Оголошено вбивство
Шрифт:
Вона помовчала хвилину або дві, а тоді сказала:
— Я повернулася до Англії лише рік тому.
— Ви сказали, що будете багатою жінкою дуже скоро… Як скоро?
— Медична сестра, яка доглядає Белі Ґедлер повідомила мене, що Белі швидко згасає. Жити їй, либонь, залишилося кілька тижнів.
Вона сумно додала:
— Гроші тепер мало що означатимуть для мене. Моїх власних цілком вистачає для задоволення моїх скромних потреб. Колись я знову б захопилася грою на ринку, але тепер… Людина старіє. Але тепер ви бачите, інспекторе, що якби Патрик і Джулія хотіли вбити мене з фінансових
— Так, міс Блеклок, але що сталося б, якби ви померли раніше, аніж місіс Ґедлер? Кому дісталися б гроші в такому випадку?
— Ви знаєте, я ніколи раніше про це не думала. Либонь, Піпові й Еммі, більше нема кому…
Кредок дивився на неї із запитанням у погляді, і міс Блеклок усміхнулася.
— Вам це, певно, здається божевіллям? Тобто якби я померла раніше від Белі, то гроші перейшли б до законного спадкоємця чи як там це називається, до єдиної сестри Рендела Соні. Рендел посварився зі своєю сестрою. Вона одружилася з чоловіком, якого він вважав мерзотником і навіть гірше, ніж мерзотником.
— А він був мерзотником?
— О, безперечно, був. Але, думаю, він дуже подобався жінкам. Він був грек, чи румун, чи щось таке — як же його звали? Ага, здається, пригадала — Димитрій, Димитрій Стамфордис.
— Рендел Ґедлер викреслив сестру зі свого заповіту, коли вона одружилася з тим чоловіком?
— О, Соня й без того вже була дуже багатою жінкою. Рендел перевів на неї чималі суми грошей, намагаючись по змозі запобігати, щоб її чоловік міг доступитися до них. Але, думаю, коли адвокати сказали йому, що він повинен призначити спадкоємця на той випадок, якщо я помру раніше від Белі, то він вельми неохоче назвав дітей Соні, бо йому просто не спав на думку ніхто інший, а він не належав до людей того ґатунку, які залишають гроші доброчинним закладам.
— А були діти від того шлюбу?
— Атож, Піп та Емма. — Вона засміялася. — Я знаю, ця ситуація здається безглуздою. Мені відомо тільки, що Соня написала листа Белі після свого одруження, попросивши її переказати Ренделові, що вона дуже щаслива, народила близнят і назвала їх Ні-пом та Еммою. Наскільки мені відомо, більше вона йому не писала. Та Белі, можливо, могла б розповісти вам більше.
Міс Блеклок розчулилася від власних спогадів. Інспектор не був розчулений.
— Тут можна прийти до такого висновку, — сказав він. — Якби в ту ніч вас було вбито, то у світі існує принаймні двоє людей, які стали б унаслідок вашої смерті дуже багатими. Ви помиляєтеся, міс Блеклок, коли кажете, що немає жодної людини, яка мала б мотив прибрати вас із цього світу. Принаймні двоє дуже зацікавлені в тому, щоб вас не стало. Скільки років тепер тим братові та сестрі?
Міс Блеклок спохмурніла.
— Дайте-но подумаю… двадцять другий рік… ні, мені, знаєте, важко пригадати точно… Либонь, десь двадцять п'ять або двадцять шість. — Її обличчя посерйознішало. — Але ж ви не думаєте…
— Я думаю, хтось стріляв із наміром вас убити. Я не виключаю, що ця ж таки особа або особи спробують зробити це знову. Я хотів би попросити вас, міс Блеклок, поставитися до цього з усією серйозністю й бути дуже-дуже обережною. Одне
Філіпа Геймс випростала спину й відкинула з чола пасмо мокрого волосся. Вона полола клумбу.
— Ви знову до мене, інспекторе?
Вона подивилася на нього із запитанням у погляді. У відповідь він оглянув її набагато доскіпливіше, ніж перед тим. Атож, дуже миловидна англійка з білявим волоссям і дещо видовженим обличчям. Уперте підборіддя й міцно стулений рот. Якась напруга відчувається в ній. Очі сині, вона їх не відводила, і вони йому нічого не говорили. Це той різновид жінки, подумав він, що вміє зберігати таємницю.
— Пробачте, що я завжди турбую вас тоді, коли ви працюєте, місіс Геймс, — сказав він, — але я не хотів чекати, коли ви прийдете на обід. Крім того, я вирішив, що буде легше поговорити з вами тут, аніж у «Літл-Педоксі».
— Я слухаю вас, інспекторе.
Ані емоцій, ані інтересу в голосі. Але в позі якась настороженість — чи це тільки його фантазії?
— Сьогодні вранці я вислухав одне твердження. Воно стосується вас.
Філіпа злегка підняла брови.
— Ви сказали мені, місіс Геймс, що не знайомі з тим чоловіком, якого звуть Руді Шерц?
— Так.
— Що вперше ви побачили його там, мертвого, а раніше він ніколи не потрапляв вам на очі. Це так?
— Безперечно, так. Я ніде й ніколи раніше його не бачила.
— Ви, наприклад, не розмовляли з ним в альтанці садиби «Літл-Педокс»?
— В альтанці?
Він був майже певен, що вловив нотку страху в її голосі.
— Так, місіс Геймс.
— Хто вам це сказав?
— Мені сказали, що ви розмовляли з тим чоловіком, Руді Шерцом, і що він запитував у вас, де він може сховатися, а ви відповіли, що покажете йому, і при цьому назвали точний час — чверть на сьому. Приблизно о чверть на сьому Шерц вийшов з автобуса в той вечір, коли на «Літл-Педокс» було вчинено збройний напад.
На мить запала мовчанка. Потім Філіпа засміялася — коротко й зневажливо. У неї був вираз людини, яку дуже насмішили.
— Я не знаю, хто вам це сказав, — промовила вона. — Але здогадатися можу Це дуже дурна й нетактовна історія — і вся замішана на злості. З якоїсь причини Міці не любить мене навіть більше, ніж усіх інших.
— Ви це заперечуєте?
— Звісно, це неправда… Я ніколи не зустрічалася у своєму житті з Руді Шерцом і ніколи його не бачила, і я того ранку не була там. Я працювала тут.
Інспектор Кредок запитав лагідним голосом:
— Якого ранку?
Настала коротка пауза. Її очі зблиснули.
— Кожного. Я тут щоранку. Я не йду звідси раніше першої дня. І докинула зневажливо:
— Ви даремно дослухаєтеся до того, що каже Міці. Вона весь час бреше.
— Он воно як, — сказав Кредок, ідучи геть разом із сержантом Флетчером. — Дві молоді жінки, чиї розповіді цілком суперечать одна одній. Кому я повинен вірити?