Острів Тамбукту
Шрифт:
— Це дрібниця, — махнув рукою Стерн. — Одірвати цю обкладинку й замінити її чорною дуже легко. Неписьменний Арикі ніколи не збагне, що його обдурено.
— Воно-то так, — погодився я. — Але все одно стерегтися не зайве. І жерця, і Сміта.
— В цьому ви можете повністю покластися на старого морського вовка, — посміхнувся Стерн. — Завтра щоденник мого великого колеги буде в наших руках.
Капітан мав такий вигляд, наче комусь погрожував. У цю мить він здавався мені зовсім іншою людиною. Потрапивши на острів Тамбукту, Стерн звик до думки, що вже ніколи не бачити йому рідної Англії і доведеться коротати віку серед тубільців. Ця думка настроювала капітана на особливий лад, який можна назвати одним словом: байдужість. Байдужість до всього, що відбувається довкола. Але, почувши про щоденник Магеллана, він ніби ожив. Я бачив, як спалахнули його очі і, певно, в
— Щоденник буде наш.
І капітан додержав слова. Рукопис, якому не було ціни, тепер був у наших руках, і ми цілими днями читали його, сховавшись у хащах джунглів. Стерн, який досить вільно володів португальською мовою, був за перекладача. Кожна сторінка розкривала перед нами правду першої в історії людства кругосвітньої подорожі.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ
Подвиги Магеллана. Невдячний король. Заколот іспанських грандів. Потьмарена радість. Непокірливий Силапулапу. Смерть великого мореплавця. Молукські острови. Назад до Іспанії. Острів Тамбукту. Невдалий переворот. Легенда підтверджується.
Біографія Фердінанда Магеллана відома всьому світу. Цей відважний португалець служив звичайним матросом королівського флоту, сім років пробув у Індії, брав участь у численних сутичках з місцевими племенами, а потім воював з марокканцями. Хоробрий мореплавець був тричі поранений і зрештою залишився кривий на одну ногу. А що здобув за свою вірність королю? Жебрацьку пенсію і ненависть начальства.
Будучи майже інвалідом, Магеллан звернувся до короля Мануеля з проханням збільшити йому пенсію хоча б на півкрасадо, [20] щоб не загинути з голоду, проте Мануель категорично відмовив. Тоді Магеллан попросив у короля якоїсь придатної для себе роботи, але король і в цьому відмовив. Після цього Магеллан запитав, чи не заперечуватиме король, — за якого він, Магеллан, ризикував своїм життям в Індії і став калікою у Марокко, — коли його вірний слуга пошукає собі роботи в якійсь іншій державі? Мануель байдуже відповів: ні, звичайно. Його, мовляв, не обходить, де й кому служитиме Магеллан.
20
Красадо— монета вартістю близько одного шилінга.
Прикро вражений, а можливо, й розлючений байдужістю короля, Магеллан приймає фатальне рішення.
Багато сумних прикладів з біографій визначних людей пам'ятав Магеллан. Не один відважний мандрівник, відкривши нові острови й континенти, поплатився за свою «зухвалість». Христофора Колумба після відкриття Америки було закуто в кайдани й кинуто до в'язниці. Іншого мореплавця, що теж відкрив нові землі, Пісаро, було просто вбито. Мореплавцеві Балбоа, який відкрив Тихий океан, відрубали голову. Васко да Гама, що проклав морський шлях до Індії, був у немилості цілих двадцять два роки. Камоенс, цей визначний португальський поет і мандрівник, який зміряв Індійський океан вздовж і впоперек, після повернення на батьківщину потрапив до брудної ями, яка звалася тюрмою.
Всі ці злочини були добре відомі Магелланові, та він і сам зазнав не мало кривд і несправедливості. Магеллан неодноразово доводив свою вірність батьківщині, але цього не помічали. Тепер, скалічений, він змушений голодувати, в той час як інші, що не мали ніяких заслуг, одержували великі пости й незаслужені нагороди, обжиралися на державних харчах і набивали свої гамани золотом. А від нього всі одцуралися, плюнули в вічі жебрацькою пенсією, відмовили навіть у роботі. Магеллан діяв чесно: попросив справедливості у самого короля, але марно. Що робити? Він ще молодий, не має й тридцяти п'яти років. Правда, кривий на одну ногу, зате сповнений енергії і багатого досвіду мореплавця. Що він мав робити, коли його відштовхнули бездушні вельможі?
