Оголошено вбивство
Шрифт:
— Я саме хотіла запропонувати своїм гостям сигарети, — сказала міс Блеклок, показавши на велику срібну коробку на столі.
— Люди поводяться так недбало, коли вони курять, — несхвально мовила міс Баннер. — Ніхто не шанує добрих меблів, як колись шанували. Погляньте на жахливі плями, які пропалив на цьому прегарному столі той, хто недбало поклав на них сигарету. Ганьба!
Міс Блеклок зітхнула.
— Іноді мені здається, людина надто цінує свої земні надбання.
— Але це такий гарний стіл, Леті.
Міс Баннер любила надбання своєї подруги
— Це гарний стіл, — чемно погодилася міс Марпл. — А яка гарна порцелянова лампа на ньому стоїть.
І знову міс Баннер сприйняла цю похвалу так, ніби вона володіла тією лампою, а не міс Блеклок.
— Вона чудова, правда ж? Дрезденська порцеляна. Ми маємо дві такі лампи. Одна з них десь у коморі, я думаю.
— Ти знаєш, де все в цьому домі лежить, Доро, — чи, принаймні, переконана, що знаєш, — сказала міс Блеклок із добрим гумором. — Ти турбуєшся по мої речі набагато більше, ніж я.
Міс Баннер зашарілася.
— Я люблю гарні речі, — сказала вона з викликом, але й із відтінком смутку.
— Мушу зізнатися, — сказала міс Марпл, — що мої власні речі дуже дорогі для мене — з ними пов'язано так багато спогадів!
Те саме з фотографіями. Сьогодні люди зберігають так мало фотографій. А я зберігаю світлини всіх своїх небожів та небожат ще немовлятами, а потім — малими дітьми —. І так далі, і так далі.
— Ви маєте мою фотографію, де мені три роки, — сказала Банч. — Вона жахлива. Я стою там разом із фокстер'єром, а очі в мене дивляться косо.
— Думаю, ваша тітка має багато ваших фотографій, — сказала міс Марпл, обертаючись до Патрика.
— О, ми лише її далекі родичі, — відповів Патрик.
— Якщо не помиляюся, то Елінор надіслала мені одну твою фотографію, коли ти був іще немовлям, Пат, — сказала міс Блеклок. — Але, боюся, я її не зберегла. Я, щиро кажучи, забула, скільки в неї було дітей і як їх звали, і довідалася про ваше існування лише тоді, коли вона надіслала мені листа з проханням оселити вас у себе.
— Це ще один знак часу, — сказала міс Марпл. — Сьогодні люди часто взагалі незнайомі зі своїми молодшими родичами. У давні дні, коли родина часто збиралася докупи, це було неможливо.
— Я востаннє бачила матір Пата та Джулії на весіллі тридцять років тому, — сказала міс Блеклок. — Вона була дуже гарною дівчиною.
— І саме тому вона має таких вродливих дітей, — сказав Патрик із широкою усмішкою.
— Ви маєте чудовий старий альбом, — сказала Джулія. — Ви пам'ятаєте, тітко Леті, ми його переглядали нещодавно? Які там капелюшки!
— І як гарно ми вдягалися, — сказала міс Блеклок, зітхаючи.
— Не переживайте, тітко Леті, — сказав Патрик. — Принаймні вам є чим помилуватися у своїй молодості. А Джулія натрапить на свою фотографію років через тридцять і здасться собі схожою на хлопця!
— Ви умисне це зробили? —
— Але ж, моя люба, хіба не цікаво було нам довідатися, що міс Блеклок не знає в обличчя жодного зі своїх молодих родичів… Так — я думаю, інспекторові Кредоку буде цікаво почути про це.
РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ
ВРАНІШНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ У ЧИПІНҐ-КЛЕҐОРНІ
Едмунд Светенгем обережно сів на садовий візок.
— Доброго ранку, Філіпо, — сказав він.
— Вітаю.
— Ти дуже заклопотана?
— Більш або менш.
— Що ти робиш?
— А ти не бачиш?
— Ні. Я не садівник. Мені здається, ти просто граєшся із землею.
— Я висаджую у ґрунт зимову салату.
— Зимову салату? А я не знав, що салата росте взимку.
— Тобі чогось треба? — запитала Філіпа холодно.
— Так. Я хотів побачитися з тобою.
Філіпа скинула на нього швидким поглядом.
— Ти даремно сюди прийшов. Місіс Лукас це не сподобається.
— Вона не дозволяє тобі мати залицяльників?
— Не говори дурниць.
— Які дурниці? Залицяльник — це дуже влучне слово. Воно цілком передає моє ставлення до тебе. Залицятися, дотримуючись певної відстані, — але не відступати.
— Прошу тебе, іди геть, Едмунде. Тобі нема чого тут робити.
— А от і помиляєшся, — з тріумфом у голосі відповів Едмунд. — Мені є, що тут робити. Місіс Лукас сьогодні вранці зателефонувала моїй мамі і сказала, що в неї багато кабачків.
— У неї гори кабачків.
— І запитала, чи не хочемо ми обміняти горнятко меду на кілька кабачків.
— Який же це обмін? Кабачки взагалі нічого не варті о цій порі року — у всіх їх повно.
— Природно. Тому місіс Лукас і зателефонувала. Минулого разу, якщо я пам'ятаю точно, вона запропонувала обміняти збиране молоко — ти собі уявляєш, збиране молоко! — на пучок салати. А для салати був тоді лише початок сезону, і пучок продавали не менш, ніж за шилінг.
Філіпа не озвалася.
Едмунд засунув руку до кишені й дістав звідти горнятко меду.
— Ось воно, моє алібі, — сказав він. — Застосоване у вільному й незаперечному значенні цього слова. Якщо місіс Лукас зуміє пропхати свій пишний бюст у двері сарайчика, то я сюди прийшов по кабачки. Ідеться про справи, а не пусте базікання.
— Я бачу.
— Ти коли-небудь читала Теннісона? — запитав Едмунд тоном світської бесіди.
— Не дуже часто.
— Даремно. Теннісон незабаром знову ввійде в моду. Навіть тепер, коли ти увімкнеш радіо ввечері, ти почуєш «Королівські ідилії», а не того нескінченного Тролопа. Тролоп завжди здавався мені неймовірно манірним і неприродним. Читати його, звісно, можна, але захоплюватися ним не слід. До речі, якщо ми вже згадали про Теннісона, то чи ти читала «Мод»?