Острів Тамбукту
Шрифт:
Я йшов поруч з таною Боамбо, але незабаром мене наздогнав задиханий Амбо і покликав з собою.
Це мене дуже здивувало. Досі він старанно уникав навіть зустрічатися зі мною, полювати ходив тільки з капітаном, а тепер сам прийшов. Чому? Що в нього на думці? Я хотів відмовитись, але він наполягав на своєму. Мовляв, там більше кро-кро, ніж у верхів'ях річки. І селище Каліо недалеко, де ми вже одного разу були, я побачу багато знайомих: ренгаті, Ладао…
Я знову відмовився. Амбо скипів
— Знаю, чому ти відмовляєшся. Знаю, знаю!
— Чому ж?
— Тому, що боїшся мене! Він тримав себе дуже зухвало.
— Чому я маю тебе боятися? — здивовано спитав я.
— Авжеж боїшся. Арикі правду каже, що ти боягуз.
Для мене не було несподіванкою, що Арикі ненавидить мене, але як Амбо попався на його гачок? Чому він розмовляє зі мною, ніби з ворогом? Я вирішив, що настав час поговорити відверто, і пішов з ним.
Ми йшли стежкою понад річкою: я попереду, Амбо — кілька кроків за мною. Він не поспішав, і я змушений був часто зупинятися.
— Ходім швидше, треба наздогнати мисливців, — нагадав я.
Амбо нічого не відповів. Він недбало перекинув гвинтівку за плече дулом униз, — очевидно, сьогоднішнє полювання не цікавило його. А мені хотілося вбити найбільше бантенгів, щоб стати долахо (першим мисливцем). Тоді б кожний рід охоче всиновив мене: рід завжди пишається своїм долахо. А якщо я не вб'ю жодного бика, мене засміють. «Пакегі має уду, що стріляє громом, а не вбив жодного кро-кро!» Можливо, Амбо саме цього й домагався, тому й зволікав…
— Я прийшов полювати, а не байдики бити, — сказав я і, прискоривши ходу, додав: — Піду наздоганяти інших, а ти роби, як знаєш.
— Стій! — гнівно вигукнув Амбо.
Я повернувся й побачив, що він зняв гвинтівку з плеча. Очі у нього спалахнули хижими вогниками.
— В чому справа? — запитав я.
— Розповідай усе, що знаєш про жерцеву дочку.
— Все! — підкреслив він.
У голосі його бриніли виклик і погроза.
— Що значить «усе»?
— Тобі краще знати що! — грубо відповів Амбо.
Такий тон змусив мене замислитися. Невже йому відомо, що Канеамея приносила мені біле листя, яке Арикі так старанно приховував од мене? Невже Амбо бачив її в ту ніч? І невже це його стріла забриніла в стіні у мене над головою? Не може бути! Ні, ні! Амбо не такий підлотник.
— Гаразд, я скажу тобі все, як було, — промовив я. — Але спочатку ти повинен сказати, чия стріла просвистіла над моєю головою.
Ми стояли один проти одного. Я теж зняв гвинтівку з плеча, міцно стискаючи її в руці.
— Моя, — визнав Амбо.
— Так це ти хотів мене вбити?
— Коли б хотів, не став би цілитись вище твоєї голови.
— Я в ту мить саме нахилився, і стріла пролетіла над головою.
—
— Навіщо?
— Хотів нагадати тобі, що я непоганий лучник. Ти забув про це.
— Невже ти здатний вистрілити другові в спину?
— Ні! Я не пакегі. Я син племені занго! — гордо відповів Амбо.
— Що ж, я не син вашого племені. Але я досі нікого не вбив і ні на кого не напускав кадіті.
Амбо насупився.
— Я зрозумів тебе, — збентежено промовив він. — Я збирався вбити Арикі. Але чому? Знову ж через тебе!
Він говорив правду. Не знаючи, що відповісти на це, я лагідно промовив:
— Навіщо нам сваритися? Що ми з тобою не поділили? Чим я тебе образив? Скажи!
Амбо заговорив про ту буремну ніч і про Канеамею. Він бачив, як вона зайшла до мене, і, доки не вийшла, стояв, притулившись до дерева.
Канеамея колись дала згоду стати його сахе, але я буцімто переманив її, і вона відмовила йому. Тепер, мовляв, я домагаюся, щоб вона стала моєю сахе, та Арикі не дозволяє. Так-так! Арикі не дозволяє, і мені ніколи не бути головним жерцем. Ніколи!
— Це Арикі тобі сказав?
— Так, Арикі. Він тебе ненавидить.
— Арикі бреше. Я ніколи не хотів стати дато Канеамеї. Ніколи! — повторив я, підвищивши голос.
— Арикі говорить правду. А ти брешеш. Ти хочеш стати рапуо. Але май на увазі: цього не буде!
Я вирішив покінчити з неприємною розмовою і роздратовано сказав:
— Що тобі від мене треба? Кажи!
— Я хочу, щоб ти більше не чіпав Канеамею.
— Канеамею? — удавано посміхнувся я. — А чому це ти про неї так піклуєшся? Вона ж не вашого роду. Ти не маєш права захищати її.
Амбо вдруге зніяковів. За звичаями племені, тільки член роду Канеамеї має право вимагати від мене пояснень, якби я справді образив її. Крім того, я нічого такого не зробив, що могло б ославити дівчину, і був страшенно здивований, що Амбо повірив Арикі. Хіба він не знає, що цей дідуган здатний посварити і найкращих друзів?
— Ти сам бачиш, що не правий, — сказав я трохи лагідніше. — Обміркуй усе гаразд, а після великого полювання знову поговоримо.
— Зараз будемо говорити! — злобно крикнув Амбо.
— Що тобі, зрештою, потрібно від мене? — скипів я.
— Хочу тебе вбити!
— За чим же справа? На, вбивай! — Я підступив ближче. — Стріляй!
— Ні, — ступив він крок назад. — Я хочу вбити тебе як людину, а не як собаку. Битися на списах або на луках я з тобою не буду, бо ти цього не вмієш. Зате добре стріляєш із гвинтівки. Ну, чого ж ти мовчиш? Чи, може, злякався? Та ти справді боягуз! Арикі мав рацію!