Орігамі-Блюз
Шрифт:
Дівчина запізнюється. «Він не чекатиме. Він такий - не чекатиме».
Починається дощ. Крапля упала на руку дівчини. Ковзнула разом з рукою ручниками підземного переходу. Проїхалася на ескалаторі метро. Проскочила шкляні двері…
«Не дочекався…» - Дівчина закушує губу й затискає долоні під пахвами, ніби обіймає себе замість того, хто мав би…
Жінка сидить на кухні й дивиться у попіль ничку. Зі стелі на руку - ляп - падає холодна крапля. Жінка механічно
«Знову сусідів залило…» Йде мити посуд.
Стара жінка раптом падає на вулиці. У неї зупинилося серце. Перехожі деякий час не звертають на неї уваги. Врешті хтось викликає «Швидку». Холодна мертва рука звисає з мар.
До її пергаментних зморшок прилипла крапля, що впала з дерева…
*. МИШКА від Кайо Кобаясі. Виконується у дванадцять позицій. Символізує Мріїну Нав’яз ливу Манію Власного Житла.
Бувсобіотретійгодиніночі Фіолетовий Чоловічок з Контрабасом та Котом. Поруч хи мерилося Море, щоночі - інакшим уламком веселого Місяця. Чоловічок часто гуляв но чами зі своїм Котом та з Контрабасом, виспі вуючи колискових Біллі Голідей. Він не лю бив шансону. А удень вмощувався спати у футлярі. Контрабас, натомість, виводив сумних колискових, а випадкові перехожі влучали копійчинами в деку.
По обіді Кіт ходив до гастроному по копчену мойву й тістечка з мигдалем. І, звичайно ж, по мінералку для Контрабаса. В Осені ніхто з них не тямив, але кожен напевне знав, що то - JAZZ. Вони чекали цього пришестя у затінку акації понад спраглим Морем. Кіт і Чоловічок часто сперечалися, заїдаючи мойву тістечками, чи потрібні в Осені Цикади, себто у джазі - Контрабас. Контрабас відмовчувався - чулося лише сичання бульбашок мінералки. Якби він пішов, то будинок все одно відказав би Чоловічкові. Може, футляр, чи то пак мушля - на краще… будинок при тілі…
P.S. Щодо будинків, квартир та мушель:
Мрія не любить замкнених просторів, але вони мають над нею якусь небезпечну хворобливу владу - як мушлі над равликами. Точніше, над тими слимаками, які мушель не мають…
Мрія любить, коли є чай, для неї - уособлення міщанського домашнього затишку: одна конво люта чаю на один куб рафінаду, й не треба собі вени паскудити. Мрія курить, дим летить на світло.
*. КОРАБЛИК - ПАРОПЛАВЧИК. Виконується у шість позицій. Символізує Мріїн Театр Абсурду.
У Мрії чорний капелюх, а під ним - блядська руда перука. Капелюх - з ахуїтєльної лакової клійонки, яка стовбурчиться, а перука - з їбучої синтетики, яка вилазить ще сильніше, ніж справжнє волосся. Капелюх схожий фасоном на панамочку, а перука вдачею - на орангутанга.
Окулярів дві пари: рожеві на випадок сонця й зелені на випадок дощу. До Мрії підходять мусора й запитують «мокументи». Мрія пока зує їм три посвідчення: на одному вона схо жа на юного транссексуала, перепаленого пергідролем; на другому - на панкушку опіюшку з чорним на коротко стриженим во лоссям й брунатними синцями під очима; на третьому - на цивільну «домашню дєвачку» з русявим каре й амфетаміновим поглядом. «По киям, - думає Мрія, - я ж не на кордоні!» Один мусор напрягається у напрямку вивчення й співставлення між собою трьох шизонутих осіб на посвідченнях з четвертою шизонутою особою з плоті, крові й пива. Другий мусор штириться на предмет пошуку наркотиків
Третій мусор париться стосовно шмону власне Мріїної особи з плоті, крові та пива. Останній не наважується наблизитись до Мрії й віщує з небезпечної відстані: «Што ето на вас такоє?»
