Оксамит нездавнених літ
Шрифт:
Церкву Воздвиження Чесного Хреспш використати за призначенням.
Культурно-історичний заповідник повинен відповідати своїй назві.
Якось не дуже вживаються у свідомості чисте мистецтво та тюремні мури. Міській владі слід подумати-таки про прискорення будівництва нового приміщення музучилища. Кінотехпром вивести, зробити меморіальну стіну пам’яті жертвам сталінізму. Я консультувався зі скульпторами. Ми могли б виготовити її своїми силами– незначними затратами.
Я народився в Луцьку, невдовзі по війні, змалку слухав перекази сивих
Ми багато говорили про інтернаціональне виховання, стирання граней і т. ін. Говорити одне– робили інше.
Наприкінці минулого віку на знак дружби Москва подарувала Луцьку копію ікони Іверської Божої Матері. У Луцьку дарунок прийняли і побудувати каплицю. Від знаку дружби зберігся тільки ключ. Цей злочин– на місцевій владі.
У Луцьку було два єврейські кладовища і синагога. Не за опір, тільки за належність до нації відбувся геноцид єврейського народу. Понищивши могили, влада ніби підписалася під цім геноцидом.
За перших “совєтів”, як у нас кажуть, перед війною, були в місті, окрім вищезгаданих, такі кладовища: православне, польське, австрійське, караїмське, чумне, омеляницьке, на вул. Кременецькій, на місці машзаводу. Залишилося тільки одне. Знищено кладовища православне та польське (наперекір нормам санітарним та нормам правовим). Я сам ховав батька двічі. А в кого родини не було? Чи родина далеко? Ті й залишилися під розрівняними могилами. Так, у сквері навпроти четвертої школи мирно уживаються кістки члена комсомольського підпілля Луцька Мілішкевича, який похований у могилі свого діда, останки генерала армії УНР Олекси Алмазова, в одному з перших рядів під огорожею були могили полеглих чекістів, трохи далі - українських льотчиків, січових стрільців. Залишився б там і український письменник М.Левицький, якби не знайшовся патріот, поїхав сам до Києва. Звідти дзвінок– "перенести”.
Пройдіть вулицею І. Франка. Чи є ще у світі місто, майже в центрі якого біліють кістками розриті могили? Чому може навчитися тут молодь? Пропоную: матеріали - міськради, руки - наші. Необхідно терміново змурувати стіну з боку вул. І.Франка. Старожили це кладовище називають чомусь чумним.
Оскільки кладовища розрівняні владою, потрібно вимагати від влади встановлення меморіальних знаків. По одному каменеві вийняти з вестибюлю облвиконкому і покласти на місце кладовищ єврейського, караїмського, православного із зазначенням символів - нехай це буде Хрест, нехай зірка Давида.
Місце каплиці Іверської Божої Матері на теперішній вул. Радянській виділити, колись люди тут стоячи навколішки.
Творчі сили нашого осередку підтримають владу як при виготовленні вищезгаданих знаків, так і у виготовленні знаків на місцях церков с.Чернчиці (вул.Чернишевського), у Теремно.
Коли
1991 рік не за горами. Це рік Лесі, 340-річчя Берестецької битви, 100- річчя канадської еміграції.
Мені здається, часу досить, щоб не виглядати варварами перед нащадками наших земляків, які, безумовно, приїдуть вклонитися землі, де коріння їхнього роду - Волині.
За Польщі й глина була ліпша, сміються на Волині. Глина - не знаю, а от вшанування нам’яті славних земляків було на належному рівні.
Приблизно там, де тепер кіноафіші на площі Возз’єднання закривають собою "Шанхай”, був міст, на містку чотири погруддя славних волиняків-поляків: Крашевського, Сенкевича, Словацького, Чацького. Нам нема чого соромитися наших земляків.
Чому б не відзначити академіка А Н У PCP, матір Лесі Українки Олену Пчілку.
І коли ми вже організували стільки музеїв, то вважаймо, що найперший музей, який необхідно організувати вже, мусить носити горду назву - Музей Лесі Українки. І не тільки Рух, усі люди допоможуть у цій святій справі. З такою метою необхідно виділити під музей будинок на вул. К.Лібкнехта, 23.
Порушу ще одну проблему: приміщення тринітарського монастиря– там зараз військовий госпіталь. Госпіталю можна надати лікарню для функціонерів, заслуг у воїнів більше ніж у парламенту. Тим більше, що свого часу запевняли працівників взуттєвої фабрики: “Не хвилюйтеся, будете мати профілакторій для працівників у Боголюбському лісі ”.
Орден тринітарів ніколи не цікавився політикою, займався викупом християн з неволі. Це прекрасне приміщення для художньої школи.
Нам знадобиться кожна голова, кожна пара рук. Важливо, щоб і руки, і голова були чистими.
Хай живе Народний рух України!
“СТУДЕНТИ ЗРОБИЛИ ТЕ, ЩО НЕ ВДАЛОСЯ ВЕРХОВНІЙ РАДІ”
Розповідає учасник студентського голодування Володимир Собчук
І
У ті часи ми були студентами історичного факультету тоді ще Луцького державного педагогічного інституту ім. Лесі Українки. Рішенню взяти участь у всеукраїнській студентській акції передував певний “підготовчий” етап. Між собою ми встигли познайомитись на лекційних, семінарських заняттях та у будівельних загонах. Рубіж 80-90- х років був проривом багатолітньої інформаційної блокади. Майже кожен номер всесоюзних газет містив “відкриття” із нашої історії: політичні репресії, невідомі сторінки радянсько-німецької війни, нові імена тощо. Невдовзі з’явився самвидав, публікації якого розповідали вже про невідомі факти з нашої української історії, трагічної та водночас героїчної. Флагманом національного відродження на Волині на той час була “Народна трибуна”. Усе нове читали жадібно, а обговорення були бурхливими. Поступово ми усвідомили, що оновлювати систему, яка з 1917 року була приречена на загнивання, немає сенсу. У цьому світі держави та суспільства будувались за іншим принципом, етнічно - національним. Отже, і Україна повинна стати самостійною державою, тим більше, що цього прагнули її найкращі сини та дочки протягом століть.