Останній сигнал
Шрифт:
— Терплять легені й печінка, змінюється склад крові. Відбувається передчасне старіння та ослаблення організму.
Він повернувся до Юри впівоберта і тепер звертався вже не лише до нього, але й до уявної аудиторії:
— Тому ми й ходимо, швендяємо з поверху на поверх, взуття б’ємо, мозолі натираємо на ногах та на язиці, розтлумачуючи людям правила користування опалювальними газовими приладами.
— Які ж це правила? — поцікавився Юра, тим самим демонструючи добровільному лекторові, що ефекту досягнуто.
Слюсар немов роздувся від свідомості своєї значущості.
— Запам’ятайте! —
Юра приголомшено кивнув.
А що більше набундючитися було вже неможливо, слюсар непомітно для себе перейшов на гекзаметр:
— Перш ніж прилад вмикати, провітрить приміщення треба, краники пильно огляньте — чи всі перекриті вони, поглядом звірте уважним положення риски на пробці…
Він би ще довго декламував, але тут погляд його ненароком упав на годинник, і він згадав про те, що умовився з новою знайомою Люсею на пів на четверту в кіно. А ще ж треба заскочити в їдальню перекусити. Тяжкенько зітхнувши, слюсар сказав із жалем:
— А втім, на мене ще чекає багато пожильців. Треба поспішати. А ви, громадянине, самі прочитайте, вивчіть усе, Що сказано в цій малій, але необхідній у побуті книжечці “Правила експлуатації газових приладів”, у якій після кожної перевірки залишаю свій автограф. Повірте мені, — він поклав руку на груди, — це необхідно вам для довгого та безпечального життя. Якщо не дбаєте про себе, подумайте бодай про своїх рідних та близьких.
Він уже намірявся велично розпрощатися і піти від вдячного слухача. Однак, захопившись настановами, слюсар не помітив, що Юрині ніздрі роздимаються, з силою втягуючи повітря, а очі набувають відсутнього виразу. Тим більше слюсар не міг припустити, що провіщає це для нього особисто, для Люсі та їхніх планів.
Та коли він узявся за ручку дверей, Юра благальним жестом зупинив його.
— Чую запах газу, — сказав він і тицьнув пальцем у з’єднання труб. — Звідси.
Слюсар принюхався, знизав плечима, швидко дістав із валізки щітку та баночку з мильною рідиною, вмочив у неї щітку і декілька разів провів по трубах у місці їх з’єднання.
— Бачте, бульбашок немає — значить, витік газу не відбувається. Можете спати спокійно.
— Бульбашок ви не бачите, а газ іде, — категорично заперечив Юрій.
— Саме звідси?
І звідси теж.
Слюсар кинув на Юрія прицільний підозріливий погляд, знову знизав плечима, дістав другу баночку і наклав густий шар фарби, Юрій тим часом прочитав інструкцію, про яку говорив слюсар, моментально й міцно запам’ятав правила.
— Тепер задоволені? — закінчивши роботу, запитав слюсар з виразним відтінком роздратування, бо вже визначив, що перекусити не встигне.
— Ви просто перебили запах газу запахом фарби, — строго зауважив Юрій. — Але газ усе одно витікає.
Слюсар стривожено зиркнув на годинника.
— Я ж вам сказав, що мені треба ще й до інших пожильців.
— А ми, виходить, можемо
— Чим?
— Газом, — з крижаним спокоєм промовив Юрій. — Ви ж самі спочатку говорили…
— Та ви що, жартів не розумієте? — скипів слюсар.
— Нічогісінькі жарти, — твердив своє Юрій. — В інструкції ясно сказано: “При появі запаху газу…” Значить, будь-якої концентрації газу, навіть найменшої. До речі, як ви самі сказали. А я чую запах газу.
— Може, у вас нюх особливий, як у доберман-пінчера, — пробурчав слюсар. — У місці кожного з’єднання труб теоретично відбувається витікання. Проте воно виявляється в таких нікчемних дозах, що практично жодного значення не має!
— А от цього в інструкції якраз і немає. Там не сказано, в яких дозах витікання нешкідливе. Навпаки, мається на увазі найменше витікання, — рішуче заперечив Юрій, узявши на себе роль істинного тлумача інструкції.
— Ну де там сказано “найменше”? — слюсар із жахом думав, що Люся, не дочекавшись його, піде в кращому разі одна, а її телефону він не знає.
— Не сказано, так розуміється, — вточнив Юрій.
— Громадянине, відпустіть мене, — запросився слюсар. — Не можна ж розуміти правила так буквально. Я ручуся, жодної, абсолютно жодної небезпеки для вас немає!
— Для мене немає. А для інших?
…Коли Аля прийшла з роботи, то виявила біля свого під’їзду машину з жовтою смугою, яка належала аварійній службі газового господарства, а вдома — трьох знесилених слюсарів.
На кухонному столі стояло кілька приладів-індикаторів, що сигналізували про найменшу наявність газу. В кутку громадився зварювальний агрегат. Підлогу було завалено обрізками труб, клоччям, заляпано фарбою. Юрій вдивлявся в градуйовану шкалу одного з індикаторів, але миттю повернувся на Алин здивований оклик.
— Що тут відбувається? — Аля кинулася до Юрія, обняла його, обмацувала, гладила плечі, руки. — Господи, що сталося? Ти хоч цілий, не потерпів?
Вигляд у Юрія був зніяковілий і досить красномовний.
— Усе в порядку, хазяйко. Чоловік у вас надто помисливий, — поспішливо мовив один із слюсарів. Його великі натруджені руки важко лежали на колінах.
— Я хотів, щоб ти більше не труїлася газом, — почав виправдовуватись Юрій.
І твоє бажання увінчалося успіхом?
— На жаль, не зовсім… через недосконалість зварювальних апаратів та будови газових краників… — Він кинув докірливий погляд на збентежених слюсарів. — Але зате я взнав дещо нове й важливе…
— Що ж саме? — поцікавилась Аля. Переляк у неї змінився на іронію. Однак Юрій не помітив її тону і замислено мовив:
— Розумієш, виявляється, навіть у дрібницях “теоретично” і “практично” — це не те саме…
ЛІКАР-ЗЦІЛИТЕЛЬ
— Він краще за твого колишнього, — стверджувала одна з подруг Алі.
— Ніякого порівняння, — вторувала їй інша.
Аля й сама це знає. Вона вже не порівнює його ні з ким 13 своїх знайомих. її це і тішить, і лякає, що він ні на кого не схожий. їй хочеться збагнути, хто ж він такий, бо його словам про себе самого вона не довіряє.