Остання любов Асури Махараджа
Шрифт:
По щоці Асури Махараджа, яка вже встигла зарости щетиною, стекла сльоза, і він зі здивуванням взяв її собі на палець.
Новий день у Нью-Йорку він зустрів зі звуками клаксонів, які долинали навіть у тихий закуток пастора О’Ніла. Була шоста ранку, підіймалося сонце, крізь імлу осіннього дня проступали його перші промені.
— Даша, — було перше, що сказав Асура Махарадж, коли прокинувся. Він спустився донизу, прийняв омовіння у душі, мимоходом відмітивши ще кілька ознак зношування тіла, таких, як наліт на язику і почуття розбитості. На кухні було порожньо. Смерділо цигарковим димом і алкоголем. На кухні панував той самий безлад, що й учора. Асура Махарадж зрозумів, що зараз найбільш доречний момент відкинути в своєму імені прикладку
Із вулиці зазирало сонце. Розгорався новий день, поступово вповзаючи на кухню пастора О’Ніла. Асура Махарадж відчинив вікна, впускаючи в дім свіже повітря, а разом із ним щебет міських птахів, ожвавлених світанком.
— Ти вже встав? — почув він з-за спини. У дверях, втомлений, з осунутим обличчям, стояв пастор О’Ніл. Отець виглядав постарілим, наче й не лягав цієї ночі.
— Відпочили?
— Думав про сина, — озвався той. — У холодильнику є молоко і яйця, можеш приготувати нам яєшню, містере Любителю Свіжого Повітря. Я маю зайти до сусіди, попросити його дещо, — мовив пастор, накинув на себе куртку і вийшов на вулицю. Асура Махарадж побачив, як отець О’Ніл, озираючись і мерзлякувато втягуючи шию в комір куртки, іде по стежині між будинками до сусідів. Він увімкнув радіо, пристрій, знайомий йому з дитинства за історичними книгами.
— Отож, нагадаємо, що рух по Трініті-плейс, Ліберті-стріт, Чедар-стріт та Бродвею в районі Цукотті-парку перекрито у зв’язку із демонстраціями на Уолл-стріт. За даними наших кореспондентів, від п’ятнадцяти до сімнадцяти тисяч людей вчора зібралось у Цукотті-парку з закликами скинути корумповану владу банків. У нас на зв’язку наш власний кореспондент Білл Чейз прямо з Цукотті-парку на Мангеттені, де протестувальники розбили наметове містечко. Білл?
— Хай, Еммі. Зараз я знаходжусь просто в гущі протестувальників. У всіх іще ранковий настрій, добровольці розносять гарячу каву та легкі сніданки. Атмосфера мирна, і я б навіть сказав, піднесена. Протестувальники готують нові плакати з написами: «Мільярдери, ваш час вийшов!» і «Нас 99%». За прогнозами організаторів, сьогодні мітинг налічуватиме від двадцяти до ста тисяч учасників. Вони стверджують, що їх демонстрація носитиме винятково мирний характер, і організатори зроблять усе, аби не допустити небажаних зривів із боку провокаторів. Кілька поліцейських машин патрулювали мітингувальників уночі, і зараз я бачу, що протилежна сторона зайнята сніданком теж. Атмосфера дружня, хоча сьогодні вдень, як обіцяють організатори, декому буде справді спекотно. Еммі?
— Дякую, Білле. Що ж, приєднуємось подумки до протестувальників і бажаємо учасникам акції «Захопи Уолл-стріт» досягти своїх цілей. А тепер про погоду…
А що, коли Даша пішла туди?
Ця думка прострілила йому розум своєю несподіваністю — для її появи не було жодних підстав, окрім ранкової новини.
Асура Махарадж, на жаль, надто добре розумів, що відбувається на Уолл-стріт, аби відчувати сантименти до сторін конфлікту. Їх науковий відділ останні кілька місяців займався тим, що створював колективний портрет натовпу. Асура знав, що це було частиною складного піруету, розробленого кращими умами їх Інституту. Ілюзорними були причини для мітингу, цілі мітингу і засоби, якими користувалися мітингувальники — все в кращих традиціях вседосконалої мудрості архатів. Асура Махарадж знав, що в одному з очікуваних сценаріїв розвитку історії на планеті Земля мала спалахнути різанина — така різанина, яка могла б сколихнути Америку, і від якої принишк би цілий світ. Він знав, що в планах начальства були бронетранспортери на вулицях, патрульні машини спеціальної секретної поліції, великі підземелля для концентрування населення, а також сотні тисяч пластикових гробів, котрі вже вкривалися пилюкою на складах по цілій Америці, чекаючи лиш, котра з викресаних іскор допоможе зайнятися полум’ю громадянської війни.