– Шо?
– запитує Мрія.
– Всьо, - рішучо стверджує той, описуючи ґумовим дубцем довкола Мрії еліпс, наче окреслює німб.
– Я, - відповідає Мрія.
– Глаза покажи!
– безнадійно суворішає мент.
Мрія знімає зелені окуляри й втуплюється широко розчахненими очками в його жлобське рило. Він підозріло вдивляється у каламуть Мріїного «дзеркала душі» й виносить вирок:
«Гдє траву спрятала?» Мрії кортить сказати, що в дупі, але не хочеться пиздувати до мусарні замість попивати на Сходах пивце. Не така вже вона прихильниця содомії. Тому вона просто стенує плічками.
– Снімітє вот ето с голови.
– Що саме?
– Вот етот прєзєрватів.
– Вибачте, я не ношу на голові презервативів: ніяк потрібного розміру не надибаю. Кінг сайз.
Все закінчується тим, що у Мріїному капелюсі мусор трави не знаходить. Перший, явно так і не встановивши логічного зв’язку між чотирма особами й, напевно, покладаючись винятково на наявність печаток, підписів та назв організацій - мусора досі побоюються журналістів, повертає Мрії «мокументи» з неабияким ваганням, суп роводячи жест словами: «Вот ето у нас такая прєса! Піздєц!» Другий, зненацька осяяний слушною ідеєю, уважно розглядає сигарети в пачці, й, все ще не вірячи власним очам, ясний хуй, ні фіга там, окрім сигарет, не знаходить.
Третій з флегматичною роздратованістю однією рукою піддрочує автомат на боці, а іншою - ґумовий кийок. Трьом мусорам більше нічого не залишається, як розпрощатися з Мрією й потихеньку уябувати в пошуках необережних піанерів та дрібнокримінальної рибчинки.
– Уже уходітє?!
– щиро розчаровується Мрія: шкода, вона так любить київських рагулів, а надто - у формі! «Не кажи, кума, сама люблю воєнних! Не так воєнних, як їх форму!»
Важкі ментівські кроки віддаляються, й дерев’яні сходинки завмирають. Мрія стягує з голови перуку, з тімені зісковзує й падає поруч, на щойно обшмонаний наплечник, пакет пиздатого афганського хешу. Корабликповні трюми.
*. НЕОРІҐАМІ. Скарб для Фройда. Виго товляється зі скалки бутелькового скельця й будьякого мотлоху. Символізує Мріїну Огиду до ДитиниВсерединіСебе й Неуникну Присут ність Паперу.
Унітаз загарчав несила опиратися шклу, прозорий поршень потужно й невблаганно пішов очищувальним потоком холодної води тунелем. Вогка земля перемішана з дрібними камінчиками розсувається під теплою пучкою дитячого пальчика. Коло. Ще коло. Більше та ретельніше. Повільно. І так, щоб не зачепити боків «секретика».
За спиною верещать голоси двадцяти трьох чотирирічних дітлахів. Молода - кров з моло ком - вихователька, офіцерська дружина, про низливо керує грою у «струмочок».
За ніч поверхня шкла зсередини - як і зів’яла за ніч кульбабка на яскравій обгортці від цукерки, й фальшивоперлиста намистина, й білосніжна пір’їнка з грудей голуба - вкрилася дрібною пухнастою росою. Диво. Цей крихітний вбогий світ кавалківскалокуривківуламків речей, створений руками дитини та похований під землею, за ніч утворив з непотребу світ ніжний, довершений, немов комашине крильце під мікроскопом; химерний, неначе живі лишай ники, сапрофіти, що розквітли б за ніч на кістяку прадавньої риби чи на скам’янілій мушлі амоніта під скляною вітриною в зоологічному музеї…