Отаман Зелений

Коваль Роман Миколайович

Євдокія продовжувала переховуватися по знайомих у Києві, перебиваючись випадковими заробітками. В 1932 році вона зрозуміла, що наближається голод. Щоб уберегти дітей від голодної смерті, вирішує здати їх до дитячого будинку. Вона впросила знайомого двірника відвести і здати їх у дитячий “распределитель”, що містився на вулиці Чудновського (тепер Терещенківська) у дворі — між нинішніми Музеєм російського мистецтва та Музеєм Ханенків.

І от по одному боці вулиці Чудновського двірник веде трьох “безпритульних, знайдених

на вокзалі” дітей, а по другому боці йде їхня бідна мати… Вона наказала дітям: “Тримайтесь укупі, разом, щоб ні в якому разі вас не розлучили. Тільки втрьох. Я вас знайду обов’язково. Мені так легше буде вас знайти”.

Та працівниця дитприйомника причепилася до двірника:

— Ти ґдє іх взял? Ето нє вакзальниє дєті, ето дамашніє. Чьї ані і аткуда?

Двірник стояв на своєму, вони, мовляв, з вокзалу, загубили там матір.

Двірнику вдалося нарешті переконати тітку, і вона взялася оформлювати документи, щоб відправити в різні — згідно з віком — дитячі установи. Сестра Таня почала просити, щоб їх разом відправили, не розлучали, тітка не погоджувалась. Тоді Іван вистрибнув на підвіконня і мовив:

— Якщо нас розлучать, вистрибну у вікно.

Працівниця його стягла, добре натовкла і сказала:

— Поєдут так, как на ніх аформлєни бумаґі.

На щастя, працівник, що мав супроводжувати дітей за місцем призначення, пожалів їх і змінив дати народження та доправив усіх трьох до дитячої колонії під Житомиром.

Через деякий час мати налагодила контакт із місцевою жителькою, яка таємно влаштувала їй побачення з дітьми.

Після арешту начальника колонії у закладі поширився бандитизм, старші безпритульні тероризували молодших. Життя стало страшне. Євдокія домовляється з цією місцевою жінкою, щоб діти пожили у неї, а вона і діти будуть в усьому їй допомагати. Деякий час так і було. А потім син Іван повернувся у Трипілля. Євдокія з найменшим жила у знайомих у Києві, працювала прачкою у чужих людей, син знаходив теж якийсь підробіток, а дочка Таня почала трудитися на “конфєгке” (кондитерській фабриці) в мармеладному цеху. Так і жили.

1939 року Івана Петриченка забрали в армію. Євдокія з молодшим сином Льонею повертаються у Трипілля, дочка Таня влаштовується молодшою вихователькою в дитячому садку.

Євдокія сказала:

— Раз взяли в армію сина “ворога народу” — діло іде до війни.

У 1941 р. почалася війна і волею долі мати і діти зійшлися в рідній хаті, яку збудував батько. На війні Іван воював у розвідці. На нього двічі приходила похоронка, а він уцілів. З війни повернувся із двома солдатськими орденами Слави і медалями.

Сів на порозі й заплакав. Зірвав усі нагороди із грудей і закинув їх у город у гарбузиння, сказавши:

— Забрали нашого батька, то заберіть і свої нагороди.

Сестра Таня, моя мама, потім їх позбирала і зберегла, і я із сестрою Раєю потім ними гралися.

Через

клеймо “діти ворога народу” наша мама і дядьки не отримали вищої освіти — хоч були здібними від природи. Все робили своїми руками: вміли і хату накрити, і мереживо до рушника сплести…

Пам’ятаю такий випадок. Заходить до нас у двір поштарка і каже до Євдокії Прокопівни:

— Бабо, вам нарахували пенсію 2 крб., розпишіться.

— Яку пенсію, що за пенсія?!

— Держава тепер буде вам платить. Влада про вас піклується.

— Нехай ця влада цю пенсію покладе батьку Сталіну у домовину! Вояж йому лишилася винна 15 років Сибіру. Віддайте йому мою пенсію за борг. Думав мене згноїть у Сибіру, аж його раніше вхопило. Щоб його сира земля не прийняла!

Отакою була моя баба!

Називали її по-вуличному баба Прапорщиця.

Вона залишилася вірною своєму чоловікові — і тілом, і душею.

І дітей своїх виховала українськими патріотами.

Ніна ЦВЄТКОВА, онучка Федора Петриченка, начальника кулеметної команди Дніпровської повстанської дивізії

Київ, 22 листопада 2011 р.

Йосип Терпило. Неповний список репресованих у 1937 — 1938 рр. громадян Трипілля, які не повернулися

1. Байдачний Тиміш Тимофійович.

2. Віденко Євдокія.

3. Віденко Іван.

4. Віденко Марко Іванович.

5. Бойко Гаврило Антонович.

6. Бондаренко Роман.

7. Борщ Андрій.

8. Булавин Василь Мусійович, 1908 р. н. Репресований 1938 року.

9. Булавин Петро Юхимович, 1904 р. н. Репресований 1937 року.

10. Вадис Іван Юхимович, 1902 р. н. Репресований 1938 року.

11. Вадис Степан Юхимович.

12. Василенко Дмитро Пилипович.

13. Волошин Петро Федорович, 1886 р. н. Репресований 1938 року.

14. Гаркавий Олександр.

15. Гаркавий Павло.

16. Глобенко Ілля Данилович, 1899 р. н. Репресований 1938 року.

17. Горбенко Василь Миколайович.

18. Горбенко Карпо.

19. Грицаєнко Андрій Гаврилович, 1898 р. н. Репресований 1938 року.

20. Дзюбенко Антон Микитович.

21. Дзюбенко Михайло Павлович.

22. Дзюбенко Олекса.

23. Друзенко Матвій Іванович.

24. Друзенко Степан Микитович.

25. Друзенко Яків Микитович.

26. Жук Андрій.

27. Жук Іван.

28. Заброда Данило Костянтинович.

29. Заброда Дмитро Сидорович.

30. Заброда Йосип Іванович.

31. Заброда Марко.

32. Заброда Микита.

33. Заброда Онаній Сидорович.

34. Заброда Микита Сидорович.

35. Заброда Микита.

36. Ігнатуша Василь Павлович, 1898 р. н. Репресований 1938 року.

37. Ігнатуша Іван Павлович, 1908 р. н.

38. Ігнатуша Степан Павлович, 1905 р. н. Репресований 1938 року.