Острів Тамбукту

Марчевски Марко

— А Арикі? — поцікавився я. — Він хіба не тана?

— Ні, Арикі не тана. Арикі — рапуо, пуї-рара пуя.

— А що це значить?

Виявилось, що «пуї-рара» — це керівник урочистої церемонії в день свята ідола племені. Під час цього найбільшого свята збирається все плем'я. Крім того, Арикі виконує в цей день «танець семи поясів». Свято триває три дні й три ночі. В ньому беруть участь і чоловіки, й жінки. За ці три дні всі повнолітні дівчата виходять заміж.

— А з чого зроблений Дао?

— З дерева. Завбільшки він такий, як дитина, але обличчя в нього, як у старика.

Гахар теж розповідав мені про

ідола, зробленого з дерева. Стоїть він у спеціальній хатині, де горить «вічний вогонь». А де знаходиться ця хатина — я й досі не знав.

— А чому люди бояться Арикі? — запитав я. Амбо нахмурився.

— Тому що Арикі знає таємницю смерті.

— Смерті? — засміявся я. — Що, він, може, вмирав уже, тому знає таємницю смерті?

— Арикі не вмирав, але він все знає. Кажуть, він уміє вгадувати думки людей.

— Вгадувати думки людей?

— Так, він сам говорив. У Арикі є таке біле листя, яке йому все розповідає.

Я здивувався: що то за біле листя? Листя рослин буває зелене, жовте, навіть червоне — тільки не біле.

— Арикі має біле листя, — повторив Амбо. — Воно йому все розповідає: коли йтиме дощ, коли буде буря, як уродять кокосові горіхи, ямс, таро, пая… Розповідає й про те, де є риба у Великій воді. Показує, коли буде арамру. Якщо хто замишляє щось погане проти Арикі, біле листя теж розкаже йому…

– І люди вірять йому?

— Вірять, — кивнув головою Амбо.

— А ти? Віриш?

Подумавши трохи, Амбо невпевненим тихим голосом відповів:

Не знаю…

Я запитав, чи хто-небудь бачив це біле листя. Амбо відповів, що Арикі показував його тані Боамбо.

— Ходімо до Боамбо, — запропонував я.

Ми пішли стежкою через ліс і незабаром були вже в селищі.

Боамбо, вмостившись у холодку на нарах, робив собі новий спис.

Тубільці надзвичайно наполегливі. Адже для того, щоб вимережити на списі черепашковою стулкою, кремінчиком або уламком обсидіана такі замислуваті узори, треба мати багато терпіння. А у декого з мисливців увесь спис був оздоблений складною мережкою.

Я запитав у Боамбо, що йому відомо про біле листя Арикі. Вождь здивувався. Хто сказав мені про існування білого листя? Амбо? Вірно, таке листя е. Воно м'яке, дуже тонке, чотирикутне й притиснуте з обох боків чимось твердим і чорним. Із слів Боамбо я зрозумів, що біле листя — це не що інше, як звичайна книга. Але ж неймовірно! Звідки на острові може взятись книга?

— А хто дав Арикі біле листя? — запитав я.

— Дао.

— Дао? Так Дао ж не людина, як він може дати жерцеві що-небудь?

— Не знаю, — знизав плечима Боамбо. — Арикі каже, що Дао дав йому біле листя.

— А ти сам бачив це листя?

— Бачив, один тільки раз. Під час великого полювання ми забили десять кро-кро. Арикі зажадав усі десять шкур для себе. Я відмовив йому. Тоді він страшенно розлютився, витяг біле листя, розгорнув його і почав щось бурмотіти. «Що ти робиш?» — запитав я. — «Молю Дао, щоб послав мор на всі кро-кро!»— відповів Арикі. Я зупинив його й сказав: «Не роби цього, краще забирай усі шкури».

