Оксамит нездавнених літ
Шрифт:
Віктор Пинзеник: – Юрку, ти погоджуєшся з тим, що для західного ринку необхідний якийсь критичний потенціал, критична маса приватизованих структур.
Юрій Чучман: – Погоджуюся. Воно мусить до цього дійти, що таких підприємств через 2-4 роки збанкрутує багато, і вони будуть приватизовані. Таким ось чином ця критична маса створиться.
Віктор Пинзеник: – А може, не варто чекати?
Юрій Чучман: –
Євген Шимонович: – Україна має перевагу серед інших держав, які свого часу мали аналогічні економічні проблеми. У нас є що приватизувати, тобто є куди направити надмір грошей. Ви сказали про той привілей, який мають люди, котрі найближче стоять до підприємств, і що вони можуть найбільше скористатися від такої приватизації. Для мене особисто немає принципового значення, хто стане власником - хай навіть секретар обкому. Головне, щоб процес приватизації почався.
Юрій Чучман: – Я з цим згідний, але мені важко уявити, що станеться, якщо ви за сто днів с приватизуєте все і кинете таке багатство на загальний ринок. То буде суцільний хаос. Якщо ви маєте таке державне підприємство, де ті люди, які вже ним керують, можуть у якийсь спосіб його сприватизувати, то такі процеси повинні заохочуватись. Це - складне питання. Я не намагаюся його розв’язати, я тільки вважаю, що цей процес довготривалий. Важливіше - дати право приватної власності, перейти до ринкових цін, а тоді приватизація сама котитиметься. Різні можуть бути способи. І їх усі треба певною мірою заохочувати.
Думаю, що цей процес триватиме кілька літ, і тоді буде ця критична маса, про яку казав Віктор.
Мирослав Білик: – На мою думку, процеси приватизації уже почалися. Але проводяться вони адмінапаратом. Ми розробили певну економіко - правову модель приватизації, яка реалізована на практиці. То є дуже важливий процес, і перші кроки вже зроблено. Маємо налагоджені зовнішньоекономічні зв’язки, досвід спільних підприємств, у тому числі й з Канадою, Америкою, Австрією, Угорщиною, але затримується тут, на місці. Нам не треба боятися. Потрібно швидше здійснювати поетапні практичні кроки. Усе інше - декларація.
Юрій Чучман: – Я не можу цьому заперечити. Я тільки конкретно спитав би, як без ринкових цін це робити?
Річард Томас Деламартер: – Найважче приватизувати великі індустріальні комплекси. Найліпше розпочати з малих підприємств. Ви ж не будете викидати людей з їхніх помешкань, то чому б їх не сприватизувати? Другий приклад - земля. Приватні господарі дуже ефективно ведуть своє господарство. Ефективно можна спроваджувати приватизацію і в торгівлі.
Віктор Пинзеник: – У цьому випадку ми говоримо про те, що наш Інститут хоче допомогти впровадити у вашій області в торгівлі, у побуті.
Юхим
Віктор Пинзеник: – Ми знаємо про два шлюби - за коханням і за розрахунком. За коханням у нас Союзу не вийде.
Якщо Україна отримає політичний і економічний суверенітет, то це не означатиме, що ми розірвемо економічні зв’язки, а навпаки. Ефективні економічні реформи дають великий імпульс для таких контактів, для налагодження цих зв’язків.
Газета “Народна трибуна”№23 (39), 1 червня 1991 року
На все життя залишиться в пам’яті моє перше інтерв’ю з В’ячеславом Чорноволом. Це була середина грудня 1990 року (інтерв’ю друкувалося в “Народній трибуні” 20 грудня).
“В’ячеслав Чорновіл: Волинь і Галичина”-перша публікація за всю історію волинської преси, де до імені В’ячеслава Максимовича не додавалися звичні десятиліттями епітети та ярлики - “злочинець”, “ґвалтівник” і т.ін. Хоча часи були ще вельми непростими - у Києві й абсолютній більшості областей, за винятком тільки Західної України, влада сповна належала КПРС, і в тюрми та сізо все ще кидали найвідчайдушніших представників демократичних сил. У тому ж номері “Народної трибуни” один із заголовків - “Наступ реакції в Україні”, а поряд з інтерв’ю стояло звернення депутата міськради О.Черниша до депутатів обласної ради. У зверненні йшлося: “Взявши за мету поодинці розправитися з найбільш безкомпромісними представниками опозиції, зараз прокуратура намагається притягти до кримінальної відповідальності Г.Кожевнікова, вимагаючи від обласної ради позбавлення його депутатської недоторканості та згоди на арешт... Пам’ятаймо історію нашої України, коли ті, що своєчасно не виступили проти розкручення машини репресій, згодом самі стали її жертвами. Сьогодні - Кожевніков, завтра на його місці може бути будь-хто з депутатів”.
Таке ще творилося на Волині, а у Львові головою обласної ради вже був В.Чорновіл...
Незабутніми залишилися не тільки відповіді В’ячеслава Максимовича, а й саме спілкування. Неймовірне переміщення з тюремних нар у крісло губернатора нітрохи не зашкодило цій людині: вона не стала чванливо надуватися та гороїжитися, не було гонорової зверхності у спілкуванні, того гонору, при якому співрозмовнику сановито дарується слово, мов шелесткий червінець. Ні, ця людина не втратила своєї природної безпосередності - швидка, енергійна мова, що видавалася синхронною з такою енергійною, пульсуючою і невгасимою думкою, з нечастими, але стрімкими жестами. На обличчя В’ячеслава Максимовича - це своєрідне дзеркало дії і думки - лиш зрідка набігала тінь утоми, але ця тінь була такою ж непосидючою, як і сам Чорновіл - нова думка, новий приплив енергії, потреба діяти, при тому рішуче і негайно, у мент безцеремонно зганяли з обличчя таку зрозумілу від напруження та відповідальності тих років утому.
Дивне відчуття виникає, коли перечитую інтерв’ю з В’ячеславом Максимовичем: розмова відбулася десятиліття тому, а відповіді актуальні й сьогодні...
Я запитав про можливість синхронізації дій демократичних сил у регіоні, в тому числі й у земельному питанні.
– От зараз центральний уряд прийме закон, - В.Чорновіл двічі підкреслює щось у своїх нотатках, - який, власне кажучи, забороняє приватну власність на землю. Разом з тим Львівська рада уже прийняла ухвалу, яка допустила з певними обмеженнями (наприклад, заборона продавати) приватну власність на землю. Тут людина знає, що це завжди буде її, що держава не може забрати її ні на яку дорогу, ні на яку залізницю і т.ін. Хіба заплатить так, що людину влаштовувало б це.