє у вас у вітальні.

— Ось ці двері. Ті двері, що в наступній кімнаті, не відчиняються. Вони лише зображують двері. Отже, двері відчинилися й у них з'явився чоловік у масці та з револьвером. Сцена була надто фантастичною, аби я могла щось сказати, але в ту мить я, звісно, подумала, що це якийсь дурний жарт. Він щось сказав — я забула, що саме…

— Руки вгору або я стрілятиму! — драматично вигукнула міс Баннер.

— Щось подібне, — сказала міс Блеклок, проте в її голосі прозвучав сумнів.

— І ви всі підняли руки?

— О, так, — сказала міс Баннер. — Ми всі підняли руки. Ми думали, що це гра.

— Я не підіймала руки, — рішуче заявила міс Блеклок. — Мені це здалося таким дурним. Я була страшенно роздратована.

— А потім?

— Пучок світла від ліхтарика був спрямований просто мені в обличчя. Він засліпив мене. А потім я не могла повірити своїм вухам. Я почула, як куля просвистіла повз мене й ударилася в стіну біля моєї голови. Хтось зойкнув, а я відчула пекучий біль у вусі, і пролунав другий постріл.

— То був жах! — утрутилася міс Баннер.

— А що сталося потім, міс Блеклок?

— Важко сказати — від болю й несподіванки я мало не втратила тяму. Постать у дверях раптом обернулася й, здається, спіткнулася, а потім пролунав ще один постріл, ліхтар погас, і всі почали штовхатися й кричати. І натикатись одне на одного.

— Де ви стояли, міс Блеклок?

— Вона стояла біля столу. Вона тримала в руці вазу з фіалками, — відповіла міс Баннер, важко відсапуючись.

— Я була ось там, — міс Блеклок підійшла до маленького столика, що стояв біля арки. — Насправді я тримала в руці коробку із сигаретами.

Інспектор Кредок оглянув стіну позад неї. Дві дірки від куль було видно чітко. Кулі звідти вже витягли й надіслали для порівняння з револьвером.

Він спокійно сказав:

— Вам вочевидь пощастило, міс Блеклок.

— Він стріляв у неї, — сказала міс Баннер. — Він умисне цілився в неї! Я бачила його! Він спрямовував промінь ліхтаря на кожного, поки натрапив на неї, і тоді він навів свою зброю й двічі вистрелив у неї. Він хотів убити тебе, Леті.

— Доро, люба, ти

просто утовкмачила це собі в голову, знову й знову обмірковуючи те, що сталося.

— Він стріляв у тебе, — вперто повторила Дора. — Він хотів убити тебе, а коли не влучив, то застрелився сам. Я переконана в тому, що все було саме так.

— Я навіть на думці не припускаю, що він мав намір застрелити себе, — сказала міс Блеклок. — Він не належав до тих людей, які можуть накласти на себе руки.

— Ви сказали мені, міс Блеклок, що доки не пролунав постріл із револьвера, ви думали, що йдеться тільки про жарт?

— Природно. А як іще я могла думати?

— А ви думали про те, хто б це міг утнути з вами такий жарт?

— Ти спочатку думала, що це міг утнути Патрик, — нагадала їй Дора Баннер.

— Патрик? — гостро запитав інспектор.

— Мій молодий родич, Патрик Симонс, — сердито кинула міс Блеклок, роздратована словами подруги. — Мені спало на думку, коли я побачила це оголошення, що то він захотів так пожартувати, але Патрик категорично заперечив свою причетність.

— А потім ти дуже стривожилася, Леті, — сказала міс Баннер. — Ти була стурбована, хоч і намагалася вдати, ніби цілком спокійна. І ти мала всі підстави бути стурбованою. Адже в газеті оголосили, що буде скоєне вбивство, — і хтось хотів убити тебе. А якби тебе вбили, куди б ми тоді всі поділися?

Дора Баннер тремтіла, коли говорила. Її обличчя зморщилося, і було схоже, що вона зараз заплаче.

Міс Блеклок поплескала її по плечу.

— Усе гаразд, моя люба Доро, — не хвилюйся так дуже. Це шкодить твоєму здоров'ю. Усе добре, усе гаразд. Ми пережили тяжку подію, але тепер усе позаду. — Вона докинула: — Ти мусиш узяти себе в руки заради мене, Доро. Ти ж знаєш, я покладаюся на тебе, без тебе мені було б важко доглядати дім. Чи не сьогодні нам мають принести білизну?

— О Боже, Леті, як добре, що ти мені нагадала! Сподіваюся, вони повернуть нам ту наволочку, яка загубилася. Я повинна зробити про це помітку в книзі. Негайно піду і з'ясую, чи там усе гаразд.

— І забери ці фіалки, — сказала міс Блеклок. — Я нічого так не ненавиджу, як зів'ялі квіти.

— Який жаль. Я зірвала їх тільки вчора свіжісінькими. Вони зовсім мало стояли, мабуть, я забула налити води у вазу. Лихо та й годі! Я завжди щось забуваю. А зараз піду й подивлюся, як там справи з білизною. Вони мають принести її з хвилини на хвилину.

Вона вибігла з кімнати, знову щаслива й задоволена.

— У неї слабке здоров'я, — сказала міс Блеклок, — і хвилюватися їй шкідливо. Ви маєте ще запитання до мене, інспекторе?

— Мені хотілося б точно знати, які ще люди живуть у вашому домі, і щоб ви трохи розповіли про них.

— Крім мене та Дори Баннер, у моєму будинку сьогодні мешкають ще двоє молодих людей, мої далекі родичі, Патрик і Джулія Симонси.

— Вони доводяться вам далекими родичами? А не племінником і племінницею?

— Ні. Щоправда, вони називають мене тіткою Леті, але насправді вони родичі мені дуже далекі. Їхня мати була моєю троюрідною сестрою.

— А вони завжди мешкали з вами?