Я почав пояснювати, що ніхто не може наслати мор на звірів острова: ні Дао, ні Арикі. Дао зроблений з дерева, а Арикі — шахрай. Тану Боамбо мої слова ошелешили. Озирнувшися навколо, він пошепки порадив мені:

— Не говори так про Дао. Біляр занго зненавидить тебе за це. Не

говори поганого й про Арикі. Він чоловік небезпечний, остерігайся його.

— Що він мені зробить? — запитав я. — Може наказати, щоб мене кинули у Велику воду?

— Ні, не може. Але може накликати на тебе кару Дао.

— Дао я не боюся! — рішуче заявив я.

— Не говори так про Дао, — повторив Боамбо. — Дао посилає нам дощ, від нього родить земля. А земля дає нам плоди, які ми їмо. Дао — наш благодійник. А Арикі — його рапуо…

Я переконався, що релігійна омана глибоко запустила коріння в нехитрі душі цих простих людей. І як кожне зло, вона тягла за собою сто інших зол. І найбільшим з них був Арикі. Цей шахрай використовував релігійність племені в особистих цілях. Його влада трималася на сліпій вірі людей у силу Дао. А домагався Арикі своєї мети погрозами й шахрайством. Але в мене була могутня зброя, якої бракувало Арикі: знання. Я лікував людей від різних хвороб. Арикі був «рапуо», головний жрець, посланець Дао, як казали тубільці. А я був «лапао» — той, хто лікує всі хвороби. Арикі запевняв, що Дао натравляє кадіті на тих, хто не слухає його, головного жерця, і не підкоряється йому, а я рятую «покараних». Він на власні очі бачив, як я врятував Боамбо від смерті. Про це знало все плем'я. Тепер тубільці зрозуміють, що людина, яка спроможна врятувати тих, кого покарав Дао, сильніша за самого ідола. А коли так, то вона сильніша й за Арикі.

Боамбо знову почав застерігати мене тихим голосом:

— Не втручайся ти в справи Арикі, він чоловік непевний, може заподіяти тобі лихо. В голові у нього повно злих думок, він може тебе погубити. Ти врятував мені життя, і я полюбив тебе, як власного сина, через те й хочу застерегти від небезпеки, що тобі загрожує. Зараз я розповім те, чого ти ще не знаєш. Коли ви з'явилися тут, я не хотів кидати вас у Велику воду, думав залишити у своєму племені. Але Арикі не погодився. Він сказав, що ми повинні дотримувати звичаїв наших предків: кожного пакегі, який з'явиться на Тамбукту, треба кидати у Велику воду, прив'язавши камінь до ніг. Якщо пакегі не потоне, плем'я мусить всиновити його. Тоді він стане нашим братом. Якщо пакегі пощастить утекти до того, як його кинули у Велику воду, і його не спіймають сім днів і сім ночей, ми теж повинні його всиновити. Такий у нас звичай. Я не хотів його виконувати, але Арикі погрожував гнівом Дао. Сказав, що Дао нашле на нас арамру. І я дав згоду… Коли ти вдруге з'явився в затоці, Арикі знову почав наполягати на тому, щоб кинути тебе у Велику воду. Але цього разу я не погодився. Тепер уже я наполягав на виконанні звичаїв.

— Отже, в усьому винен Арикі! — вигукнув я обурено.

— Це правда, — підтвердив Боамбо. — Через те Амбо й хотів кинути торбу з коброю до нього в хатину.

— Ту саму, що вкусила тебе?

— Ту саму, — тихо промовив Боамбо. — Амбо — мій син, а син ніколи не вбиває рідного батька. Коли я розв'язував торбину, мені й на думку не спадало, що там може бути кобра. А на Амбо я не серджусь: він хотів урятувати тебе. Хотів підкинути змію в хатину до старого Арикі, а люди подумали б, що це на нього Дао кадіті наслав, щоб не робив людям зла. Скажу тобі: мої діти тебе дуже люблять. І я тебе люблю, і Дугао тебе любить, і все плем'я тебе любить. Один тільки Арикі ненавидить. Він каже, що пакегі — погані люди.