Оголошено вбивство
Шрифт:
— Тоді немає сумніву, сер…
— Це зовсім не так легко, Кредоку. Ми дещо перевірили. За тими відомостями, які нам пощастило роздобути, Патрик і Джулія явно випадають із цієї схеми. Документи служби Патрика у Військово-Морському Флоті справжні — цілком добрі документи, якщо вибачити йому «схильність до порушення субординації». Ми зробили запит до Кана, й обурена місіс Симонс, звичайно ж, відповіла нам, що її син та дочка перебувають у Чипінґ-Клеґорні із її родичкою Летицією Блеклок. Ось такі справи!
— А місіс Симонс — це місіс
— Вона була місіс Симонс протягом тривалого часу, це все, що мені відомо, — сухо відповів Райдсдейл.
— Але не випадає сумніватися, що на роль Піпа та Емми годяться лише ці двоє. Вони мають той самий вік. Міс Блеклок не знайома з ними особисто. Якщо нам потрібні Піп і Емма — ось вони перед нами.
Головний констебль замислено кивнув головою, потім посунув до Кредока аркуш паперу.
— Ось що ми розкопали в місіс Істербрук.
Інспектор прочитав цей папірець із піднятими бровами.
— Дуже цікаво, — зауважив він. — Вона добре залигала того старого віслюка, чи не так? А проте ця історія ніяк не пов'язана з нашою справою, наскільки я можу бачити.
— Судячи з усього, ні.
— А ось де документ, який стосується місіс Геймс.
Знову брови Кредока підстрибнули вгору.
— Думаю, мені треба ще раз поговорити з тією дамою, — сказав він.
— Ти думаєш, ця інформація може мати значення для нашого розслідування?
— Думаю, що може. Хоч і не безпосереднє…
Двоє чоловіків помовчали протягом хвилини або двох.
— А чого зміг досягти Флетчер?
— Флетчер виявив велику активність. Він здійснив обшук дому — за домовленістю з міс Блеклок — але не знайшов нічого важливого. Потім він спробував з'ясувати, хто мав можливість змастити ті двері. З'ясував, хто був удома в ті дні, коли дівчина-чужоземка кудись ішла. Це виявилося значно складнішим, аніж ми думали, бо, схоже, вона ходить на прогулянку мало не щодня пополудні. Здебільшого вона ходить до села, де випиває філіжанку кави в кав'ярні «Синій птах». Це збігається з тим часом, коли міс Блеклок та міс Баннер теж виходять із дому, — а це буває майже щодня, вони ходять збирати ягоди чорниці.
— І двері завжди залишаються незамкненими?
— Колись їх замикали, але тепер, боюся, ні.
— І які результати пощастило добути Флетчеру? Хто відвідував будинок, коли в ньому нікого не було?
— Практично вони всі.
Райдсдейл подивився на аркуш паперу, який лежав перед ним.
— Приходила міс Мерґатройд із куркою, щоб посадити її на якісь яйця. (Пояснення досить мудроване, але так вона каже.) Дуже збуджено все пояснює й суперечить сама собі, але Флетчер вважає, що це пояснюється її темпераментом, а не відчуттям вини.
— Може бути, — погодився Кредок. — Це на неї схоже.
— Потім прийшла місіс Светенгем, щоб забрати конину, яку міс Блеклок залишила для неї на кухонному столі, бо міс Блеклок їздила в той день автомобілем до Мілчестера, а вона завжди забирає там конину для місіс Светенгем. Ти бачиш
Кредок замислився.
— Чому міс Блеклок не залишила конину місіс Светенгем, коли проминала її дім, повертаючись додому з Мілчестера?
— Я не знаю чому, але не залишила. Місіс Светенгем каже, що вона (міс Бл.) завжди залишає конину для неї на своєму кухонному столі, і вона (місіс Св.) полюбляє забирати її, коли Міці немає вдома, бо Міці буває занадто брутальною.
— Досить логічне пояснення. А хто там був іще?
— Міс Гшчкліф. Каже, останнім часом вона вже давно там не була. Але Міці бачила, як одного дня вона виходила звідти крізь бічні двері, і крізь ті ж таки двері виходила місіс Бат (одна з місцевих жінок). Тоді міс Г. визнала, що вона могла заходити в дім, але забула про це. Не пам'ятає, чому вона туди заходила. Каже, певно, просто хотіла зазирнути всередину.
— Це здається досить дивним.
— Її поведінка також була дивною. Була там і місіс Істербрук. Вона виходила прогулювати своїх любих собак й зазирнула до господи міс Блеклок, щоб запитати, чи та залишила їй модель для плетіння, проте міс Блеклок не було вдома. Каже, вона трохи її зачекала.
— Дуже переконливо. За цей час вона могла все там обнишпорити, могла змастити двері. А що полковник?
— Одного дня він увійшов туди з книжкою про Індію, яку міс Блеклок висловила бажання прочитати.
— Вона справді висловила таке бажання?
— Вона розповіла, що доклала всіх зусиль, аби відмовити його від наміру накинути їй цю книжку, але зазнала повної невдачі.
— Так воно й буває, — зітхнув Кредок. — Якщо хтось справді заповзявся накинути тобі книжку, ти ніколи не зможеш урятуватися від неї!
— Ми не знаємо, чи там був Едмунд Светенгем. Він був дуже ухильний. Каже, йому доводиться іноді зазирати туди з дорученнями від матері, але думає, це було досить давно.
— Одне слово, цих відомостей не досить, щоб зробити якісь конкретні висновки.
— Так.
Райдсдейл додав із легкою усмішкою:
— Міс Марпл також часу не гаяла. Флетчер доповідає, що вона пила вранішню каву в кав'ярні «Синій птах», ходила на херес у «Боулдере» і на чай у «Літл-Педокс». Вона милувалася садом місіс Светенгем і навідувала полковника Істербрука, щоб помилуватися його раритетами.
— Можливо, бодай міс Марпл розвіє наші сумніви щодо того, чи він справжній полковник, чи ні.
— Якби він був несправжній, вона б уже нам сказала. Думаю, з ним усе гаразд. А проте нам доведеться звернутися до Східного Відомства, щоб остаточно в цьому переконатися.
— А тим часом треба розв'язати ще одну проблему, — сказав Кредок. — Як ви гадаєте, міс Блеклок погодиться поїхати звідси геть?
— Покинути Чипінґ-Клеґорн?
— Атож. Можливо, забрати із собою вірну Баннер і виїхати в невідомому напрямку. Чому б їй не поїхати до Шотландії й не пожити з Белі Ґедлер. Це чудове неприступне місце.