Острів Тамбукту
Шрифт:
Коли я ввійшов до хатини, Арикі сидів на нарах, попихкуючи коротенькою бамбуковою люлькою, його чорне зморшкувате обличчя було замислене й суворе, маленькі хитрі оченята бігали по темних закутках хатини. Кивком голови він запросив мене сісти поруч. М'яким котячим кроком до хатини ввійшла Канеамея і, поставивши біля нас череп'яний глечик з малоу, знову зникла. Ми залишилися віч-на-віч.
— Тобі у нас подобається? — запитав Арикі, навіть не глянувши в мій бік.
— Подобається.
— А люди нашого племені?
– І люди подобаються.
— Вони кращі за ваших пакегі? — жрець вперше глянув мені в очі.
–
— Всі хороші! — буркнув Арикі.
«Забуваєш про себе», — подумав я, але промовчав.
— Слухай уважно, що я тобі зараз скажу, — повів далі головний жрець. — Я вирішив зробити з тебе калі-ман біля (велику людину). Я хочу, щоб ти став даго Канеамеї. Я вже старий, а старі дерева од вітру падають. Коли помру, ти станеш рапуо племені. Згода?
У мене промайнула думка: «Щоб я, який збирався боротися проти цього шахрая, сам став головним жерцем? Ніколи в світі!»
— Це не залежить ні від тебе, ні від мене, — відповів я. — Після твоєї смерті плем'я само вибере собі рапуо.
— Воно вибере того, кого я захочу, — заперечив Арикі й пояснив, що коли я одружуся з Канеамеєю, він одкриє мені таємницю мудрості семи поясів і білого листя. Після цього плем'я обов'язково вибере мене своїм рапуо.
— А що таке біле листя? — запитав я з удаваною байдужістю.
— Це те, що робить Арикі сильнішим за всіх інших, — ухилився од прямої відповіді жрець. — Воно розкриває мені потаємні думки людей.
— Такого листя не буває! — зухвало заперечив я.
Очі старика спалахнули гнівом.
— Буває!
— Коли так — покажи, інакше не повірю.
_ НІ! — відрубав Арикі. — Я оберігаю його від сторонніх очей. Така воля Дао. Прийде час — побачиш. Ну, як, згоден? Канеамея чекає за дверима. Говори!
Що я міг сказати йому? Що я згоден стати рапуо й дурити людей? На таке я ніколи б не пішов. А відмовитися — значить, поламати всі його плани, а це страшенно розгнівить старика. Чи не краще відтягти остаточну відповідь? Зволікатиму, доки буде можливо, а тим часом, гляди, щось трапиться. Таке рішення здавалося мені найрозумнішим.
— Пам'ятаєш, — почав я повільно, обдумуючи кожне слово, — що тобі сказала Зінга в той день, коли я врятував її батька від кадіті?
— Пам'ятаю, — кивнув головою Арикі.
— Вона сказала тоді, що в день свята Дао стане моєю сахе.
Арикі знову кивнув головою.
— Про це знає все плем'я…
— Знає, — погодився Арикі.
— Тепер я мушу відмовитися від Зінги, так?
Арикі лукаво посміхнувся. Навіщо? Ніхто не примушує мене відмовлятись од Зінги. Вихід тут дуже простий: у мене буде дві дружини — Зінга й Канеамея. Дочка головного вождя і дочка головного жерця. Я буду тоді найсильнішою й найшановнішою людиною племені. Кращого й не вигадаєш!
– І все-таки мені треба подумати, — ухильно відповів я.
Таке зволікання розлютило головного жерця. Він підвищив голос і почав говорити, наче наказував, як звик розмовляти з людьми свого племені.
— Подумай! Ти будеш рапуо, станеш власником семи поясів мудрості і білого листя! Будеш каліман біля — першою людиною на всьому Тамбукту. Так, на всьому Тамбукту! Бо наше плем'я — найсильніше серед усіх племен. Всі нас бояться. І плем'я бома, і плем'я пума, і плем'я фур-фур… Першою людиною — ось ким ти будеш! Боамбо — тана, головний вождь племені, але його влада менша за мою. Якщо Боамбо скаже: «Зв'яжіть
Він замовк і, примруживши свої колючі неприємні оченята, чекав, що я на це відповім. Слухаючи старика й дивлячись на нього, я подумав: «Так, Боамбо має рацію, Арикі людина непевна, його треба остерігатися».
— Мудрі слова не приходять в голову одразу, — стиха промовив я, вибиваючи з люльки попіл. — Я ще подумаю…
— Подумай! — сердито буркнув жрець. — До свята Дао ще багато місяців. Сподіваюсь, до того дня порозумнішаєш.
Жрець одверто насміхався наді мною, але я вирішив і цю пілюлю проковтнути. Тільки слабохарактерні й боязливі люди, відчуваючи свою слабість, спалахують і починають істерично кричати. Я мусив володіти собою. Треба було довести цьому злому старикові, що я його не боюсь. Побачимо ще, хто з нас сильніший: він чи я.
— По селищах багато хворих, — сказав я, попихкуючи люлькою. — І в Каліо, і в Зарумі, і в Хойді, і в Балді. У мене є нанай кобрай, думаю піти їх лікувати.
— Ні! — аж підскочив старик, змірявши мене колючим поглядом. — Підеш після свята Дао.
— Ти ж сам сказав, що до свята ще багато місяців, — заперечив я. — Скільки хворих помре до того часу! Їх треба врятувати.
Арикі прикинувся, що не чує. Спершись об стіну, він неквапливо почав набивати люльку, яка під час розмови погасла. Я простяг йому коробку з цигарками й клацнув запальничкою, але старик різко відмахнувся. Уважно вдивляючись у сухе зморшкувате обличчя жерця, я пробував розгадати його думки, але це було дуже важко, майже неможливо. На байдужому обличчі дідугана не здригнувся жоден м'яз. У цю мить жрець скидався на мумію єгипетського фараона Рамзеса II: тонкі, міцно стиснуті губи, праве око примружене, ліве вдивляється в мережку коротенької бамбукової люльки.
Нарешті, припаливши від жаринки з вогнища, він глухо промовив:
— Дао карає людей, насилає на них кадіті, а ти квапишся лікувати їх… Не допущу!
— Чому? — запитав я. — Невже я повинен був залишити Боамбо вмерти? Я вилікував і сина тани Боамбо, і старого Гахара, і багатьох інших. Я вважаю, Арикі мусить бути задоволений мною…
— Не хочу й слухати! — крикнув жрець. — Ти йдеш проти Дао!
Він підняв руку, наче хотів спинити мене. Його гнів, холодний і нестримний, щохвилини зростав, але я, щоб викликати жерця на відвертість, вирішив розпікати його до кінця.
— Я знаю, чому ти не дозволяєш, — сказав я спокійно, не підвищуючи голосу.
— Чому ж, кажи!
— Тому що боїшся!
— Кого?
— Мене!
Арикі хихикнув, але видно було, що йому зовсім не до жартів. Вогники в колючих очах ставали дедалі холоднішими, на обличчя ніби насунулась темна хмара, і воно ще дужче зморщилось, мов печене яблуко.
А я розпікав його далі:
— Люди кажуть: «Дао посилає нам смерть, а пакегі рятує від неї. Арикі приносить нам шкоду, забирає по десять шкур від кожного великого полювання, а пакегі робить добро. Хто кращий: Арикі чи пакегі?» Отак говорять люди. Тому ти й забороняєш мені лікувати їх.