Останнiй листок. Оповiдання
Шрифт:
Нетвердою ходою, але сторожко поблискуючи очима, Ліззі йшла вулицею. На порозі цегляного прибуткового будинку сиділо кучеряве дівча й замислено розглядало заплутаний мотузочок. Ліззі плюхнулася на поріг поряд з дитиною. Крива, непевна усмішка блукала по її розпашілому обличчю, а очі раптом стали ясними й щирими.
— Давай я покажу тобі, як гратися в мотузок, – сказала вона, ховаючи запилені туфлі під зеленою шовковою спідницею.
Поки вони сиділи там, у Клубі Опівнічників спалахнули святкові вогні. Раз на два місяці там влаштовувались
О дев'ятій годині в залі з'явився президент Клубу Малюк Меллалі під руку з дамою. Волосся було у неї золоте, як у Лорелеї. Вона говорила з ірландським акцентом, але її «так», хоч воно й звучало як насмішкувате «отаке», ніхто не сприйняв би за відмову. Вона плуталася в довгій спідниці, червоніла й усміхалась – усміхалась, дивлячись в очі Малюкові Меллалі.
І коли вони зупинилися посеред кімнати на навощеній підлозі, сталося те, для відвернення чого безліч ламп світиться по ночах у багатьох кабінетах і бібліотеках.
З кола глядачів вихопилась Доля – в зеленій шовковій спідниці, під псевдонімом «Ліззі». Погляд у неї був суворий, очі – чорніші за агат. Вона не кричала, не хиталася. Зовсім не по-жіночому кинула одну-єдину лайку – улюблену Малюкову лайку – таким самим, як у нього, грубим голосом. А тоді на превеликий жах і сум'яття Клубу Опівнічників виконала хвалькувату обіцянку, яку дала офіціантові Томмі, виконала, наскільки вистачило довжини ножа та сили її руки.
Потім у неї прокинувся інстинкт самозбереження… а може, то був інстинкт самознищення, інстинкт, який суспільство органічно приживило до дерева природи.
Ліззі вибігла на вулицю й мов стріла помчала по ній – так у сутінках вальдшнеп летить через молодий лісок.
Отоді й почалося – найбільша ганьба великого міста, його задавнена виразка, його скверна і приниження, його темна пляма, його вічне безчестя і злочин, заохочуваний, некараний, успадкований від часів глибокого варварства, – почалося цькування людини. Тільки у великих містах ще зберігся цей жахливий звичай, у великих містах, де в цькуванні бере участь те, що називається витонченістю, цивілізацією і високою культурою.
Вони гналися за нею – ревучий натовп батьків, матерів, коханців, дівчат, – вони кричали, вищали, свистіли, кликали на допомогу, жадали крові. Добре знаючи дорогу, з однією думкою – скоріш би вже кінець – Ліззі мчала по знайомих вулицях, поки не відчула під ногами про-гнилі дошки старої пристані. Ще кілька кроків – і добра мати Східна річка прийняла Ліззі в свої обійми, обійми замулені, але надійні, і за п'ять хвилин розв'язала задачу, над якою ночами при світлі вогнів сушать голови в тисячах пасторатів і коледжів.
Кумедні сни бувають часом. Поети називають їх видивами, але видиво – це тільки сон білими віршами. Мені приснився кінець цієї історії.
Сниться мені, ніби я на тому світі. Не знаю, як я там опинився. Мабуть, їхав поїздом надземної залізниці по Дев'ятій авеню,
Поки я подумки перебирав свої земні гріхи й міркував, чи не спробувати довести своє алібі, пославшись на те, що я жив у штаті Нью-Джерсі, ангел – судовий пристав– відчинив двері й оголосив:
— Справа номер 99852743!
З натовпу бадьоро вийшов сищик у цивільному – їх там безліч, усі в чорному, наче пастори, і вони розштовхували нас, духів, точнісінько так, як, бувало, полісмени на грішній землі розштовхували людей, – отож вийшов сищик, тягнучи за руку… кого б ви думали? Ліззі!
Судовий пристав втягнув її до зали зачинив двері. Я підійшов до крилатого ангела і спитав його, що це за справа.
— Дуже сумний випадок, – відповів він, склавшії пучки пальців з налакованими нігтями. – Зовсім невиправна Дівка. Я спеціальний агент у земних справах, превелебний Джонс. Цю справу доручили мені. Дівчина вбила свого нареченого й позбавила життя себе. Виправдань у неї нема ніяких. У доповідній, яку я передав суду, факти викладено з усіма подробицями, усі вони підкріплені надійними свідченнями. Кара за гріх – смерть. Хвала творцеві! З дверей зали вийшов судовий пристав.
— Бідолашна дівчина, – сказав спеціальний агент у земних справах, превелебний Джонс, витираючи сльозу. Це один з найсумніших випадків, які мені траплялись. Ясна річ, її…
—…виправдали, – випередив його судовий пристав. – Ану, підійди сюди, Джонс. Дивись, аби тебе не списали на мило. Чи, може, тобі закортіло бути місіонером десь у Полінезії, га? Щоб більше не було таких несправедливих арештів, а то дістанеться тобі. А в цій справі треба арештувати он того рудого, неголеного, неохайного чоловіка, що сидить біля вікна й читає газету, поки його діти граються на вулиці! Ну, мерщій, мерщій повертайся!
Дурний сон, правда ж?
1. Джім Джеффріс – відомий американський боксер.
Останній листок
В невеличкому районі на захід від площі Вашінгтона вулиці показилися й розбились на вузькі смужки, що називаються проїздами. Ці проїзди утворюють химерні кути й повороти. Там одна вулиця перетинає навіть сама себе разів зо два. Якомусь художникові пощастило відкрити надзвичайно цінні властивості цієї вулиці. Уявімо собі, що збирач боргів з рахунком за фарби, папір та полотно, йдучи цим маршрутом, раптом стрічає самого себе, коли він уже повертається назад, не діставши в оплату жодного цента!