Асура Махарадж нагадав собі, що така ситуація панувала зараз скрізь у світі. Всі чекали тільки одного — де? І всі принюхувались, чи не пахне вже паленим.
На Паталі всі з нетерпінням чекали бурхливої розв’язки цього інтригуючого тисячолітнього сюжету. Науковці й аналітики Бгоґаваті потирали руки, передчуваючи одразу кілька «Золотих драконів» за наукове шоу століття. Звичайно, чергова
17
Кальпа ( санскр.) — одиниця виміру часу, 4,32 мільярди років.
Все залежало тільки від рішення Шефа. Як тільки той дасть відмашку — на вулиці виїдуть бронетранспортери, в місті ввімкнуться сирени повітряної тривоги і зупиниться весь транспорт. А далі залишатиметься тільки насолоджуватися видовищем, попиваючи тропічне вино в одному з нічних садів столиці, і затамувавши подих, вдивлятися в екран соціоскопа.
Рішення Шефа. Ось ключові слова в його міркуваннях.
Йому потрібно зустрітися з Шефом.
Мороз пройшовся по шкірі Асури Махараджа при згадці про Шефа. Чи це можливо? Чи його пустять? Чи зможе він повернутися назад? Чи матиме його спроба успіх? Якою ціною можливий успіх у цій справі?
— Даша, — прошепотів Асура Махарадж, заплющивши очі. Подумки він намагався побачити її — де вона зараз? «Будь ласка, Дашо, дай мені своєї присутності, я дуже потребую її зараз».
Вона з’явилася йому перед очима: в білій сукні, з розвіяним вітром волоссям, на цей раз вона була без окулярів, вона бачила.
«Дашо, допоможи мені, — звернувся він подумки до неї. — Допоможи мені зробити те, що я задумав».
«Асура, — почув він. — Просто вір і йди. Я чекатиму на тебе».
І видіння розтануло.
Асура Махарадж відкрив очі, й на устах у нього заграла усмішка. Він став до кухонної плити й почав готувати сніданок. Раптом усе перестало мати значення — успіх чи поразка — все набуло іншого, глибшого сенсу. Асура Махардж відчув, як серце співає, і це було щось нове.
— Їмо і збираємося, — гукнув йому пастор О’Ніл, зайшовши на кухню. — Алилуя, сину! Я випросив у сусіда його тачку. Сьогодні має бути спекотно на Уолл-стріт. Мені дзвонив Ленні, казав, сьогодні можуть заблокувати метро. Гряде Судний день, хлопче.
— Куди ми їдемо?
— На Уолл-стріт, сину! Ти ж не думаєш, що прийдеш до пастора О’Ніла, вип’єш його молоко, з’їси його яєшню, після чого поїдеш у свій Канзас чи Кентуккі розважатися зі своєю кралечкою, не зробивши нічого для Господа? Сьогодні на нас чекає велика проповідь, сину! І я кажу: «Алилуя», сину! Скажи «Алилуя», тому що ми спасенні, й з нами Бог!
— Алилуя, отче.
— Алилуя, сину мій! Алилуя!
Асура Махарадж допоміг пастору О’Нілу скласти у вантажний «пікап» пару плакатів із написами «Судний день прийшов. Ти готовий до зустрічі з Господом?», а також із десяток коробок із листівками та брошурами. Вони затягнули кузов «шевроле» брезентом і скочили у салон, де на дзеркалі гойдалося велике розп’яття.
— Дружина сусідові подарувала, — сказав пастор О’Ніл, зауваживши його погляд. — Хороше, правда? Він католик, мій сусіда.
Пастор О’Ніл швидко помолився про себе і перехрестився.
— Ну, з Богом, сину! Вперед, Нью-Йорк! — закричав пастор О’Ніл і дав газу.
Машина, залишаючи гальмівний слід, рвонула вперед, вискочила на дорогу і погнала в керунку Мангеттена.
У машині пастор О’Ніл сказав:
— У мене було видіння цієї ночі, — він глянув на Асуру Махараджа, загадково усміхаючись. Вікно біля водія було відчинене, і пастор О’Ніл виставив у нього лікоть. Він одягнув сонячні окуляри й бейсболку з написом «В’єтконзькі пси», стилізовану під лого бейсбольної команди. Якби не пасторський комірець, що визирав із-під джинсової куртки, його можна було б прийняти за пересічного мешканця окраїн. Осіннє повітря на швидкості влітало в салон, освіжаючи Асуру. — Господь явив мені Свій план, сину. Він хоче, аби ми славно потрудилися сьогодні. Ми будемо відділяти овець від цапів. Я покажу тобі, як це робиться, і ти швидко навчишся. Сьогодні обіцяє бути до-о-о-овгий день, — протягнув він і засміявся. — Ї-ха-а-а! Матір Божа, ми їдемо до тебе!