Оголошено вбивство
Шрифт:
— Ой, ні, вони тут живуть тільки два місяці. Вони жили на півдні Франції до війни. Патрик служив на флоті, а Джулія, якщо не помиляюся, працювала в якомусь міністерстві. Вона жила тоді в Ландудно. Коли війна закінчилася, їхня мати написала мені й запитала, чи не погоджуся я, щоб вони на певний час оселилися в мене, платячи за своє проживання. Джулія відбуває практику як фармацевт у Мілчестерській лікарні, а Патрик навчається на інженерному факультеті Мілчестерського унівеситету. До Мілчестера, як вам відомо, звідси лише п'ятдесят хвилин їхати автобусом, і я була дуже рада прийняти їх тут. Цей дім, правду
— А крім того, тут ще живе місіс Геймс, чи не так?
— Так. Вона працює помічником садівника в «Даяс-Холі», там, де живе місіс Лукас У котеджі там мешкають старий садівник та його дружина, і місіс Лукас запитала, чи не можу я їй надати притулок тут. Вона дуже мила жінка. Її чоловіка вбито в Італії, і вона має восьмирічного хлопця, який навчається у приватній школі і також живе в мене тут на вакаціях.
— А як у вас із домашньою прислугою?
— Тимчасовий садівник приходить до мене по вівторках і п'ятницях. Така собі місіс Гаґінз приходить сюди щоранку п'ять днів на тиждень, а на кухні мені допомагає чужоземна біженка з ім'ям, яке нелегко вимовити. Вам навряд чи вдасться поговорити нормально з Міці, боюся. У неї щось схоже на манію переслідування.
Кредок кивнув головою. Він тримав у пам'яті ще одну з неоціненних характеристик констебля Леґа. Назвавши Дору Баннер фразою «у неї не всі дома», а Летицію Блеклок — «жінка окей», він прикрасив послужний список Міці словом «брехуха».
Ніби прочитавши його думки, міс Блеклок сказала:
— Але ви не ставтеся з упередженням до бідолашної дівчини, тому що вона брехуха. Я щиро вірю, що, як і у випадку багатьох брехунів, у її брехні є чимало правди. Так, наприклад, якщо вона розповідала про себе все більші й більші жахіття, аж поки починала вірити, що будь-яка страшна історія з газетних сторінок відбувалася й особисто з нею або з її родиною, то вона пережила тяжкий шок і в реальній дійсності, і принаймні одного з її близьких родичів було вбито в неї на очах. Я думаю, багато з цих переміщених осіб відчувають, — і мабуть, вони мають рацію, — що наші співчуття і симпатія залежать від жорстокостей, які їм довелося пережити, а тому вони перебільшують і вдаються до вигадок.
Вона додала:
— Правду кажучи, Міці — особа нестерпна. Вона всіх нас дратує і сердить, вона підозрілива й похмура, її почуття постійно хтось зачіпає, і вона почуває себе глибоко скривдженою. Але, попри все це, мені щиро шкода її, — Вона усміхнулася. — А крім того, якщо вона захоче, то вміє готувати надзвичайно смачно.
— Я спробую не надокучати їй занадто, — заспокійливо промовив Кредок. — А хто мені відчинив двері? Міс Джулія Симонс?
— Так. Ви хочете поговорити з нею тепер? Патрика немає вдома. Філіпа Геймс працює в «Даяс-Холі», і ви знайдете її там.
— Дякую, міс Блеклок. Я хотів би побачитися з міс Симонс тепер, якщо можна.
РОЗДІЛ ШОСТИЙ
ДЖУЛІЯ, МІЦІ Й ПАТРИК
Коли
— Будь ласка, розкажіть мені про вчорашній вечір, міс Симонс.
— Учорашній вечір? — промурмотіла Джулія без будь-якого виразу в очах. — О, вчора ми поснули, як мертві. Такою, либонь, була наша реакція.
— Я маю на увазі вечір, починаючи з шостої години.
— А, розумію. До нас прийшло чимало занудних людей.
— Справді занудних?
Вона обдарувала його ще одним незворушним поглядом.
— Ви ж уже знаєте, хто тут був.
— Я ставлю вам запитання, міс Симонс, — люб'язно проказав Кредок.
— Пробачте мені. Це так нудно, коли тебе примушують щось повторювати. Навіщо вам… Ну, гаразд… Прийшли полковник і місіс Істербрук, міс Гінчкліф і міс Мерґатройд, місіс Светенгем та Едмунд Светенгем і місіс Гармон, дружина вікарія. Вони прийшли в такому порядку, як я назвала. А якщо ви хочете знати, що вони казали, то всі вони по черзі казали одне й те саме: «Я бачу, ви увімкнули центральне опалення» і «Які чудові хризантеми!»
Кредок закусив губу, щоб не засміятися. Вона зображувала їх досконало.
— Винятком була місіс Гармон. Вона мила жіночка. Увійшла сюди в капелюшку, який чудом не зсунувся з її голови, та з незав’язаними шнурками й відразу запитала, коли відбудеться вбивство. Її слова всіх збентежили, бо всі вони прикидалися, ніби зайшли випадково.
Тітка Леті сухо відповіла їй, що відбудеться воно дуже скоро. А тоді задзвонили дзиґарі, і коли стих останній звук, світло погасло, двері відчинилися, і чоловік у масці сказав: «Руки вгору, хлопці» чи щось таке. Усе відбувалося наче в поганому фільмі. Справді сцена була безглуздою. А потім він двічі вистрелив у тітку Леті, і відчуття чогось безглуздого зникло.
— Де був кожен, коли це сталося?
— Коли погасло світло? Усі просто стояли тут, у вітальні. Місіс Гармон сиділа на канапі, Гінч (тобто міс Гінчкліф) стояла перед каміном у чоловічій позі.
— Ви були в цій кімнаті чи в тій, що далі?
— Переважно, думаю, я була в цій кімнаті. Патрик пішов до іншої, щоб узяти херес Думаю, полковник Істербрук пішов за ним, але цілковитої певності в мене нема. Ми просто, як я сказала, стояли та сиділи то там, то там.
— А де були ви?
— Думаю, я була біля вікна. Тітка Леті пішла взяти сигарети.
— На столі, біля арки?
— Так — а тоді світло погасло, і почався поганий фільм.
— У того чоловіка був потужний ліхтар. Як він ним користувався?
— Він спрямував його на нас. Усім засліпило очі. Неможливо було не кліпати повіками.
— Я хочу, щоб ви відповіли на це запитання точно, міс Симонс Чи він тримав ліхтар нерухомо, чи водив ним туди-сюди?
Джулія поміркувала. Тепер вигляд у неї вже не був такий знуджений.
— Він водив ним, — сказала вона повільно. — Як водять прожектором у танцювальній залі. Світло вдарило мені в обличчя, але потім ковзнуло далі по кімнаті, і пролунали постріли. Два постріли.