Отаман Зелений

Коваль Роман Миколайович

Виступили сільський голова Трипілля Володимир Терпило і козак Ігор Березний, який 1989 року зі своїм товаришем Романом Пирогом уперше за багато десятиліть вивісив жовто-блакитний прапор у Халеп’ї. Чудово співав кобзар Василь Литвин. А скульптор Михайло Горловий сказав: “Книга Романа Коваля — це вибух мого серця. Книги — справедлива, відверта і щира. Я ненавиджу ворогів України… Повстанці боролися за своє, вони не завойовували чужих земель”. Поетеса Антоніна Литвин про автора книги сказала: “Це той, хто повертає нам імена наших славних героїв”. А вчителька Лідія Гуменна додала: “Роман Коваль проніс промінчик між Зеленим і нашими серцями”. Своєрідно підбив підсумки презентації видавець Антон Коломієць: “Книга Романа Коваля — це наш набій у боротьбі

з віковічним ворогом, це наш з ним внесок у справу національного визволення українців”.

Поетеса Людмила Кравченко, схвильована розповіддю про Зеленого та його козацтво, прямо під час презентації написала вірш. Ось уривок з нього:

Так, нас бито, Та не вбито. Будем довго жити. Нашу світлу Україну Будемо любити… Тридцять три прожив Данило, Прожив із завзяттям. Проти гноблення та кривди Розпалив багаття. Хай горить оте багаття За людськую долю! І розквітне Україна, Вирвавшись з неволі.

Уже за тиждень, 3 квітня, презентацію книги було проведено у Кагарлику. В ній, окрім письменників, взяли участь і три бандуристи — випускник Стрітівської кобзарської школи Віктор Пашник та два її учні — Ярослав Джусь і Данило Носко. А вже 8 квітня книгу було представлено у рідному селі отамана Трипіллі. Під час презентації видавець книги Антон Коломієць пообіцяв взяти на себе видатки з демонтажу трипільського пам’ятника паліям-комсомольцям, якщо відповідне рішення буде ухвалено сільською радою, а сільський голова Володимир Терпило твердо пообіцяв, що профінансує відновлення скульптором Михайлом Горловим пам’ятника отаманові Зеленому та його встановлення в центрі Трипілля.

Є надія, що вже на Покрову буде відновлено справедливість стосовно отамана Зеленого і пам’ятник зависочіє у Трипіллі, яке у 1919 р. було столицею вояцького духу.

Олеся КОВАЛЬ

Незборима нація (Київ). — 2008. — Квітень. — Ч. 5 (267). — С. 2.

Голові Трипільської сільської ради ВМШ п. Володимирові Терпилу, Київська обл., Обухівський район, с. Трипілля

Шановний пане Володимире!

18 березня 2008 р. у приміщенні Київського будинку вчителя, як Вам відомо, відбулася презентація книги “Отаман Зелений”, присвяченої селянському полководцю, уродженцю Трипілля Данилові Терпилу. Атмосферу того вечора безпосередньо відчули і Ви особисто.

Під час проведення презентації, яка переросла у вечір пам’яті Данила Терпила та його козаків-трипільців, саме собою природно постало питання, чому ж досі на батьківщині славного отамана не увіковічено його ім’я. Висловлювалися думки звернутися до органу місцевого самоврядування с. Трипілля із пропозицією спорудити пам’ятник отаману Зеленому в його рідному селі. Відповідно до “Порядку спорудження (створення) пам’ятників і монументів”, затвердженого спільним наказом Державного комітету України з будівництва та архітектури та Міністерства культури і мистецтв України від 30 листопада 2004 р. № 231/806, таке право подавати клопотання про спорудження пам’ятників передбачено для підприємств, установ, організацій та об’єднань громадян.

Згідно з Постановою

Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2004 р. № 1181 рішення про спорудження (створення) пам’ятників з метою увічнення пам’яті діячів державного значення ухвалюються Кабінетом Міністрів України, а пам’ятників місцевого значення — місцевими органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Відтак прошу Вас, як головну посадову особу територіальної громади с. Трипілля, на яку законом покладено обов’язок забезпечення на відповідній території додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України, внести на розгляд Трипільської сільської ради ініціативу щодо необхідності спорудження в с. Трипілля пам’ятника місцевого значення — пам’ятника землякові Данилові Терпилу.

Для реалізації прагнень членів територіальної громади Трипілля, а також усіх небайдужих громадян України прошу внести на підставі ст. 42 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” до порядку денного найближчої сесії сільської ради питання про передбачення у програмі соціально-культурного розвитку населеного пункту спорудження пам’ятника Данилові Терпилу та визначення у плані забудови земельної ділянки для встановлення пам’ятника.

Сподіваюся і на розуміння недоречності існування на сімнадцятому році незалежності України розташованого на території очолюваної Вами ради монумента “на честь” тих, хто палив Ваше село, обстрілював його з гармат та кулеметів, убивав його мешканців.

Від імені Громадської організації Історичний клуб “Холодний Яр”, яка об’єднує вчених, краєзнавців, митців, літераторів, журналістів, громадських діячів, учасників та нащадків учасників Національно-визвольних змагань українського народу, прошу у відповідному рішенні Трипільської сільської ради формалізувати ставлення громади до цього символу поневолення українського народу, символу кривавої перемоги окупантів над жителями Трипілля, а також порушити питання про демонтаж цього виробу совєтської монументальної пропаганди.

Зазначу, що позитивне вирішення питання про ліквідацію пам’ятника окупантам відповідатиме державній політиці, визначеній Указом Президента України від 28 березня 2007 р. “Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932 — 1933 років в Україні”, який передбачає демонтаж пам’ятників та пам’ятних знаків, присвячених особам, причетним до організації та здійснення Голодомору та політичних репресій в Україні, адже зрозуміло, що саме завойовники й організували цей Голодомор.

Про результати розгляду звернення та ухвалене рішення прошу повідомити в передбаченому чинним законодавством України порядку за юридичною адресою Історичного клубу “Холодний Яр”: 03049, м. Київ, вул. Курська, буд. 20, кв. 14.

З повагою, президент Історичного клубу “Холодний Яр”

Р. М. Коваль

5 квітня 2008 р.

Пошуки могили отамана Зеленого

30-31 травня 2008 р. на заклик Історичного клубу “Холодний Яр” у Трипілля, що на Київщині, з’їхались активісти національних організацій. Мета — пошук могили повстанського отамана Зеленого.

Вдалося з’ясувати, що його поховано на правому березі річки Красної, на трипільському кутку Заброди, між двома старезними вербами. Тут і почалися пошукові роботи. В них взяли участь добровольці — активісти партії “Свобода”, громадської організації “Український спротив”, громади рідновірів і членів Історичного клубу “Холодний Яр”. Сприяли організації табору родичі отамана Зеленого — Раїса і Федір Браславці, Катерина Булавин, Ніна Момотюк, Галина Терпило, Оксана і В’ячеслав Цедики, сільський голова Трипілля Володимир Терпило, керівники трипільського господарства Володимир Сладкий та Анатолій Вадис, інші жителі Трипілля, зокрема Анатолій Пасічний, мешканці Халеп’я — Сергій Канабас, Ігор Березний і Василь Трубай, депутати Обухівської міської ради Олена Артюшенко, Любов Криворот і Людмила Кубрак. Фінансове й автомобільне сприяння надав Антон Коломієць, видавець книги “Отаман Зелений”.