Оголошено вбивство
Шрифт:
— Тоді дозвольте мені сказати вам, що ви йдете на великий ризик, місіс Геймс. Коли хлопець виросте і зможе зрозуміти, розкажіть йому правду. Якщо одного дня він довідається про все сам, це не принесе йому користі. Якщо ви годуватимете його легендами про батька, що помер, як герой…
— Я цього не роблю. Я не цілком втратила честь. Просто не розповідаю про це. Його батько загинув на війні. Для нас обох він і справді загинув.
— Ваш чоловік досі живий?
— Можливо. Звідки я знаю?
— Коли ви востаннє його бачили, місіс Геймс?
Філіпа швидко відповіла:
— Я не бачила його
— Ви певні, що кажете мені правду? Ви не бачили його, наприклад, два тижні тому?
— На що ви натякаєте?
— Я ніколи особливо не вірив у те, що ви зустрічалися з Руді Шерцом тут, в альтанці. Але Міці дуже переконливо розповіла мені про ту зустріч. Тому я маю підстави припускати, місіс Геймс, що той, із ким ви зустрічалися того ранку, був вашим чоловіком.
— Я ні з ким не зустрічалася в альтанці.
— Можливо, він мав потребу в грошах і ви підкинули їх йому?
— Повторюю, я з ним не бачилася. Я ні з ким не бачилася в альтанці.
— Дезертири часто бувають великими відчайдухами. Вони беруть участь у пограбуваннях, нальотах. І в них часто бувають револьвери іноземних марок, які вони привозять із-за кордону.
— Я не знаю, де мій чоловік. Не бачила його багато років.
— Це ваше останнє слово, місіс Геймс?
— Мені нема чого більш сказати.
Кредок покинув Філіпу сердитий і роздратований.
— Уперта, як мул, — розгнівано пробурчав він.
Він був переконаний, що Філіпа бреше, але йому так і не вдалося зламати її вперті заперечення.
Йому хотілося б довідатися трохи більше про колишнього капітана Геймса. Його відомості про нього були дуже вбогими. Вельми негативний послужний список в армії, проте ніщо не свідчило про те, що він став злочинцем.
І хай там як, а Геймс не вкладався у схему зі змащеними дверима.
Хтось у домі змастив їх, і це був той, хто міг до них легко доступитися.
Він стояв, дивлячись угору на сходи, і несподівано запитав себе, а що Джулія робить на горищі. Горище здавалося не дуже придатним місцем для дівчини з таким витонченим смаком, як у Джулії.
Що її туди занесло?
Він швидко збіг на другий поверх. Там нікого не було. Він відчинив двері, з яких нещодавно вийшла Джулія, й побрався вузькими сходами на горище.
Там стояли скрині, лежали старі валізи, розламані меблі, стілець без ноги, розбита китайська лампа, частина старовинного обіднього сервізу.
Він повернувся до скринь і підняв віко однієї.
Одяг. Старомодний жіночий одяг цілком доброї якості. Одяг, що належав, як він припускав, міс Блеклок або її небіжчиці-сестрі.
Він відчинив ще одну скриню. Штори.
Він перейшов до невеличкої валізки. Там були папери й листи. Дуже давні листи, пожовклі від часу.
Він подивився на кришку валізи, на якій були ініціали ШЛБ. І здогадався, що вона належала сестрі Летиції Шарлоті. Він розгорнув один із листів.
Дорога Шарлото.
Учора Белі почула себе краще й захотіла поїхати на пікнік. Р Ґ. також узяв вихідний. Зі створенням підприємства в Асфогелі все
Він пропустив решту й прочитав підпис.
Твоя любляча сестра, Аетиція.
Він розгорнув другого листа:
Люба Шарлото!
Мені хотілося б, щоб тебе іноді навідувало бажання зустрічатися з людьми. Ти перебільшуєш свої вади, вони нікому так не впадають у вічі, як тобі здається. Не будь така помислива — ніхто не вважає тебе потворною.
Він кивнув головою. Він пригадав, як Белі Ґедлер розповідала йому, що Шарлота Блеклок мала якесь каліцтво чи щось подібне. Летиція зрештою покинула роботу, щоб приділити всю свою увагу сестрі. Ці листи були всі просякнуті тривожним духом її глибокої любові до сестри-інваліда. Схоже, вона писала для своєї сестри довгі розповіді про повсякденні події, про все, що могло здатися цікавим для хворої дівчини. І Шарлота зберігала ці листи. До листів нерідко додаються й фотографії.
Несподівано Кредока опанувало збудження. Можливо, він тут знайде ключ. У цих листах він може відкрити те, про що сама Летиція Блеклок давно забула. Адже листи — це об'єктивна картина минулого, і десь між ними він може знайти ключ до нерозгаданого. І фотографії теж. І серед них може знайтися світлина Соні Ґедлер, про яку нічого не знала та особа, що позабирала її фотографії з альбомів.
Інспектор Кредок знову акуратно склав листи, закрив валізку і спустився вниз.
Летиція Блеклок, стоячи біля сходів, дивилася на нього з подивом.
— Що ви там робили на горищі? Я почула ваші кроки й не могла збагнути, хто…
— Міс Блеклок, я знайшов там листи, які ви писали своїй сестрі Шарлоті багато років тому. Ви дозволите мені забрати їх і прочитати?
Вона сердито почервоніла.
— Я не розумію вашого прохання. Навіщо вони вам?
— Вони можуть намалювати мені картину Соні Ґедлер, описати її характер, там може знайтися якийсь натяк, бути згаданий якийсь випадок, що допоможуть нам у нашому пошуку.
— Це приватні листи, інспекторе.
— Я знаю.
— Ви все одно, либонь, заберете їх… Ви маєте на це дозвіл, я думаю, або легко зможете здобути його. Беріть їх — беріть! Але ви дуже мало прочитаєте там про Соню. Вона одружилася й поїхала геть через рік або через два по тому, як я стала працювати на Рен-дела Ґедлера.
Кредок сказав уперто:
— Щось там може знайтися. — Він додав: — Ми повинні випробувати все. Я запевняю вас, небезпека дуже реальна.
Вона сказала, кусаючи губи:
— Я знаю. Банні мертва — вона отруїлася на смерть пігулкою аспірину, призначеною для мене. Наступними можуть бути Патрик, Джулія, або Філіпа, або Міці — хтось із молодих, у кого життя попереду Хтось, хто вип'є склянку вина, налитого для мене, або з'їсть шоколадку, надіслану мені. О, забирайте ті листи — заберіть їх геть. А потім спалите їх. Вони не означають нічого ні для кого, окрім мене й Шарлоти. Усе це давно минуло. Ніхто вже нічого не пам'ятає.