Магеллан поїхав до Іспанії й познайомився з людьми, близькими до короля. Минуло кілька
Ця пропозиція була для іспанських купців, та й для самого Карла І, дуже привабливою. Шлях до Індії відкрито ще в 1497 році мореплавцем Васко да Гамою, «во славу господа бога і португальської корони», як проголосив король Мануель. Але цей шлях був дуже довгий: він огинав усю Африку, проходячи повз мис Доброї Надії. До того ж іспанські кораблі не могли користуватися цим шляхом: Васко да Гама — португалець за походженням, отже й шлях належить Португалії. А якщо Іспанії хочеться східних прянощів, — нехай шукає собі інший шлях. Крім того, Іспанія не мала права на ті землі, бо вони теж відкриті португальцем і належать португальському королю.
В цей час між Іспанією і Португалією спалахнула страшна ворожнеча. Щоб примирити своїх любих дітей, папа римський розділив земну кулю навпіл, так, як розрізують надвоє яблуко, і віддав східну півкулю Португалії, а західну — Іспанії. Таким чином, Португалія, країна з невеликим населенням, одержала від папи півсвіту, її друга половина дісталась Іспанії, хоч населення к пій, треба визнати, було набагато більше.
Отже, до Португалії відійшла вся Африка й Азія разом з Індією та багатими на прянощі й густо населеними островами. А всі інші відкриті й невідкриті землі, в тому числі й Америка, дістались Іспанії. Проте Карл І був незадоволений. Йому все здавалося мало. Він вважав себе ошуканим з боку короля Мануеля. А Мануель теж був невдоволений, він прагнув до світового панування. Обидва королі, одержавши з рук папи всю землю з морями й океанами, з племенами й державами, стали непримиренними ворогами й підстерігали один одного на кожному кроці. Португальські кораблі затримували Іспанські, в якому б місці земної кулі не зіткнулися я ними. Не залишалися в боргу й іспанські кораблі…
І ось у такий саме час до короля Іспанії прийшов капітан португальського флоту і сміливо заявив, що він довгі роки борознив уздовж і впоперек східні моря, дуже добре знає Індію і всі острови Індійського океану і — найцікавіше — знає таємницю: велика земля, відкрита Христофором Колумбом у 1492 році і названа Західною Індією, яка тягнеться — так усі думають — від Північного до Південного полюса, не є перешкодою для кораблів. Ця величезна суша перетинається протокою, позначеною на одній дуже старій карті, яку знає тільки він, Магеллан. Цією протокою іспанські кораблі зможуть проходити з Атлантичного до Тихого океану, де лежать найбагатші в світі Молукські острови. А через те, що ніхто не може довести, в якій півкулі: чи в східній, португальській, чи в західній, іспанській, розташовані ці острови, то й належатимуть вони тому, хто ними заволодіє. Магеллан готовий відкрити невідому протоку й дістатися Молукських островів. І, щоб не бути голослівним, мореплавець показав карту Америки, на якій було позначено цю протоку.
Його бурхлива енергія, досвід моряка і багатства Молукських островів, мабуть, були досить переконливими аргументами: Карл І дав Магеллану все необхідне для небезпечної подорожі в безвість.
П'ять кораблів готові до відплиття. Це «Сан-Антоніо», водотоннажністю 120 тонн, «Тринідад» — 110 тонн, «Консепсіон» — 90, «Вікторія» — 85 і «Сант-Яго» — 75 тонн. Маючи на увазі, що сучасні баржі не бувають водотоннажністю менше 250 тонн (до того ж вони обладнані моторами), можна собі уявити, якою небезпечною була подорож на таких маленьких кораблях-парусниках.
10 серпня 1519 року кораблі Магеллана залишили порт міста Севільї і спустилися по річці Гвадалквівір вниз до порту Сан-Лукар, розташованого на Атлантичному океані. Закінчивши останні приготування, 20 серпня невеличка флотилія Магеллана вирушає в путь і бере курс прямо на південь.
Тут, у відкритому морі, виявляється підступність іспанського офіцера Хуана де. Картагени, якого Карл І призначив своїм представником у флотилії і потай надав йому майже рівних з Магелланом прав. Потроху справа доходить до того, що він відмовляється звітувати перед Магелланом, присилаючи замість себе свого підлеглого, і навіть починає вимагати, щоб Магеллан сам звітував перед ним: чому кораблі від самої Іспанії не взяли курс на захід, а протягом двох тижнів пливли вздовж африканського берега аж до Сієри Леоне?